Як розповідати про людей з інвалідністю: поради для журналістів

Медійникам варто уникати такого висвітлення, яке зводить опис людини до однієї характеристики — її інвалідності та заважає побачити людину-особистість. Ми зібрали практичні поради про те, які стереотипи слід руйнувати, до якої коректної мови вдаватися, які кадри використовувати під час зйомки та як спілкуватися з людьми з інвалідністю.

Часто людей з інвалідністю зображають як касту недоторканих: їх або жаліють, або надмірно героїзують. Ще півстоліття тому людину з інвалідністю найчастіше сприймали як “хвору” та вічного “пацієнта” лікарень, безпорадного й залежного від інших (медична модель інвалідності).

Та відтоді, як організації людей з інвалідністю почали масово з’являтися в усьому світі й голосно заявляти про свої права й те, що люди з інвалідністю є частиною суспільства, а не тільки об’єктом благодійництва чи “жертва” хвороби, розуміння інвалідності змінилося. Сьогодні в основі соціальної моделі інвалідності лежить не фізіологія особи (порушення стану здоров’я), що роблять її “інвалідом”, а бар’єрна природа суспільства.

Іншими словами, “інвалідами” людину роблять бар’єри — стереотипи й судження щодо людей з інвалідністю (ментальний бар’єр), інституційні бар’єри, пов’язані з законами та політикою, економічні бар’єри, а також бар’єри навколишнього середовища, такі як фізична недоступність, обмеження в інформації та комунікації. Бар’єри породжують дискримінацію, виключають із суспільного життя та ставлять осіб з інвалідністю у становище, що принижує їхню гідність.

Якщо розглядати інвалідність відповідно до соціальної моделі, це означає, що бар’єри можна усунути. Наприклад, можна мотивувати роботодавців усунути фізичні бар’єри на робочих місцях так, щоб особи з фізичними порушеннями не відчували незручностей, могли виконувати свою роботу й не зазнавали дискримінації. Та важливо зважати на думку самих людей з інвалідністю. Не варто, навіть із найщирішого поклику, робити щось, не запитавши — а чи людині з інвалідністю це потрібно?

Принцип “нічого для нас без нас” застосовується і в зображенні людей з інвалідністю в журналістських матеріалах.

Як краще висвітлювати тему інвалідності? “Єдиної відповіді немає”, — каже Володимир Азін, виконавчий директор Групи активної реабілітації, експерт Національної Асамблеї інвалідів, чоловік, який сам тривалий час користується інвалідним візком. І додає: “Чи не найважливішим індикатором є повага до людини”.

Нижче — скорочений “список” порад для ЗМІ. Головна особливість у тому, що складений він самими людьми з інвалідністю, членами їхньої родини і громадськими активістами.

Подолання стереотипів

Головний внесок, який можуть зробити ЗМІ у справу залучення людей з інвалідністю в життя суспільства, — це уникати або руйнувати стереотипи.

Найпоширеніші стереотипи:

• люди з інвалідністю — нещасні, неприємні, хворі, неспроможні або злі;
• люди з інвалідністю не мають майбутнього і є тягарем для своїх сімей;
• людей з інвалідністю представляють героями (наприклад, коли вони “долають свою інвалідність” або мужньо тримаються, незважаючи на “тяжкі страждання”);
• людей з інвалідністю представляють диваками (об’єктами людської цікавості з огляду на їхнє рідкісне або незвичне порушення);
• люди з інвалідністю не цікавляться нічим, окрім своєї хвороби, і вони не можуть бути експертами в жодній сфері, крім інвалідності;
• люди з інвалідністю — хороший інструмент для гри на почуттях.

Особливо обережно слід підходити до використання образів героїв. Це ніяк не відображає реальності життя людей з інвалідністю. До слова, золотий медаліст з інвалідністю представляє людей з інвалідністю не більше, ніж Девід Бекхем представляє людей без інвалідності. А деякі глядачі (читачі/слухачі) можуть сприймати героїчне досягнення людини як щось, що компенсує її інвалідність.

Коректна мова

• Слово “неповносправні” — це опис, а не група людей. Завжди вживайте термін “люди з інвалідністю” чи “соба з інвалідністю”.
• Уникайте вживання медичних штампів, здатних підсилювати стереотипи про людей з інвалідністю як про “нездорових людей”.
• Уникайте таких фраз, як “хворіє на…”, “жертва (чогось)”, які викликають жаль та навіюють відчуття постійного болю та безнадійності.
• Уникайте використання образів, які передають страждання, небезпеку, ізоляцію або пасивність.
• Більшість людей з інвалідністю використовують звичні слова для опису щоденного життя. Користувачі візків “ходять на прогулянки”. Люди з погіршеним зором можуть бути раді або не раді “вас бачити”. Погіршений стан може лише означати, що дещо робиться по-іншому.
• Слід уникати загальних фраз, які можуть надати порушенням стану здоров’я людини негативного відтінку, наприклад “глухий як тетеря”, “глухий до наших бажань”, “німий як риба” тощо.
• Уникайте пасивних слів та слів, які асоціюються з людиною як жертвою. Вживайте слова, що показують повагу до людей з інвалідністю як активних громадян, які контролюють власне життя.

Як краще висвітлювати тему інвалідності

• Уникайте штампів, які зводять описи людини до однієї характеристики — її інвалідності, та заважають побачити людину-особистість.
• Нехай люди з інвалідністю кажуть самі за себе. Досвід показує, коли людина з інвалідністю впевнено й авторитетно розповідає про якусь конкретну ситуацію,  ймовірніше, що аудиторія людей, які не мають інвалідності, повірить, що люди з інвалідністю обізнані та кваліфіковані.
• Заохочуйте розуміння громадськістю проблем, із якими стикаються люди з інвалідністю. Пишіть про бар’єри (фізичні, інформаційні, ментальні, інституційні) і про те, як їх долати. Ці бар’єри, з якими стикаються люди з інвалідністю, створені самим суспільством. Парадоксально, але пізніше кожний член суспільства сам наражається на ці бар’єри (наприклад, коли народжує дитину, або ж коли хворіє, коли наближається старість тощо).
• Надавайте практичну інформацію. Наприклад, прості практичні поради, як спілкуватися з нечуючим або тим, хто погано бачить.
• Регулярно спілкуйтеся з організаціями людей з інвалідністю або організаціями, які працюють у цій тематиці. Щонайменше, щоб дізнатися, які питання наразі актуальні.
• За нинішньої ситуації в Україні інформаційних приводів щодо теми інвалідності не бракує. Втім, не зловживайте ними.
• Щоб висвітлювати тему інвалідності як інформаційний привід, не обов’язково пам’ятати лише про Міжнародний день людей з інвалідністю (щороку відзначають 3 грудня), Всесвітній день боротьби зі СНІДом (1 грудня) чи День незалежності України (24 серпня).
• Співпрацюйте з журналістами з інвалідністю або з журналістами, в сім’ї яких є хтось з інвалідністю — це надасть автентичності вашому представленню людей з інвалідністю.

Щодо опікунів

В Україні багато опікунів є членами сімей людей з інвалідністю. Вони також недостатньо представлені в ЗМІ. Коли ви включаєте в свою статтю персонажів, які є опікунами, важливо не зображати їх як “мучеників” або “святих”. Але не применшуйте їхньої важливості. Зображуйте їх та членів їхніх сімей з інвалідністю як рівних.

Як зображати людей з інвалідністю

• Показуйте людей з інвалідністю в різних ролях. За можливості зображуйте їх у взаємодії з іншими людьми, а не на самоті. Показуйте їх як людей, які роблять внесок у життя суспільства, а не як людей, які потребують опіки з боку інших.
• Зазвичай немає потреби згадувати деталі погіршеного стану людини. В тих випадках, де вони згадуються, на цьому не слід зосереджувати надмірну увагу або робити автоматичний висновок про страждання цієї людини.
• Демонстрація розпачу та сліз людей з інвалідністю та намагання викликати почуття жалю не сприяє залученню цих людей у життя суспільства.
• Долучайте до підготовки журналістських матеріалів людей з інвалідністю — не тільки як “героїв” матеріалу. Люди з інвалідністю можуть стати вашими експертами з різних тем. Наприклад, коментувати економічну кризу в Україні, політику на сході чи як вирощувати півонії. Людина з інвалідністю може бути експертом… не тільки з теми інвалідності.
  • ЗМІ слід показувати людей з інвалідністю як активних учасників сімейного, громадського та політичного життя та пояснювати (і наголошувати на тому!), що усунення бар’єрів та задоволення потреб людей з інвалідністю служить інтересам усього суспільства.

Які кадри слід використовувати під час зйомки

Щодо того, як візуально подавати інформацію, знімати на відео людей з інвалідністю, погодженого стандарту не існує. Загалом візуальна частина медійного продукту не має бути образливою для людини, яку зображають.

Проте іноді журналісти впадають у крайнощі, зокрема вважають, що краще не показувати людини з інвалідністю взагалі або приховувати її обличчя за допомогою технічних засобів під час інтерв’ю. Такий підхід з боку ЗМІ робить людей з інвалідністю “невидимими” та/або пропагує негативне ставлення. Уникання зображень людей з інвалідністю підсилює стереотип, що інвалідність — занадто важка, сумна чи ганебна тема для висвітлення у ЗМІ.

• У телесюжетах слід зображувати людей з інвалідністю як звичайних людей, які живуть у суспільстві. Ці сюжети не мають створювати враження відокремленості або особливості цих людей.
• Людей з інвалідністю бажано включати і для загального фону, щоб показати, що вони є частиною громади, як і будь-хто інший.
• Зображуйте їх у щоденних соціальних обставинах та в робочому середовищі. Не зосереджуйтеся лише на їхньому медичному аспекті або на факті їхньої залежності (наприклад, людині з порушенням зору допомагають перейти вулицю).
• Не зосереджуйте увагу на інвалідності людини і не передавайте фальшивого враження щодо її ізольованості.
• Якщо люди з інвалідністю перебувають серед інших і не виділяються своєю інвалідністю, то це “нормально” — врешті-решт деякі види інвалідності невидимі.

Виробництво телесюжетів/реклами/фільмів

• Переконайтеся, що дістатися місця роботи, зйомки або запису голосу зручно (місце розташування, місце паркування, громадський транспорт).
• Перевірте доступність місця зйомки або студії, подумайте, що можна легко змінити, щоби місце зйомки було доступнішим, щоб запрошені гості не лишалися відокремленими від решти учасників тощо.
• Перед зйомкою запитайте в актора або моделі, чи є в них певні вимоги щодо доступності, і забезпечте їх. Наприклад, якщо їм потрібен перекладач жестової мови, замовте його заздалегідь.
• Переконайтеся, що вся інформація, яку надсилаєте акторам, подана в доступному для них форматі.

Як спілкуватися з людьми з інвалідністю

• Говоріть звичним тоном. Не говоріть повчально або зверхньо.
• Поводьтеся просто, будьте точними й проявляйте нейтральність.
• Використання ввічливої, коректної мови лиш підтверджує повагу та звичну люб’язність.
• Слова, які ви вживаєте, не повинні підсилювати стереотипи.
• Ніколи не говоріть замість людини, з якою ви спілкуєтесь, і не закінчуйте замість неї речення.
• Звертайтеся до осіб з інвалідністю так само, як і до всіх інших людей.
• Спілкуйтеся з людьми з інвалідністю напряму, навіть якщо їх супроводжує перекладач або помічник. Те саме стосується і спілкування з дитиною з інвалідністю.
• Важливо, щоб людина з інвалідністю відігравала таку ж саму роль, як і всі інші.

Та мабуть чи не найголовніша порада. Людина з інвалідністю — не з касти недоторканих, а звичайна людина з неповторним характером, своїми слабкостями та сильними сторонами, своїми мріями. Люди з інвалідністю — нічим не кращі й не гірші від усіх інших людей. Усі різні — усі рівні.

Статтю підготовлено за матеріалами посібника “Нічого для нас без нас“, виданого в рамках проекту “Інклюзивні рішення для рівноправного та відповідального суспільства” (IDEAS), що фінансується Європейською Комісією та виконується Британською Радою.

А також за матеріалами тренінгу для журналістів, організованого Центром інформації про права людини спільно з Проектом “Без кордонів” Центру “Соціальна дія” та Коаліцією з протидії дискримінації в Україні за підтримки Європейського Союзу та МФ “Відродження”.

Ірина Виртосу, журналістка Центру інформації про права людини, координаторка Журналістської мережі з прав людин спеціально для Media Sapiens