“Геноциду не було”: як Росія намагається закрити справу в Міжнародному суді ООН

У Міжнародному суді ООН тривають відкриті слухання за другим позовом України проти РФ. Він стосується порушення Росією Конвенції про запобігання злочину геноциду і покарання за нього.

Українська сторона вказує на те, що Росія неправомірно звинуватила Україну в геноциді власного народу та розпочала повномасштабну війну під цим приводом.

Росія зі свого боку подала до суду попередні зауваження, де заявила, що Міжнародний суд ООН не має повноважень у цій справі, а Україна зловживає Конвенцією. Саме ці претензії розглядають судді на нинішніх слуханнях. 

Росія намагається довести перед Міжнародним судом ООН, що Україна перекручує міжнародне право на свою користь. Водночас власні аргументи будує на фейках та маніпуляціях. 

ZMINA розказує, як Росія намагається закрити справу проти себе та які у неї на це шанси.

Історія справи

На третій день після повномасштабного вторгнення Україна подала до Міжнародного суду ООН заяву про те, що Росія порушила Конвенцію 1948 року про попередження злочину геноциду та покарання за нього.

Згідно з позовом, Росія неправомірно звинуватила українську владу в геноциді власного народу в Донецькій та Луганській областях та розпочала повномасштабну війну, прикриваючись захистом цих людей.

“Росія явно неправильно застосувала Конвенцію, зловживаючи текстом і метою цього договору для здійснення незаконного військового вторгнення”, – зазначив представник української сторони Гарольд Хунджу Кох на теперішніх слуханнях.

Такий підхід до позову – юридичне нововведення України, у коментарі ZMINA зазначає Захар Тропін, правник, доцент кафедри міжнародного права Навчально-наукового інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

“Україна не звинувачує іншу країну у вчиненні геноциду. Вона вимагає, щоб суд визнав звинувачення іншої країни хибними, а всі дії, вчинені на підставі цього, – недійсними”, – додає він.

Перші слухання, на яких суд розглядав призначення тимчасових заходів, пройшли вже 7 березня 2022 року. Росія відмовилася брати у них участь.

Наказом від 16 березня 2022 року Міжнародний суд ООН зобов’язав Російську Федерацію негайно призупинити військові операції, які вона розпочала в Україні 24 лютого 2022 року. Тоді ж судді попередньо підтвердили юрисдикцію МС ООН у цій справі.

Росія вимоги проігнорувала. Натомість 3 жовтня того ж року вона висунула попередні зауваження у справі, що стосувалися меж юрисдикції суду та прийнятності цього позову в цілому. Провадження по суті призупинили.

Водночас заяви проти Росії у цій справі почали подавати інші країни. Так, від 21 липня до 15 грудня 2022 року Міжнародний суд ООН отримав 33 заявки на втручання. Судді допустили до процесу 32 держави – США відмовили через технічні причини.

Українську сторону підтримали 26 членів Європейського Союзу, окрім Угорщини, а також – Австралія, Велика Британія, Канада, Ліхтенштейн, Нова Зеландія та Норвегія.

Протягом майже року учасники процесу мали змогу передавати суду письмові доповнення та відповіді на російські зауваження.

Нині ж у Палаці миру в Гаазі сторони представляють скорочені версії напрацювань.

Фото: Міжнародний суд ООН

Заперечення та маніпуляції Росії

Усі попередні зауваження, що направила до суду Росія, спрямовані на те, щоб оскаржити можливість цього процесу взагалі. 

“Україна не звинувачує Росію в геноциді. Україна також не звинувачує Росію в нездатності запобігти чи покарати геноцид. Навпаки, Україна наполягає, що геноциду не було. Одного лише цього має бути достатньо, щоб відхилити справу”, – заявив агент Росії Геннадій Кузьмін. 

Одне з головних зауважень Росії стосується того, що вона буцімто ніколи й не заявляла, що почала повномасштабне вторгнення через геноцид людей у Донецькій та Луганській областях. 

За словами Кузьміна, Україна посилається на слова російських чиновників, однак ті вживали слово “геноцид” у риторичному значенні та не вказували прямо на Конвенцію 1948 року.

Агент України в МС ООН Антон Кориневич у відповідь нагадав, що президент Росії Володимир Путін публічно звинуватив Україну в геноциді власного народу та заявив, що розпочинає війну, щоб захистити цих людей. 

Кориневич також додав, що подібні закиди лунали від російських державних органів та високопосадовців протягом багатьох років. 

Юридична радниця українського уряду Марні Чік у своїй доповіді згадала, як посол Росії в Європейському Союзі, говорячи про Україну, прямо вказав на те, що дії України підпадають під визначення “геноцид” в міжнародному праві.

“Росія не використовує термін геноцид з риторичною метою. Вона використовує його так, як він формально визначений у міжнародному праві, тобто у Конвенції про геноцид”, – наголосила правниця.

Російська сторона також намагається довести, що на момент подачі заяви до суду, жодного спору між РФ та Україною не було.

Буцімто українська влада ніяк не показувала, що не погоджується з російськими заявами про геноцид та збирається їх оскаржити. 

“Немає жодного документа, в якому б Україна повідомила Росію, що вважає її звинувачення в геноциді таким, що суперечать зобов’язанням за Конвенцією 1948 року”, – зазначив у своєму виступі представник РФ Хаді Азарі.

Незабаром він додав, що у день подання заяви на сайті Міністерства закордонних справ України з’явилася відповідна заява. Однак опублікували її нібито надто пізно, тож українській стороні це “ні до чого”, заявив Азарі. 

Представники України в суді зі свого боку навели низку прикладів, як українські посадовці з 2014 року відповідали на російські звинувачення в геноциді.

Зокрема, Гарольд Хунджу Кох представив суду реакцію тодішнього міністра оборони України Валерія Гелетея на відкриття слідчим комітетом РФ проти нього справи щодо геноциду російськомовного населення.

“Звинувачувати українське військо, яке на 40% саме російськомовне, в ненависті до інших російськомовних можуть лише божевільні кремлівські пропагандисти”, – написав Гелетей на своїй сторінці у фейсбуку 3 жовтня 2014 року.

Російська сторона поміж іншим вказує на те, що заяви політиків та навіть високопосадовців не можуть відображати позицію держави. 

Водночас, щоб показати нетерпимість України до окупованих територій Донецької та Луганської областей, агент РФ у своєму виступі навів слова колишнього міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Олексія Резнікова про те, що ці території є раковою пухлиною, яку треба відрізати.

Фото: скриншот з виступу російської сторони в МС ООН

Повна цитата Резнікова також викликає запитання щодо коректності, однак росіянин суттєво перекрутив її для суду.

“Безпечна реінтеграція – це не взяти їх (окуповані території. – Ред.) назад, як онкопухлину, з якою ми не знаємо, що робити. У нас є два варіанти. Це “хворі території”, ментально в тому числі. Є варіант резекції, повної ампутації або лікувати. Я – за терапію і повне відновлення нашого організму”, – сказав Резніков в інтерв’ю 31 жовтня 2020 року.

Ще одна претензія Росії в тому, що Україна нібито використовує Конвенцію про геноцид 1948 року, щоб оскаржити повномасштабне вторгнення загалом. Оскільки сама Конвенція не регулює застосування сили сторонами, то і юридичного аргументування українських звинувачень буцімто немає, зазначили на суді представники Росії.

Україна ж у своєму виступі зауважила, що подібними заявами Росія намагається перекрутити суть українського позову. 

Так, представник України, генеральний секретар Гаазької академії міжнародного права Жан-Марк Тувенен під час слухань наголосив, що Україна не говорить про закріплене в Конвенції право на застосування сили.

“Україна стверджує, що застосування збройної сили проти іншої держави з метою запобігання та покарання за сфабрикований геноцид є серйозним зловживанням і порушенням зобов’язань та прав, наданих Конвенцією”, – додав правник.

Представники України детально та обґрунтовано відповіли на зауваження Росії та наголосили, що остання намагається спотворити не тільки українські заяви, а й право загалом.

“Україна закликає суд не закривати очі на зловживання Росією міжнародним правом”, – наголосив Кориневич.

Фото: Міжнародний суд ООН

Перспективи справи

На перших слуханнях, коли МС ООН розглядав введення тимчасових заходів, судді також мали попередньо визначити юрисдикцію суду у цій справі, зауважує Захар Тропін.

Тоді Росія подала до суду письмовий документ без назви, де зазначила ті самі доводи, що й озвучувала нині.

“Суд тоді не погодився з цими аргументами. Він визнав свою юрисдикцію prima facie, тобто “на перший погляд”, – наголошує правник.

Зокрема, через це позиція росіян на нинішніх слуханнях доволі слабка, додає Тропін.

Крім того, за його словами, українську сторону суттєво підсилюють подання від інших країн.

“Це доволі унікальний випадок в міжнародному праві, коли на один бік стала ледь не шоста частина усіх країн–членів ООН”, – зазначив юрист.

Така кількість учасників процесу з одного боку може затягти судовий розгляд.

“Кожна держава має надати суду письмові матеріали до справи. Цей обмін документами потребує часу та може уповільнити роботу”, – додає Тропін.

Водночас, за його словами, переваг у такому колективному позові більше. Це, зокрема, суттєво посилює тиск на Росію та укріплює міжнародно-правові позиції України.

Правник впевнений, що суд підтвердить свою юрисдикцію у цій справі та перейде до розгляду справи по суті. 

Найперше, що Україна може отримати за результатами всього процесу – юридичне визнання того, що вона не вчиняла геноциду.

“Це буде потужний удар по російській пропагандистській машині та по її міжнародній позиції загалом”, – наголошує Тропін.

Таке рішення також юридично закріпить той факт, що повномасштабна війна, яку Росія мотивувала “захистом від геноциду”,  є незаконною.

Українська сторона наголошує, що ця справа має велике значення для світової спільноти. 

На публічних слуханнях агент України в суді нагадав, як рік тому Володимир Зеленський заявляв перед Радою Безпеки ООН, що нині Україна відстоює не тільки власну незалежність, а й міжнародне право.

“У цьому суді так само захищатиметься міжнародне право як таке”, – додав Кориневич.