A+A-Щоб отримувати корисні матеріали, підпишіться на розсилкуПідписатися
Правозахисники закликають українську владу переслідувати винних у мові ворожнечі в окупованому Криму, а міжнародну спільноту — запроваджувати санкції проти російських телеканалів, які захопили українські частоти на півострові.
28 березня у Києві правозахисники презентували першу доповідь, яка розкриває, як після окупації в інформаційному просторі Криму розпалювалась мова ворожнечі.
Фахівці промоніторили три канали інформації – сторінки місцевих органів окупаційної влади, найрейтинговіші кримські ЗМІ, які лишилися працювати на півострові після окупації, та сайти російських телеканалів, що мовлять в Криму: “Росія 1”, “НТВ” та “Первый канал”.
“У дослідженні ми вивчали новини, бо саме до них — найжорсткіші вимоги стосовно об’єктивності та достовірності. У них має бути фактаж. Новини — найвідвідуваніший жанр журналістики і має високий рівень довіри”, — каже співавтор доповіді, член Незалежної медійної ради Олександр Бурмагін.
Правозахисники використали підходи дослідження російського Інформаційно-аналітичного центру “Сова” та українського проекту “Без кордонів” Центру “Соціальна дія”.
ЩО ТАКЕ МОВА ВОРОЖНЕЧІ?
У світі немає єдиного визначення мови ворожнечі. Утім, міжнародні акти дають широке визначення цього терміну, каже Олександр Бурмагін.
“Мова ворожнечі — це підбурювання або розпалювання нетерпимості або ненависті до будь-яких груп людей за найрізноманітнішими ознаками. Це можуть бути професійні, релігійні, політичні, етнічні, расові ознаки”, — каже він і додає, що Європейський суд з прав людини не захищає мову ворожнечі стандартами, які стосуються свободи слова та свободи вираження поглядів.
Комітет міністрів Ради Європи визначає мову ворожнечі як усі форми самовираження, які включають розповсюдження, провокування, стимулювання або виправдання расової ненависті, ксенофобії, антисемітизму та інших видів ненависті на основі нетерпимості. Це поняття у розумінні Комітету включає нетерпимість як агресивного націоналізму або етноцентризму, дискримінації або ворожості стосовно меншин, мігрантів та осіб з емігрантськими коріннями.
“Міжнародні інституції наполягають, що мова ворожнечі — дуже небезпечне явище. В історії це призводило до жахливих наслідків. Бо мова ворожнечі серед широких мас може формувати ставлення до широких верств населення, що у підсумку за умов бездіяльності влади призводить до насильства та жорстких порушень прав людини”, — пояснює експерт.
ЩО ПОКАЗАЛО ДОСЛІДЖЕННЯ?
Правозахисники зауважують, що найбільше ЗМІ і сайти “держоргани” Криму розпалювали ненависть до національних, етнічних груп і до жителів певних територій. В ході дослідження виявили 36 таких груп.
В основному об’єктами ненависті серед цих груп стали українці як етнос або як громадянська спільнота. З початку збройного конфлікту між Росією та Україною ЗМІ на півострові заговорили про українців як про “фашистів” та “кровожерливих бандерівців”. Ці поняття почали використовувати через масові звинувачення мешканців України у “фашизмі” і підпорядкуванні “фашистській хунті”, яка начебто захопила владу в країні.
“В усіх джерелах інформації, які ми досліджували, була маніпуляція історичною пам’яттю. Вони говорять, що під час Другої світової війни всі українці були нацистами, злочинцями. І зараз вони теж фашисти. Навіть є такі фрази, що зараз на календарі — весна 1942 року і ми продовжуємо боротьбу з нацизмом”, — каже співавторка доповіді Ірина Сєдова.
Більшість прикладів мови ворожнечі (479) зустрічається в новинних випусках телеканалів Росії. На сторінках кримських медіа таких прикладів знайшли 168. На сторінках органів окупаційної влади Криму — 71.
За етнічною приналежністю мову ворожнечі на телеканалах Росії найчастіше вживають щодо українців, за релігійною — стосовно мусульман, з соціальних груп – до мігрантів та біженців (37%) та до громадянських активістів, зокрема, прибічників Майдану (36%).
Об’єкти мови ворожнечі на кримських сайтах — українці (73%), прибічники Меджлісу кримськотатарського народу (7%) та активісти Майдану (6%).
Лідерами у розповсюдженні мови ворожнечі в офіційних джерелах — “уряд республіки Крим” та “Держрада республіки Крим”.
“На цих сторінках цитували Аксьонова (Сергій Аксьонов, самопроголошений прем’єр-міністр невизнаної Києвом та Заходом кримської влади — ред.), Костянтинова (Володимир Костянтинов, голова “Державної ради Криму” — ред.), місцевих депутатів, у текстовому вигляді оприлюднювали виступи керівників на НТВ. Оприлюднені на сайті “органу влади” прямих цитат мови ворожнечі ми вважаємо розпалюванням у жорсткій формі”, — пояснює Ірина Сєдова.
“Сьогодні ці біси в людській подобі, ці кати, на руках яких кров тисяч людей — не тільки поляків, а й білорусів, євреїв, росіян, українців, — стали героями сучасної України. Їх ідейні спадкоємці заливають кров’ю Донбас, вбивають і кидають до в’язниць інакомислячих, влаштовують блокади, здійснюють терористичні акти проти населення Криму”, — наводять у доповіді дослідники цитату Сергія Аксьонова із статті “Український нацизм став основою державної ідеології України”.
Дослідниця зауважує, що сайти кримських “держорганів” оприлюднюють PDF-версії місцевих газет, які фінансуються з державного бюджету — “Слава труду”, Сельский труженик” — і також містять мову ворожнечі.
Дослідження вказує, що від мови ворожнечі потерпають, зокрема, релігійні групи.
“На мусульман кажуть, що вони всі терористи, ісламісти, джихадисти. Говорять, що усі мусульмани у терористичному формуванні “Ісламська держава”, що людей вербуються у мечетях. Ця картинка лякає. Є сюжет, що Свідки Ієгови вербують і продають дітей. Вони спекулюють на емоціях страху та ненависті водночас”, — розповідає Ірина Сєдова.
Правозахисники вказують на існування в інформаційному просторі півострова виразу “бойовики “Хізб ут-Тахрір”. Вони вживаються стосовно справ 25 кримських мусульман, яких станом на січень 2018 року ув’язнили за нібито участь в організації “Хізб ут-Тахрір”. Самі обвинувачені заперечують свою участь в цій партії, а правозахисники наголошуються на ознаках політичної вмотивованості переслідувань за релігійні переконання. У кримінальних справах за участь у “Хізб ут Тахрір” на півострові не було жодного випадку терористичних загроз, виявлення зброї або актів насильства.
Сайти ЗМІ та “держорганів” Криму вживали такі лексеми стосовно українців — “бандерлоги”, “боевики”, “братья наши меньшие”, “волки в овечей шкуре”, “сельские наци”, “галицкие нацисты”, “галичане”, “западенцы”, “киевские террористы”, “криптобандеровец”, “укрограждане”, “марионетки Запада”, “национал-экстремисты”, “нацисткая хунта”, “нелюди”, “пособники гитлеровцев”, “свидомые”, “рагулизаторы”, “носители трезуба”, “укронаци”, “рашисты”, “фашистская мразь”, “хохлы”, “прихвостни нацистов”, “русофобы” та інші.
Кримських татар називали як “джихадисты”, “каратели”, “крымськотатарские радикалы”, “радикальные исламисты”, “экстремисты”.
Повідомляючи новини, які стосувалися Євромайдану, журналісти та “державні службовці” використовували такі лексеми: “киевский бродячий цирк”, “герои бандеровского труда”, “майданутые”, “майданщики”, “экстремисты-самозванцы”, “антисемиты”.
Окрім цього, мусульман називали “татарами-ваххабитами”, віруючих Української православної церкви Київського патріархату — “раскольники”, вірян Української греко-католицької церки — “униатами”, журналістів та правозахисників — “грантоедами”, мігрантів — “гастарбайтерами”.
Правозахисники переконані, що масове використання таких термінів у різних контекстах створювало асоціацію та образ соціальних груп, який викликав ненависть та острах.
“Масове використання мови ворожнечі в інформаційному просторі Криму грубо порушує українські та міжнародні норми права і журналістські стандарти. Розпалювання мови ворожнечі до українців, кримських татар і мусульман всередині країни створює основу для злочинів на ґрунті ненависті. Контрольована ненависть легалізує в очах суспільства репресії по відношенню до активістів, незадоволених діями окупаційної влади. Ефект від поширення публікацій, які розпалюють ненависть, багаторазово посилюється через жорсткі обмеження свободи слова на півострові”, — каже голова Центру інформації про права людини Тетяна Печончик.
Ірина Сєдова зауважує, що у Криму спеціально блокують українські Інтернет-ЗМІ, аби кримчани користувались лише ті ЗМІ, які розповсюджують мову ворожнечі.
“Щонайменше 30 українських інтернет-ЗМІ в Криму заблоковані повністю або частково. При цьому російський суд видав дозвіл стосовно п’яти ЗМІ. А в інших випадках вони блокують спеціально, щоб люди мали доступ до ЗМІ, які цілеспрямовано розпалюють ворожнечу. Багато людей вірять у цю пропаганду. Тому що вона зроблена професійно, і вона — масова”, — каже Ірина Сєвдова і додає, що Україні необхідна інформаційна стратегія, як цьому протистояти.
“Бо якщо ми повернемо непідконтрольні території, то як ми будемо повертати свідомість людей, яка викривлена інформаційним простором — велике питання”, — додає вона.
Тетяна Печончик вказує на ефективність мови ворожнечі.
“Було б дуже цікаво накласти ці дані й дані з опитування “Левада-центру”. Вони опитують росіян час від часу, кого ті вважають своїми ворогами. Й ми навіть обговорювали це з колегами, що всі ці тумблери в російських новинах вели до зростання ненависті росіян проти якоїсь країни або якогось народу. Ми бачили, що 2017 року ЗМІ вже більше концентрувалися на подіях у Сирії, і, відповідно, туди лилися всі ці потоки, і, відповідно, той рівень ненависті до українців почав знижуватися, а інший почав зростати”, — каже вона.
Співавтор доповіді Олександр Бурмагін зауважує, що в Росії на рівні законодавства є норми, які мають запобігати поширенню мови ворожнечі. Утім, за його словами, так зване антиекстремістське законодавство Росії — репресивне. Воно застосовується як інструмент боротьби з інакодумцями в тих випадках, коли свобода поглядів йде в розріз з політикою влади.
“Антиекстримістські інструменти у Росії застосовують у збоченому вигляді. Бо протидію мові ворожнечі дуже часто використовують як переслідування інакомислячих, хто висловлюється у супереч державницької позиції, хто критикує посадовців або правоохоронні структуру як соціальні групи. Натомість ми не бачимо санкцій та покарань щодо політиків, які вживають мову ворожнечі в своїх коментарях або інтерв’ю”, — каже Олександр Бурмагін.
ЩО РОБИТИ?
Автори доповіді рекомендують уряду України вжити всіх необхідних заходів, які можуть сприяти поліпшенню ситуації.
Правозахисники закликали Прокуратуру Автономної ресупубліки Крим почати кримінальні провадження проти винних у розпалюванні мови ворожнечі на території півострова.
“Жорсткі прояви мови ворожнечі — це кримінально карні діяння. Прокуратура Криму, яка зараз розташована в Києві, може вже порушувати справи та розслідувати найжорсткіші форми мови ворожнечі”, — каже Тетяна Печончик.
Олександр Бурмагін вказує, що українські правоохоронці не системно реагують на навіть найжорсткіші прояви мови ворожнечі в Україні.
“Коли я досліджував Державний реєстр судових рішень на предмет застосування Кримінального кодексу у частині дискримінаційних проявів в інформаційному просторі, то я побачив, що більшість справ з’явились після 2013 року. В Україні є до 15 судових вироків, але санкції не відповідають жорстким формам мови ворожнечі, які стались”, — каже він.
Правозахисники хочуть, аби МЗС України звернула на мову вороженчу у Криму і піднімало це питання на міжнародній арені для посилення міжнародного тиску на Росію як країни-окупанта. Вони вважають, що важливо говорити про дослідження на міжнародному рівні. Воно може стати основою нових санкцій проти Росії та російських телеканалів, які захопили українські частоти.
Радниця Юлія Нечипуренко, радниця представника Нацради телебачення та радіомовлення Сергія Костинського окреслила цифри, які, за її словами, демонструють ресурси Росії задля розповсюдження “токсичного контенту”.
Вона повідомила, що у 2014 року Росія вкрала в України 503 частотні присвоєння, на яких мовили українські телеканали та радіостанції — ліцензіати Нацради телебачення та радіомовлення.
“31 українських телеканалів позбавили права законно мовити в аналоговому режимі, 28 українських телерадіокомпаній позбавили права здійснювати цифрове мовлення. 39 українських радіостанцій через окупацію півострова не змогли продовжити свою роботу”, — розповіла Юлія Нечипуренко.
Натомість відбулась заміна в інформаційному просторі російськими ЗМІ. Наразі там працюють 26 радіостанцій — ліцензіатів Роскомнадзору та 26 російських телеканалів.
“Через окупацію Україна втратила близько 18 мільйонів гривень за ліцензійний збір”, — заявила Юлія Нечипуренко.
За словами Сергія Костинського, зараз час, аби створити нову форму тиску на Російську Федерацію, бо вже є достатня доказова база порушення міжнародного права та порушень у телераідоінформаційному просторі.
Окрім цього, правозахисні організації рекомендують використати результати дослідження як доказ підтвердження етнічної дискримінації у Міжнародному суді ООН в Гаазі, де триває розгляд справи України проти Росії.
Ірина Сєдова вважає, що українські правоохоронці мають боротись з праворадикальними рухами в рамках закону, адже Росія використовує їх у своїй пропаганді.
“Багато сюжетів із мовою ворожнечі базуються на “фашистфующих молодчиках” та праворадикалах. Вони беруть випадок, який дійсно стався в Україні, гіпербалізують його та перекручають. Вони уважно слідкують за парамілітарними рухами і з них роблять героїв своїх сюжетів. Зараз дійсно стаються злочини на ґрунті ненависті, тому не треба давати шанс російській пропаганді і закривати очі на те, що відбувається у нас в країні”, — наголошує правозахисниця.
“Мова ворожнечі — це не будь-яке висловлювання, яке може комусь не сподобатись. Немає проблеми в тому, що російські телеканали роблять сюжети про українські праворадикальні рухи. Але російські телеканали переходять межу, коли називають усіх українців радикалами і це — мова ворожнечі”, — додає Тетяна Печончик.
За її словами, законодавець може виправляти недоліки українського законодавства стосовно розпалювання мови ворожнечі, а органи журналістського самоврядування мають реагувати на мову ворожнечі у ЗМІ, ухвалювати рішення та просувати стандарти етичного висвітлення.
Правозахисники шкодують, що в Росії не працює журналістське саморегулювання.
“Ми не бачили заяв Громадської колегії зі скарг на пресу, Спілки журналістів Росії, які б говорили про неприпустимість такого явища в інформаційному просторі”, — говорить Тетяна Печончик.
