Регіональні медіа: місія – вижити після війни

Дата: 08 Червня 2022 Автор: Наталія Адамович
A+ A- Підписатися

Виживати регіональним ЗМІ в Україні було й так непросто: серед причин – складності з фінансуванням, невеликий рекламний ринок, проблеми з кадрами. З початком повномасштабного вторгнення Росії до цих чинників, що набули ще більших масштабів, додалися фізична та психічна небезпека, неможливість працювати в окупації, проблеми, пов’язані з евакуацією.

Водночас останні три місяці війни з Росією показали, наскільки важливі регіональні ЗМІ для місцевих жителів й особливо для тих, хто перебуває в містах та селах, тимчасово підконтрольних російським окупантам.

Чи є шанс у регіональних медіа вижити після війни, як можна допомогти їм у цьому, чи зміняться ЗМІ на місцях після перемоги? ZMINA поговорила про це з журналісткою, редакторкою та координаторкою онлайн-журналу “Свої.City” Гаяне Авакян.

Гаяне Авакян. Фото надане журналісткою

Сама себе Гаяне називає “журналісткою зі сходу”. Вона родом з Бахмута на Донеччині, журналістикою займається із 17 років. Працювала в декількох місцевих ЗМІ. “Свої.City”, яке координує журналістка, працює вже 4 роки. Тематика ресурсу — люди Донбасу.

“По суті, все моє життя – це робота зі ЗМІ, які працюють на Донбасі. “Свої.City” із самого початку мало не новинний формат, а передбачало, що ми розповідаємо історії про людей, про міста. Наша команда не шукала “зраду”, а, навпаки, намагалася показувати позитивні зміни, які відбуваються на вільному українському сході. Водночас намагалися допомогти жителям окупованих територій корисними інструкціями, щоб полегшити їхню комунікацію з вільними територіями, та й їхнє життя загалом: якщо вони хочуть виїхати, оформити якісь документи тощо”, – розповідає журналістка. 

Редакція планувала в березні 2022 року відкрити офіс у Краматорську. У приміщенні вже пофарбували стіни, завезли столи. Фізично хотіли зібрати команду в одному місті, бо до цього чотири роки працювали віртуальною редакцією. У медійному креативному хабі мали зібрати класних людей, щоб реалізовувати разом круті проєкти. Але 24 лютого змінило всі плани.

“Зараз із сумом жартуємо, що хотіли відкрити східний офіс, а відкрили західний, бо частина команди з початком повномасштабного наступу евакуювалася на захід країни – у Львівську область. Ще частина перебуває в Дніпрі”, – уточнює Гаяне.

Зараз команда працює віддалено, у безпеці, й продовжує розповідати про те, що відбувається на Сході України.

Засновник “Свої.City” – Агенція медійного росту “Або”. Крім онлайн-журналу, існує ціла мережа ресурсів у прифронтових містах: “Попасна.City”, “Волноваха.City”, “Нью-Йоркер” – сайт про український Нью-Йорк на Донеччині, сайти в Мар’янці, Торецьку, Троїцькому та Сватовому. Зараз частина редакцій опинилася на окупованій території, частина – у прифронтовій зоні, уточнює медійниця.

“Весь час починаючи з 2014-го з нами працювали люди з окупованих територій. Але з кожним роком добувати інформацію звідти було все складніше. Дуже багато класних журналістів виїхало звідти. Дістати ексклюзивні матеріали саме з Донецька чи Луганська ставало непростим завданням, тож ми думали, як розв’язати цю проблему. Від лютого 2022 року вона ще більш масштабувалася”, каже журналістка.

Тепер проблеми виникають із тим, щоб отримати інформацію з новоокупованих територій. Місцеві жителі могли б бути інформаторами для українських ЗМІ, навіть попри небезпеку, але елементарно немає зв’язку, пояснює Гаяне.

“Це дуже болісно, ми намагаємося відстежувати інформацію в місцевих пабліках у соцмережах, якщо вона проривається, проте з цим, відверто кажучи, погано”.

Попри всі складнощі “Свої.City”, “Волноваха.City”, “Попасна.City”, сайт міста Нью-Йорк працюють: журналістів вдалося евакуювати на безпечну територію, їм допомогли фінансово та житлом на перший час.

Сайти тимчасово окупованих та прифронтових міст Луганщини й Донеччини евакуйовані журналісти також наповнюють: “Сватове.City”, “Торецьк.City”, сайт Курахового та Мар’їнки – “КуМа”.

“Ми взяли їх на себе, хоча там фактично немає журналістських команд. Але ми намагаємося тримати цю лінію оборони на інформаційному фронті”, – каже журналістка.

“Ми знали, як працюватимемо далі, але війна все поламала”

Перші дні війни журналісти команди були розгублені, мабуть, як і всі, через цей масштаб військових дій.

“Очікували загострення на сході, але не думали, що це буде Київщина, Чернігівська, Сумська області, швидке захоплення півдня, окупація. Але потім побачили головний запит людей у ті дні – евакуація. Всі свої сили кинули на те, щоб допомогти людям знайти безпечне місце для себе”, – розповідає Гаяне.

Перший місяць після початку наступу РФ команда писала багато інструкцій про евакуацію і допомогу переселенцям. Раніше в онлайн-журналі була рубрика “Свої за кордоном”, де земляки, які виїхали й уже якось адаптувалися, облаштувалися в інших країнах, ділилися досвідом. З початком нової агресії вона трохи змінила фокус: журналісти орієнтувалися конкретно на людей, які виїхали з України після 24 лютого й знайшли прихисток у різних країнах світу. У рубриці демонстрували реальні кейси, як українцям допомагають у Європі, США, Канаді тощо… На основі цієї інформації людям простіше вирішити, чи треба евакуюватися, а якщо так, то куди саме. 

Водночас журналістська команда документує свідчення постраждалих від російської агресії.

“Знаходимо людей, які були в найгарячіших точках, і записуємо їхні історії для того, щоб документувати воєнні злочини Росії: у Маріуполі, Рубіжному, Попасній, будь-якому іншому постраждалому українському населеному пункті. Дивимося, як війна вплинула на життя наших героїв, їхніх міст, на все, що вони будували роками”, – каже журналістка.

Команда “Свої.City”. Фото надане Гаяне Авакян

Головне – не нашкодити своїм

Болюче питання для Гаяне Авакян журналісти, які з тих чи інших причин залишилися в окупації. Говорити публічно про них чи краще мовчати залежить від кожної конкретної ситуації.

“Був кейс у Новій Каховці на Херсонщині, коли ми дізналися, що головреда сайту “Нова Каховка Сіті”, фактично нашого партнера Олександра Гунька заарештували окупанти, декілька днів чоловіка протримали в СІЗО. Про це повідомила його донька. Вона просила про розголос справи, вважала, що це допоможе повернути батька”, – розповідає Авакян.

Дійсно, чоловіка випустили, поки він лишається на окупованій території. Але є редакції, які медійниця не називає, бо там працюють люди, яким розголос, навпаки, може нашкодити.

“Можливо, їм вдасться вибратися через Росію з окупованих територій. Інакше можемо зробити їх мішенями в так званих фільтраційних таборах, – каже журналістка. – Ми дуже радіємо, коли вдається виїхати комусь. Буквально нещодавно дізналися, що одній з наших колег це вдалося. Зараз за її прикладом намагатимуться вибратись інші члени команди одного з окупованих міст. Сподіваюся, що все вдасться”.

На питання щодо пропагандистського відео за участю Гунька каже, що оцінювати слова чи дії людини, яка перебуває в заручниках у росіян, а тим більше сприймати те, що вона каже, як добровільні слова, не варто. Ніхто не знає, як і чим погрожують медійникам, щоб змусити їх казати те, що треба окупантам. Добре, якщо можна просто перестати працювати, але так буває не завжди.  

“На щастя, в мене особисто немає прикладів колабораціонізму з боку журналістів. Більшість наших колег виїхала з окупованих територій. Як, наприклад, маріупольський сайт 0629. Вони дуже круто працюють, попри те що втратили частину команди”, каже Гаяне. 

Однак є й журналісти, і не журналісти, які досі чекають на “русскій мір”, уточнює медійниця.

“Проте вони навряд чи розуміють, наскільки він може змінити їхнє життя, зокрема й професійне”, говорить вона.

Завдання регіональних медіа – вижити

До повномасштабного наступу питання виживання регіональних медіа – це були питання бізнес-моделей, трансформації з роздержавлених газет у сучасні онлайн-медіа або інші формати, згадує Гаяне Авакян.

“Зараз це – війна, майже повна відсутність рекламного ринку, вимушене переселення редакцій, безпека журналістів тощо. Щоб протидіяти цьому, необхідна систематична підтримка таких ЗМІ: фінансова, безпекова, будь-яка, що дозволить нам зберегти локальні медіа”, – переконана вона.  

Чому регіональні медіа такі важливі? Якщо закриється загальнонаціональне ЗМІ, альтернатива йому знайдеться, тобто потрібну інформацію люди знайдуть і в іншому джерелі, каже журналістка:

“З локальними медіа інша ситуація. Часто в місті є один, максимум два сайти. Якщо вони закриваються, жителі залишаються без місцевої інформації взагалі. Є великий ризик, що вони стануть жертвами російської пропаганди або неякісних джерел інформації в соцмережах”.

Аналітика невеликих регіональних сайтів демонструє, що з початком повномасштабного наступу їхній трафік підскочив у рази. Люди шукають інформацію на місцевих ресурсах. Попри те що частина окупованих міст лишилася без українського інтернету, там діють усі заборони Роскомнагляду, вони все одно знаходять можливість заходити на українські ЗМІ: попит на місцеву інформацію дуже великий. 

Утім, виживуть після війни не всі регіональні медіа, вважає Гаяне:

“Якщо раніше це було здебільшого питання фінансів, рекламного ринку, професіоналізму команди, то зараз – нової локації редакції, чи вдасться зберегти команду, чи зможуть узагалі журналісти працювати в складних умовах 24/7 у стані стресу чи постстресовому. Тож виживуть, звісно, не всі, але ті, хто лишиться, стануть сильнішими, безумовно”.

Відбудова зруйнованих російською армією міст після перемоги, інфраструктури, відновлення всіх людських зв’язків забере дуже багато часу – і все це треба буде висвітлювати, тобто медіа будуть потрібні людям у цей час, каже вона.

Як допомогти регіональним ЗМІ?

Є три пріоритетні напрями для підтримки невеликих місцевих ЗМІ, вважає Гаяне Авакян. Перший – безпека журналістів, допомога з виїздом, облаштуванням. Те, що дозволяє людині почуватися в безпеці й думати про те, що вона може вже прийти до тями та працювати далі.

Другий напрям – фокус на редакціях, які евакуювалися й хочуть продовжувати працювати з темою окупованих територій або прифронтових міст.

“На цих територіях потрібна непропагандистська точка зору. Навіть якщо окупанти блокуватимуть українські ЗМІ, має бути ресурс, де можна отримати інформацію. Люди знайдуть можливість відвідувати такі ресурси”, – переконана журналістка.

Третій напрям – фінансова підтримка редакцій, щоб можна було зберегти команду, оплачувати працю журналістів, хоч якісь мінімальні гонорари, аби зберегти людський потенціал і продовжувати працювати далі. Тут можуть допомогти й допомагають міжнародні партнери. Вони готові підтримувати журналістів, які борються з дезінформацією.

“Так, у них є пріоритетні напрями: хтось підтримує глобальних мовників, хтось – локальні медіа. І мені здається, саме ця скоординованість дій може зробити таку допомогу максимально ефективною”, – каже Гаяне. 

Бахмут після чергового обстрілу росіян 19 травня. Джерело: фейсбук-сторінка голови Донецької ОДА Павла Кириленка

Найкраще, що може зробити держава для журналістів, – це деокупувати їхні міста

Про підтримку регіональних медіа редакторка “Свої.City” говорила на засіданні сесії ОБСЄ зі свободи медіа в умовах кризи, яка відбулася 18 травня. Говорила не лише від імені проєкту, який є основним медіапродуктом агенції “Або” на сході країни, але й від невеликих редакцій-партнерів на Півдні України, які залишилися на окупованій території.

“Ми спробували бути голосом тих, хто є українським журналістом і потребує допомоги зараз. Сконцентрувалися саме на локальних медіа, бо національні мають більшу фінансову стабільність, регіональні ж в умовах війни можуть закритися в будь-який момент”, – пояснює медійниця. 

На її думку, так само представники великих медіа мають більше шансів, що їх витягнуть з полону або окупації, ніж представники невеликих редакцій, про які в Офісі президента або деінде у владі, напевне, й не знають.

“Звісно, ми передаємо дані про журналістів, які лишилися на тимчасово підконтрольних Росії територіях, щоб після деокупації їх не вважали колаборантами. Бо, дійсно, є випадки, коли військові РФ примушують працівників медіа під загрозою смерті або ув’язнення співпрацювати з окупаційною владою. Ми фіксуємо ці випадки, та передаємо українській владі, щоб захистити таких журналістів”, – розповіла Гаяне.

Хочеться вже нудних новин

Одним з найрезонансніших матеріалів на “Свої.City” стала розмова з лікарем Андрієм Сербіним, який працював в оточеному росіянами Маріуполі. Його монолог, пронизаний війною та особистими переживаннями, набрав тисячі репостів, понад 300 тисяч переглядів. Статтю переклали англійською, китайською, польською та іншими мовами.

“Навіть НВО зв’язувалася з ним і просила записати свідчення про Маріуполь. Такі історії, звісно, стаються не щодня, але вони демонструють, що людям потрібно знати правду. Хоча шкода, що це не ті людські історії, які ми хотіли б писати, такі, щоб позитивно вражали. Зараз багато доводиться писати про жахливі речі, які сталися з Андрієм, сотнями інших співвітчизників внаслідок російського вторгнення… Ми навіть сумуємо за так званими протокольними інформаціями на кшталт відкриття дитячого майданчика. Хочеться вже нудних новин, це ми ще у 2014-му усвідомили. Але в умовах війни маємо розповідати правду, якою б разючою і страшною вона не була”, – ділиться журналістка.

Наостанок питаю Гаяне про ставлення до російських журналістів. Вона розповідає, що напередодні вторгнення, у 20-х числах лютого, з нею намагався зв’язатися представник пропагандистського російського медіа “Комерсант”.

“Номер російський – я не відповідала. Він написав у месенджер, що хотів би дізнатися про ситуацію з обстрілами в Бахмуті (за його словами, “в Артьомовську”). Після “Артьомовська” можна було б узагалі не реагувати, але я таки відповіла, що не живу в місті, яке він назвав, і що росіяни дійсно обстрілюють лінію розмежування. Після цього порадила звернутися по коментар за таким-то номером телефону. На його питання, чий це номер, уже не відповіла, хоча це був пресцентр ООС. Не знаю, чи він туди телефонував”, – каже Гаяне.

Погані всі журналісти з Росії чи є й хороші, на її думку, взагалі не важливо.

“Не хочу лізти в ці екзистенційні чи філософські дискусії. Бо мені важливі мої ЗМІ, мої журналісти, моя команда. Що відбувається в душі російських медійників, мені байдуже”.

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: