Кинув яйце – дискредитував армію: як у Криму придушують антивоєнні настрої

Кримчани, незважаючи на репресії, продовжують висловлювати свій протест проти війни в Україні. Про це свідчить кількість процесів за статтею за дискредитацію російської армії в кримських судах.

Зростає чи зменшується кількість незгодних? У якій формі мешканці півострова висловлюють протест? Як місцеві суди розглядають “антивоєнні” справи? Про це читайте у матеріалі кримського кореспондента.

Протести зростають, публічність падає

Жорсткі норми, високі штрафи, цькування в соціальних мережах і пильна увага правоохоронних органів до тих, хто виступає проти російської агресії… Всі ці заходи, здавалося б, мали загасити у мешканців окупованого Криму усіляке бажання будь-яким чином висловлювати своє ставлення до війни і навіть називати ці дії війною. Однак, судячи з цифр, представлених на сайті ініціативи “Кримський процес”, цього не сталося.

Навпаки, за перші півтора місяця у Криму до відповідальності за адміністративні правопорушення за статтею 20.3.3 “Дискредитація ЗС РФ …” було складено 36 протоколів, з яких 34 були прийняті до розгляду. За другі півтора місяця вторгнення прихильників припинення війни побільшало – було складено 40 протоколів, 39 з яких було розглянуто у місцевих судах.

При цьому експерти “Кримського процесу” відзначають ще одну характерну тенденцію. На початку війни суди часто публікували винесені постанови щодо “дискредитантів”. Однак, згодом, коли потік цих справ не припинився, публічність прийнятих судами рішень досить помітно зменшилася. За перші півтора місяця лише третину рішень не було опубліковано на сайтах судів, тоді як за другі півтора місяця публічними виявилося лише 30 відсотків постанов.

Протест стає суворішим

Проте, як зазначають експерти “Кримського процесу”, кількості доступних для аналізу постанов поки що достатньо для оцінки того, в яких формах кримчани висловлюють свою незгоду з військовим вторгненням російських військ в Україну. І судячи з наведених цифр, ці форми стали жорсткішими, попри репресії з боку силовиків.

Так, наприклад, зросла кількість випадків пошкодження російської символіки, пов’язаної зі спецоперацією. До прикладу, мешканець Севастополя розбив скло машини з наклейкою “Z”. Випадок залишився б у розряді тривіальних, якби це не було скло патрульної машини “Росгвардії” – елітного підрозділу боротьби з незгодними.

Ще одного севастопольця спіймали на розрізанні кріплень рекламного баннера, що підтримує спецоперацію. Однак серед найбільш радикальних виявився художник Богдан Зіза, який облив жовтою та блакитною фарбою будівлю євпаторійської адміністрації. Ця витівка видалася місцевим силовикам занадто зухвалою – художника звинуватили в намірі підпалити будівлю пляшкою, що не розбилася, з “коктейлем Молотова”. Довго після акції про його долю нічого не знали ні друзі, ні близькі. І лише за кілька днів його знайшли у слідчому ізоляторі, куди він потрапив за підозрою у вчиненні терористичного акту.

У зв’язку з цим реальне занепокоєння викликає доля ще одного севастопольця, який своє ставлення до війни висловлював військовослужбовцям російської військової частини номер 13140. Матерні оцінки на адресу окупантів житель міста-героя підкріплював метанням яєць контрольно-пропускним пунктом. З урахуванням зростання істерії спецслужб, а також підвищених планів розкриття, не виключено, що ці дії севастопольські феесбешники офіційно назвуть терористичним актом або диверсією, спрямованою на підрив обороноздатності армії.

Суди для декорації

Розгляд справ про антивоєнні протести у кримських судах продовжує мати декоративний характер, зазначають у “Кримській солідарності”. Наприклад, тому що немає навіть символічної змагальності сторін. Експерти зафіксували лише один випадок участі в засіданні прокурора, та й то лише тому, що протокол був складений феодосійською гарнізонною прокуратурою.

Однак, справа не лише у змагальності сторін. У більшості випадків суд навіть не намагається встановити істину, штампуючи ухвали, в яких “вина доведена матеріалами справи, а саме протоколом про адміністративне правопорушення”. Найбільш відомим прикладом останнім часом стала історія із залученням “за дискредитацію російської армії” відомого адвоката кримських політв’язнів Едема Семедляєва. Один із користувачів фейсбуку тегнув адвоката у своїй антивоєнній публікації і суд у цьому побачив публічні дії самого Семедляєва. Усі доводи захисту на засіданні були проігноровані й в постанові адекватної оцінки цим аргументам не було дано.

Серед інших показових історій – рішення міського суду Феодосії щодо виховательки дитячого садка, яка нібито у присутності інших співробітників критикувала дії російських військових. Сама вихователька у суді заявила, що її спеціально обмовили – у колективі був конфлікт через посадові обов’язки та “колеги” таким чином вирішили їй помститися. Суд не викликав для допиту жодного зі свідків, на підставі показань яких було збудовано звинувачення. Підстави для застереження у суді не перевірялися. Без перевірки доказів вихователька була визнана винною та отримала штраф у розмірі 30 тисяч рублів.

У “Кримському процесі” зазначають, що таких випадків, коли суд розглядає справи одразу ж у день надходження, – переважна більшість. Поряд із помітним дефіцитом публічності, повною відсутністю змагальності та високим рівнем заангажованості кримських суддів, всі переслідування за статтею про дискредитацію російської армії мало схожі на захист інтересів суспільства. Скоріше це нагадує грубий репресивний інструмент, єдине завдання якого – надійно заткнути рота всім, хто виступає проти війни.