Катерина Пікун. Переселенка з крилами
Про себе Катя каже, що вона птаха з одним крилом. А я в неї побачила крила.
Катерина Пікун – мама Владислава, який має складну форму аутизму. Син постійно вимагає до себе уваги. “Я як прив’язана до нього“, – розказує Катерина. Разом ходили і на фотосправу, де під керівництвом майстра Євгена Базалєєва дівчина відкрила для себе чуттєвий і чарівний світ фотографій.
Катерина Пікун – переселенка з Луганська.
“Я все життя буду пам’ятати, коли ти втрачаєш все. І старий чайник, який так кумедно гарчить на кухні. І улюблені книги. І старі фотоальбоми… Ти приїжджаєш туди, де немає навіть власної кружки. У тебе лиш ти, пара речей, документ і дитина, яка тримає тебе за руку. І таких, як я – більше мільйона. Ми всі розкидані різними містами, які стали новим домом. У Луганську я почала фотографувати людей, які підтримували Україну. Це було дуже ризиковано…”, – розповідає Катерина. І голос її тремтить від спогадів.
Катерина Пікун – автор проекту “Україна очима переселенця”. У цьому проекті дівчина продовжила справу, розпочату в неспокійному Луганську.
В Україні так багато спільного – в якому місті ти б не опинився. Саме про це – її фотовиставка. В її світлинах – багато сонця, світла й усмішок. Хоча є і сумні погляди – як от п’ятирічного Дениска, який їй сказав: “Я так сумую по дому. Ми скоро поїдемо додому. Наші переможуть, і ми поїдемо…” (переклад з рос. – авт.).
Катерина здійснила подорож українськими містами і за допомогою світлин показала свою Україну. Кожна пара фотографій – два різних і схожих фото одночасно – свідчить, що в Україні більше того, що об’єднує, ніж того, що роз’єднує.
“За червень-місяць я побувала в Харкові, Києві, Дніпропетровську, Кам’янці-Подільському, Одесі. І переконалась: у нашій країні дуже багато схожого – в архітектурі, образах, предметах…”, – розповідає свою історію Катя.
І продовжує: “У Львові онук рахував зморшки на руці дідуся. А потім сказав: “Ти дуже маєш багато зморшок. Ти дуже багато прожив. І ти дуже розумний”. У дідуся виступили сльози на очах: не через старість, а тому що відчув, що він саме з тими людьми, з якими має бути”.
“А ось цей хлопець з Одеси. Я була така засмучена, що не сфотографувала жодного моряка. Аж тут побачила їх… Я кинулася з такою радістю, що хлопці спочатку злякалися мене: так, наче я зустріла інопланетян. Один хлопчина дозволив мені зробити його портрет. Це дуже сильні, красиві люди”, – згадує Катя ще про одну зустріч в південному українському місті.
“А ось тут, у Дніпропетровську, я хотіла сфотографувати бабусю. Вона мене вразила. І тільки тоді, коли я працювала над фото, я зрозуміла – в ньому значно більше символів. Ми закохуємося, народжуємо дітей, зустрічаємо старість… Я дуже хочу вірити, що на цю бабусю вдома чекає її дідусь”, – каже фотограф.
У Дніпропетровську зустрілися два друга: один – з Луганська, інший – зі Львова. Вони міцно потиснули один одному руки. І цієї миті стало достатньо для Каті.
“Я запитала в них: що є дружба? І почула у відповідь: дружба не має меж, кордонів, перепон. Якщо потрібно – ми протягнемо свою руку допомоги…”.
За кожним фото – ціла історія. Україна у світлинах Каті – майже без війни. Така, якою вона її побачила. Така, як вона має бути. Така, якою обов’язково стане. Не дарма сказав про це п’ятирічний Дениска із сумними очима.
“Шукай відповіді у собі, а не в підручниках географії. Ти сам собі країна”, – процитувала фотограф свого улюбленого співака Кузьму Скрябіна. І бажає, щоб у такий важкий час люди підтримували один одного: “Це тепло потрібно таким, як я – переселенцям”.
З 4 по 17 серпня 2015 року фото-виставка “Україна очима переселенця” буде представлена в Українському кризовому медіа-центрі за адресою м. Київ, вул. Хрещатик, 2, Український дім. Вхід для всіх бажаючих вільний.
Фотопроект “Україна очима переселенця” є частиною кампанії “Ми різні, ми разом”, що реалізується Інтерньюз-Україна за підтримки Програми МАТРА Міністерства закордонних справ Королівства Нідерландів.
