“ЄС не подобалися “чорні списки” в законі про медіа, але ми наполягали, що в нас війна”, – медіаюрист, член Нацради Олександр Бурмагін
В Україні 31 березня 2023 року набрав чинності Закон “Про медіа” – один з так званих євроінтеграційних законів, ухвалення яких є передумовою вступу до ЄС. Робота над ним тривала близько десяти років, він мав три редакції, а кількість правок, внесених до документа, рахується тисячами.
Фактично документ надає нашій країні доступ до європейського інформаційного простору, погоджуючи вітчизняну медіасферу з європейськими вимогами. Він також модернізує правила для медіа, які законодавчо не оновлювалися з часів СРСР.
Норми закону стали приводом для постійного обговорення та навіть запеклих суперечок не тільки всередині медійної спільноти, але й загалом серед різних верств українського суспільства. Документ мав своїх палких прихильників і запеклих опонентів, але попри це обидві сторони погоджуються – Закон “Про медіа” був дуже потрібний Україні.
Чому він такий важливий? Як може змінити медіасферу країни? Що нового з’явилося в його нормах? Чи містить документ загрози свободі слова та свободі вираження поглядів? Про це й не тільки ZMINA поговорила з членом Національної Ради з питань телебачення і радіомовлення, медіаюристом, одним з розробників закону, який безпосередньо працював над його текстом з 2019 року, Олександром Бурмагіним.
Олександр Бурмагін. Джерело: фейсбук-сторінка медіаекспертаЗакон усунув дискримінацію між різними типами й видами медіа
Чому закон про медіа такий важливий для нашої країни? Крім того, що це обов’язкова вимога вступу до ЄС.
По-перше, він і став однією з вимог Євросоюзу, тому що важливий для України. Думаю, саме європейці формулювали ці обов’язкові сім пунктів через призму того, що є надактуальним для нашої країни в сенсі перебудови та виходу на новий рівень суспільних відносин і їхнього регулювання.
Закон про медіа важливий насамперед тому, що ми мали архаїчне законодавство у сфері медіа, діяльності медіа. Воно не те що застаріло, воно – перестаріло: не враховувало сучасного стану суспільних відносин, узагалі не регулювало будь-яких суб’єктів онлайн, тих, що працюють за допомогою технологій інтернету. Не передбачало, на жаль поки що й не передбачає, певних змін у контексті виборчих процесів, агітації, інформування. Цей пласт питань випав під час голосування, але я сподіваюсь, що законопроєкт №8310, який має регулювати це, буде ухвалений. Для цього є передумови.
Другий момент. Цей документ надважливий, тому що усунув дискримінацію між різними типами й видами медіа. Погодьтеся, ситуація, коли телебачення та радіо відповідали за досить широкий перелік контентних обмежень, відповідали перед регулятором, не дуже правильна. Наприклад, контентні обмеження щодо поширення мови ворожнечі, поширення порнографічних матеріалів, іншого забороненого контенту. Фактично для друкованих медіа такого не було, тому що не було регулятора – не було кому стежити.
Не мали таких контентних вимог ми й для онлайн-медіа, для нових медіа, якщо говорити мовою Ради Європи. Відповідно, це створювало трохи дивну ситуацію, коли телебачення і радіо відповідає за все, а всі інші види й типи медіа перебувають фактично поза регулюванням і поза обов’язками, які мають бути універсальними для всіх. Адже мову ворожнечі не можна нікому поширювати, незалежно від того, який це вид медіа.
Закон про медіа усуває це, оскільки передбачає, що контентні обмеження стосуються всіх медіа, незалежно від того, газета це, телебачення, онлайн- або якийсь інший вид медіа.
Водночас важливим є те, що контент заборонений для всіх, але відповідальність для всіх типів медіа різна. Санкції для онлайн-медіа, друкованих ЗМІ, для телебачення відрізняються за сумами штрафів, за певною логікою застосування, враховують, що все ж таки поки що найбільший вплив на суспільну думку мають телебачення і радіо.
Для преси штрафи в рази менші, ніж для телебачення і радіо. Тобто, з одного боку, Закон “Про медіа” передбачає усування дискримінації, що хтось відповідає за порушення, а хтось ні. З іншого – він обумовлює різний рівень втручання держави та застосування санкцій до порушників залежно від типу медіа.
Колись лунали фрази, що не можна друковану пресу регулювати, так само як телебачення. Новий закон і не робить цього. У телебачення залишається ліцензування, у газет – реєстрація, це значно простіша процедура, до того ж у мирний час добровільна.
Рівень регулювання в сенсі кількості обов’язків, складності процедур, обов’язковості подання структури власності, фінансових звітів до різних суб’єктів застосовується по-різному. Наприклад, звітність щодо структури власності лишається тільки для тих, хто використовує радіочастотний спектр, тобто телебачення та радіо. Всі інші суб’єкти подають її лише в разі порушень: тоді Нацрада має право отримати таку інформацію на запит.
Онлайн-медіа – це взагалі абсолютно нове регулювання для України, і для цієї сфери закон передбачив певний перехідний період, дуже лояльний.
І, по-третє, закон важливий, бо передбачає декілька структурних змін і реформ. Є загальна медійна реформа, є, так би мовити, підреформи чи складові реформи. Одна з них – це створення публічних аудіовізуальних медіа, тобто реформа комунальних телерадіоорганізацій. Це теж один з міжнародних обов’язків, які Україна багато років відкладала на потім. Ми реформували пресу, державні телерадіокампанії реформували в суспільне телебачення, але комунальні залишились. Зараз має стартувати реформа й комунальних телерадіоорганізацій.
Інституційно дуже важливим є створення органів співрегулювання. Це взагалі новий для України інститут, якого не було раніше. Він передбачає дві основні функції: створення і виписування кодексів мовлення щодо контентних обмежень. Тобто самі медіа разом з регулятором виписуватимуть кодекси, що міститимуть усі нюанси мовлення. Наприклад, заборону на поширення інформації, яка підбурює до насильства стосовно певних груп або утисків: визначатиме, коли саме це можна вважати підбурюванням, коли утисками, коли поширювану інформацію можна назвати закликом, чи це мова ворожнечі тощо.
Насправді контентні обмеження здебільшого є не дуже простими з погляду практичного застосування. Це об’єктивна річ, тому що складно детально виписати на рівні закону контентні обмеження. Саме для цього створюватимуться органи співрегулювання, які разом з медіа проговорять і випишуть правила гри. Цей кодекс застосовуватиметься безпосередньо в конкретних кейсах про конкретні порушення.
Співрегулювання – досить системна річ, тому що вона дозволить спільно напрацювати правила гри й водночас обмежить можливе зловживання регулятора. До того ж не буде потім претензій, коли щось випадатиме з цих правил або порушуватимуться критерії, визначені цими кодексами мовлення.
Є в співрегулюванні інша дуже важлива річ, яка теж стосується цивілізованої та пропорційної системи застосування санкцій з боку регулятора. Це експертні висновки під час конкретних справ. Тобто, якщо медіа входить в співрегулювання (це є добровільним), підписує кодекс, у нього є можливість запросити інформацію й зробити незалежні експертні висновки під час розгляду конкретної справи.
Регулятор, якщо захоче відхилитися від цих висновків, буде зобов’язаний дуже ретельно обґрунтувати це у своїх рішеннях. Це буде непросто зробити.
Тобто співрегулювання має потенціал для створення дуже важливих механізмів балансування, які мають з’явитися під час медіареформи.
Абсолютна новела: дев’ятий розділ закону – протидія інформаційній ворожій агресії
Що в законі є зовсім новим для України? Найважливіші новації для нашої країни, на ваш погляд?
Крім співрегулювання, це, наприклад, регулювання онлайн-медіа, хоча в досить обмеженій формі. Тому що в останній редакції розробники обмежилися вебсайтами. Тобто закон про медіа не регулює блогерів, не регулює телеграму, вайберу, інших месенджерів.
Абсолютно нове – взаємодія регулятора з платформами спільного доступу до інформації. Раніше в Україні фактично не було жодного державного органу, який би мав повноваження вести перемовини, укладати політики для захисту українського сегмента, мати можливість звертатися до платформ, якщо, на нашу думку, там є порушення.
Напряму, з власної ініціативи державний регулятор не зможе впливати на контент тих чи інших сторінок, акаунтів, але якщо будуть скарги, звернення щодо ймовірних порушень на них, Нацрада зможе звертатися до адміністрацій платформ, звертати увагу, просити вжити заходів, але відповідно до політик самих платформ.
Другий момент. Нацрада отримала можливість укладати меморандуми й договори про співпрацю з цими платформами. Насамперед це стосуватиметься виборчих процесів, зокрема моментів, пов’язаних з фінансуванням агітації, її маркуванням тощо. Можливо, якісь інші сфери теж важливі, але тільки практика покаже, як це розвиватиметься, чи захочуть платформи укладати такі спільні політики тощо. Але така можливість з’явилася, і вона абсолютно нова для нашої країни.
Абсолютно новим є регулювання “Зеонбудів” і КРРТ, тобто провайдерів надання електрокомунікаційних послуг. Ці суб’єкти були поза регулюванням Нацради.
Ми всі знаємо гучний кейс із вимкненням трьох каналів з цифрового мовлення. Є сподівання, що після отримання ліцензії протягом року, коли ці суб’єкти стануть суб’єктами регулювання Нацради, такі випадки, як це вимкнення, можна буде досліджувати й відповідно до закону реагувати, якщо є порушення. Це теж абсолютно нове, цього не було раніше.
Абсолютна новела: дев’ятий розділ закону – протидія інформаційній ворожій агресії. Росію там прямо не прописано, прописано механізми протидії державі-агресору. Це новий розділ, який спеціалізовано призначений для обмеження медіасервісів окупантів, зокрема в онлайні. Там певні є контентні обмеження, їх не так багато, але вони є. Це теж важлива новела.
Також деякі речі прописано щодо суспільного мовника, на які дуже довго чекали. Буде розроблений у новій редакції закон про державну підтримку медіа та професійні гарантії соціального захисту журналістів. Є ідея, що цей документ стане базовим саме для питань врегулювання правового статусу журналіста. Туди перенесли норми, що стосуються професійних прав і обов’язків журналіста. Відредагували інші норми, тобто закон зараз фактично в новій редакції. Там є норми й щодо посвідчення журналіста.
Сподіваюся, коли відбудеться дискусія щодо єдиних прескарт, можливо, розвитку органів саморегулювання або додаткових гарантій для медійників, все це буде в тексті нового закону. Але це тема окремої дискусії. Закон про медіа переважно не стосується саме журналістів, а більше індустрії, зміни регулювання медіа як господарчих суб’єктів, що збирають і поширюють інформацію. Тобто має стосунок до медійних об’єктів, а не до журналістів як творчих працівників.
У закону були два типи критиків: ті, хто змінив ставлення на третій редакції, і ті, хто залишився проти до кінця
Хто були найбільшими критиками закону та чи змінив хтось із них ставлення до документа? Якщо так, то чому?
Були дві категорії критиків. Ті, хто спочатку критикував, але під час дискусій, змін тексту законопроєкту – а він фактично має три редакції, і редакція, розроблена 2022 року, суттєво відрізняється від редакції 19-го, 20-го року – змінив ставлення до документа.
А закон дійсно змінювався суттєво, тому що робоча група спілкувалася з міжнародними експертами. Документ постійно був під міжнародною експертизою Ради Європи. 2022 року доєдналися ще експерти Єврокомісії, в них фокус був на директиві аудіоавізуальних медіапослуг.
Під час роботи над текстом Закону “Про медіа” була постійна комунікація як усередині країни, так і ззовні. Відповідно до результатів цих розмов, пропозицій його текст постійно змінювався. Під час другого читання, фактично перед ухваленням, було подано близько 2300 поправок. Все це опрацьовувалося, всі правки вичитувалися. Пропозиції були не лише від депутатів, через них свої пропозиції подавали громадські організації. Окремо зверталася Національна спілка журналістів, окремо – провайдери тощо.
Тож певна частина критиків умовно через рік-півтора роботи змінила своє ставлення й риторику. Вони почали підтримувати медіареформу, бо побачили, що в принципі розроблення закону – інклюзивний, досить відкритий процес. Наприклад, Рада Європи постійно організовувала публічний майданчик, зустрічі, круглі столи з приводу законопроєкту, куди запрошували всіх.
Водночас дві організації, які беззастережно виступали проти, лишилися на своїй позиції й досі: Національна спілка журналістів України та Незалежна медіапрофспілка. Чому? Тому що, на мою думку, вони із самого початку не припускали якогось компромісу чи діалогу. Вони казали: Європейський Союз вимагає від нас тільки узгодження директиви, тому не чіпайте пресу взагалі, не треба її тягнути в закон і не регулюйте, будь ласка, онлайн, від слова взагалі.
Якщо стосовно преси ще можна було б якось дискутувати, то щодо онлайн-сфери, наприклад, я був категорично проти. Весь світ зараз запроваджує ті чи інші механізми регулювання, дуже активно в цьому сенсі рухається саме ЄС, і рухатиметься, думаю, ще більше в майбутньому. Це відбувається з дуже простої причини: інтернет, медіа, що працюють за допомогою інтернет-технологій, дешеві, доступні. Будь-яка людина фактично може стати медіа. Наприклад, власником облікового запису в соцмережі, у якого буде 100 тисяч підписників, а це більше, ніж у великої кількості друкованих ЗМІ, і навіть, можливо, більше за аудиторію якогось регіонального телебачення чи радіомовлення. І говорити водночас, що не треба регулювати, – це ховати голову в пісок. Або свідомо погоджуватися, що нам подобається працювати в сірій або чорній зоні, коли ми, з одного боку, заробляємо практично як телебачення (перед повномасштабним вторгненням цей сегмент за рівнем рекламних доходів уже виходив на рівень телебачення, радіомовлення, причому національного), але разом з тим не хочемо ніяк відповідати. Це несправедливо.
Водночас Закон “Про медіа” планувався не тільки як такий, що має щось архаїчне зробити сучаснішим. Він планувався як повноцінна системна глибинна реформа, що міститиме програмні речі на майбутнє. Що він не лише підтягне законодавчі норми до стану сучасності, але й матиме базу для регулювання того, що тільки розвивається. Щоб він був програмним хоча б трошки.
І з цього погляду говорити про те, що ми не регулюватимемо онлайн? Ну даруйте.
Друкована преса, дійсно, у всьому світі регулюється найбільш ліберально, і в законі про медіа це передбачили. Наприклад, він, як я вже казав, передбачає, що в мирний час такі ЗМІ реєструються добровільно. Тобто такі ЗМІ можуть не реєструватися поза правовим режимом воєнного стану, цього не було до закону про медіа. До них – найлояльніші санкції. Обов’язок у них фактично один – не порушувати контентних обмежень. Усе.
Проте автори та розробники законопроєкту так і не дійшли компромісу з цими організаціями. Найбільше в цій ситуації мене засмучує те, що вони навіть попри на те, що в якийсь момент цей закон став вимогою ЄС і що це, по суті, частина євроінтеграційного треку, продовжили дотримуватися своєї позиції щодо цієї реформи.
Наприклад, написали абсолютно маніпуляційні, на мою думку, листи до міжнародних організацій: Європейської федерації журналістів, американського Комітету захисту прав журналістів. І ті, не читаючи тексту закону, тому що тексту не було англійською мовою на той момент, повірили на слово і теж виступили з критикою, що це, мовляв, якісь там збільшення повноважень державного регулювання, ознаки цензури й ще щось таке, що в принципі не відповідало змісту та філософії законопроєкту, який став зараз законом.
Натомість закон підтримали “Репортери без кордонів”, зараз є вже офіційний висновок Ради Європи, експерти якої проаналізували закон на відповідність директиві, загальним стандартам прав людини в контексті свободи слова і свободи поширення інформації. І їхній висновок – закон загалом, за винятком окремих дрібних зауважень, відповідає й імплементує директиву і відповідає стандартам прав людини.
Зараз чекаємо на висновок Європейської комісії щодо вже ухваленого закону. Сподіваємося, що він теж буде позитивний.
Якщо онлайн-ЗМІ не ховатимуться, то підхід регулятора буде максимально лояльний
Які розділи закону зазнали найбільших змін?
Найбільших змін зазнав 2022 року розділ про відповідальність медіа. Індустрія, представники медіа, які були в робочій групі, зрозумівши, що закон рухається до ухвалення, почали наполягати на тому, щоб до регулювання онлайн-медіа був особливий підхід і перехідний період. Оскільки всім сайтам, усім редакторам онлайн-медіа треба звикнути до того, що в них з’явиться регулювання, що їм треба уважно читати свої статті на відповідність до контентних обмежень. Тобто для них це абсолютно нове. Плюс в онлайні є така специфіка, що вони продукують величезну кількість контенту протягом дня.
Власне, через ці обставини, тобто технологічний обсяг контенту і те, що це абсолютно нова сфера регулювання, для онлайну виписали ліберальніший підхід для зареєстрованих медіа.
У контексті відповідальності з’явилися три категорії онлайн-медіа: зареєстровані, незареєстровані й анонімні. Тобто зареєстровані – ті, які добровільно прийшли зареєструватися, незареєстровані – ті, що не хочуть реєструватися, але з інформації на їхньому сайті зрозуміло, хто здійснює редакційний контроль, тут не ховають редакторів, журналістів, є адреса редакції, контактні дані тощо. І анонімні. До речі, під цю категорію, з моєї власної практики, підпадають і досить відомі ресурси. Тому що це дуже поширена практика: максимально анонімізувати себе, нехай охочі шукають, якщо спробують звернутися до суду.
В законі прописано певний алгоритм, коли регулятор визначає, хто відповідає за редакційний контроль. Це декілька кроків. Наприклад, ми дивимося сайт, там нічого немає, дивимося, хто є хто в міжнародній базі доменних імен, там теж немає інформації, на кого зареєстровано вебсайт. Ми пишемо запит реєстратору, компанії-реєстратору, вони не відповідають або взагалі посилають нас, тому що, за їхніми політиками, це може бути інформація з обмеженим доступом.
Після цього регулятор вчиняє певні дії, визначені законом. Якщо не вдається встановити власника, такий сайт потрапляє до категорії анонімних. Для цієї категорії онлайн-медіа передбачено, по-перше, найжорсткішу відповідальність. По-друге, саме для них передбачено, що блокування може відбуватися за рішенням Нацради, спочатку тимчасове, а в разі невиконання приписів – повне.
Загалом філософія закону така: якщо ви не ховаєтеся, ви зареєструвалися, то до вас буде максимально лояльний підхід з погляду регулювання. Не хочете реєструватися, але ви не ховаєтеся – підхід трошки жорсткіший, але теж ліберальний. Але якщо ви ховаєтеся, працюєте під чорним прапором, поширюючи, наприклад, мову ворожнечі або заклики до повалення конституційного ладу, іншу небезпечну інформацією, визначену законом, тоді регулятор має найбільше повноважень на це впливати. Ось таку логіку прописали в законі 2022 року.
Що змінилося найкардинальніше: додали в 9 розділ механізм блокування онлайн-медіасервісів держави-окупанта, можливість створювати перелік заборонених медіасервісів, зокрема онлайн-кінотеатрів і такого іншого, щоб Україна могла максимально убезпечитися від російського пропагандистського контенту.
Найбільше торгів було навколо забороненого контенту, проведення перевірок, санкцій і порядку їхнього застосування
На вашу думку, який найбільший компроміс під час роботи над законом?
Та це загалом був суцільний компроміс! Унікальність робочої групи, яка об’єднувала представників Нацради, громадських організацій і медіа, була в тому, що всі рішення, навіть після тижнів дискусій, ухвалювалися консенсусно. Тобто про речі, які викликали суперечки, ми розмовляли, пропонували якісь варіанти, ідеї доти, доки з ними не погоджувалися всі. Тож весь текст документа, можна сказати, – це суцільний компроміс. Але найбурхливіші дискусії були, звісно, в частині санкцій, проведення перевірок регулятором.
Медіаіндустрія має фантомні болі, негативний досвід, коли представники регулятора зловживали певними речами в історичному минулому. І вони хотіли мати певні запобіжники цього. Говорили прямо: зараз для нас – гарний склад Нацради, ми розуміємо, що такого, як, скажімо, було в середині 2000-х, при Януковичі, Кучмі, ви не допустите. Але вас можуть замінити, у вас закінчиться каденція, тому закон має передбачати якісь запобіжники.
Таких запобіжників насправді, якщо почитати текст закону, багато. Наприклад, з’явився строк давності притягнення до відповідальності, чого раніше не було. Тобто якщо протягом року з дня вчинення порушення санкція з тих чи інших причин, не важливо яких, не застосована, медіа не може бути притягнуте до відповідальності.
З’явилися різні підходи до застосування санкцій за тяжкі чи нетяжкі порушення, до різних типів медіа, зокрема до обрахування й терміну дії сукупності порушень тощо.
Підсумовуючи, можу сказати, що найбільше торгів було навколо: a) забороненого контенту; b) проведення перевірок; c) санкцій і порядку їхнього застосування.
Щодо виборчого процесу, то розділ про регулювання роботи медіа в цей період дуже дивним чином випав у сесійній залі ВР під час голосування. ВО “Батьківщина”, група Разумкова, “Європейська солідарність” чомусь на третій рік побачили, що в перехідних положеннях є зміни до Виборчого кодексу. Хоча ці зміни не стосувалися якихось дуже важливих питань виборчої системи чи роботи виборчих комісій. Зміни були тільки в розділі щодо інформування і в розділі щодо агітації.
Це логічно, якщо ми оновлюємо повністю медійне регулювання, то маємо оновити його і в цій сфері. Бо там ще більш застарілі підходи, ніж медійні. Розроблення до Виборчого кодексу напрацьовувалися з 2015 року. І розробники Закону “Про медіа” досить системно, як на мене, разом з ОПОРОЮ, міжнародними організаціями виписали зміни.
Ми оновили розділи, які стосуються агітації, інформування, тому що треба було синхронізувати це з новим законом про медіа. Наприклад, зараз виборчий процес передбачає, що для преси регулятором на виборах є Держкомтелерадіо, який у принципі цю функцію ніколи не виконував. Це всі знають.
Закон про медіа передбачав, що єдиний регулятор конвергентний для всіх, і під час виборів зокрема. Автори документа вважали, що абсолютно логічно це змінити, проводили публічне обговорення. Але під час голосування вже в залі частина нардепів сказала – або ви знімаєте цей розділ, або ми не голосуватимемо в цілому за закон. Зрозуміло, реформа була важливішою, тож як компроміс частину щодо виборчого кодексу вилучили.
Але найбільш парадоксально, що такі самі зміни нардепи ухвалили до закону про всеукраїнський референдум. Тобто всеукраїнський референдум синхронізували та оновили, а кодекс, що стосується всіх видів виборів, випав.
Проте зараз зареєстрували окремий законопроєкт №8310, він уже підтриманий відповідними підкомітетом і комітетом та очікує на голосування в залі. Сподіваємося, що все ж таки він буде далі рухатись і потрапить до сесійної зали. Він у його нинішньому вигляді навіть враховує деякі компроміси й пропозиції, що звучали під час розгляду Закону “Про медіа”. Наприклад, щодо регулювання роботи медіа під час так званого дня тиші.
Під час роботи над законом про медіа деякі депутати не захотіли змін. Ми як експерти казали, що “день тиші” взагалі не працює в онлайні, це факт. Обмежимо його дію щодо виборчих дільниць, масових заходів тощо. Але в медіа нехай ця реклама вже крутиться. Ну це ж несправедливо, коли традиційні види медіа дотримуються тиші, бо страшно отримати санкції, а все, що в онлайні, продовжує агітувати. Тобто гроші в день виборів просто йдуть в онлайн повз інші види медіа.
Законопроєкт №8310 уже такі деякі речі передбачає.
У кінцевому підсумку на які недоліки вказували європейські експерти? У законі ще є над чим працювати?
Все це є у висновку Ради Європи. Наприклад, їм дуже не подобалось, і ми це виправили зрештою, що іноземні телеканали дозволялося ретранслювати в Україні тільки після рішення Нацради. Тому що Директива ЄС вимагає, щоб була вільна ретрансляція каналів походження Євросоюзу. Ми казали, що в наших реаліях, коли російські телеканали мімікрують під канали Іспанії, Латвії, Литви тощо, це небезпечно, ми маємо якось захищатись. Вони розводили руками – ну сорі, це концептуальне питання директиви, ми не можемо тут вам щось сказати інше.
Відповідно, ми дозволили вільну ретрансляцію, але все ж таки прописали механізми: якщо ті чи інші канали з території походження ЄС загрожуватимуть нацбезпеці, у регулятора є досить швидкі в реалізації повноваження, що можуть обмежувати їхню діяльність, але точково й щодо певних каналів.
Були зауваження до 9 розділу, звісно. Оцей перелік, чорні списки так звані. ЄС теж усі ці механізми не подобаються. Але ми наполягали, що в нас війна, ми бачимо до чого призвела, зокрема, інформаційна безпорадність України протягом тривалого часу. Ніби домовилися: їх влаштувало, що це тимчасові механізми, хоча й екстраординарні, і що Верховна Рада має щороку переглядати статус цих механізмів, потрібні вони чи ні.
Інші зауваження точкові, у висновку Ради Європи нам указали, що ще можна вдосконалити.
А чим саме ви не задоволені в кінцевому варіанті закону? Чи є таке?
Ми не досить чітко прописали перехідний етап. І це буде велика робота з роз’яснень, вибудовування позицій. Наприклад, певні суб’єкти були ліцензіатами, як супутникове мовлення, а стануть реєстрантами. Ліцензії за законом чинні до закінчення їхньої дії, але в супутника тоді не буде сенсу в них, тому що статус реєстранта безстроковий.
Є питання щодо друкованих ЗМІ, деякі експерти бачать певні колізії в перереєстрації. Питання виникатимуть щодо державних суб’єктів, наприклад Укрінформу.
Загалом перехідний етап, який триває рік, треба було детальніше виписати в законі. Зараз Нацрада готує певний гайд із роз’ясненнями, але бажано було б чіткіше виписати це саме на рівні закону. Бо, наприклад, деякі онлайн-медіа готові ледь не завтра бігти реєструватися. Але закон передбачає, що для реєстрації маємо розробити форми, відповідні підзаконні акти. Той же закон передбачає, що підзаконка має пройти місяць громадських слухань.
Тому 6 квітня Нацрада винесла на громадське обговорення перший пакет з 14 проєктів нормативно-правових актів, розроблених на виконання Закону “Про медіа”. Лише через місяць, якщо все нормально, зможемо її затвердити. Тож фактично процедура реєстрації зможе рухатися лише через місяць. Тобто ми роз’яснення дамо, попросимо суб’єктів, які бажають зважати на перехідні, читати. Є бачення в регулятора та робочої групи, але цим моментом треба було ретельніше зайнятися на етапі розроблення закону.
А загалом усі розуміють, що не можна написати 300 сторінок ідеального законопроєкту. Робоча група, до речі, акумулює, збирає в табличку всі зауваження експертів, виявлені технічні помилки. Ми абсолютно свідомі того, що за півроку-рік треба буде вносити зміни до закону для того, щоб його покращити, з урахуванням практики й застосування.
Більшість основних механізмів має запрацювати протягом півтора-двох років
Медіаексперт Ігор Розкладай прогнозує, що на імплементацію положень нового закону знадобиться не менш ніж 10 років…
Це якщо враховувати повне створення всіх органів співрегулювання, напрацювання всіх кодексів мовлення, які передбачені, інших довготривалих процесів. Міжнародні експерти, коли ми спілкувалися, порахували, що імплементація загалом займе приблизно півтора-два роки. Але це позитивний прогноз, якщо все працюватиме добре.
Наприклад, з’явилося питання з фінансуванням Національної ради. Тому що внесли зміни до закону про бюджет і зупинили всі норми Закону “Про медіа”, що стосуються фінансування і досліджень, і реєстру створення, і зарплати членам Нацради. Як розвиватиметься ситуація, невідомо. Але у квітні фактично немає правових підстав нараховувати заробітну плату членам Нацради. Бо закон про Нацраду закінчує свою дію, Закон “Про медіа” набирає чинності, але ці норми зупинені законом про бюджет. Зараз вирішують, що з цим робити. Ну в нас так буває: крок вперед, два назад.
Також імплементація передбачає, зокрема, певну квотність щодо національного продукту. Там є норма, що ці квоти мають бути дотримані у 2030 році. Тому якщо загалом брати абсолютно все, що закон передбачає, то там дійсно є норми, які запрацюють або стануть імперативними приблизно через 10 років.
Але ж більшість основних механізмів за позитивного розвитку подій мають запрацювати протягом півтора-двох років.
Загалом, можна сказати, що повномасштабне вторгнення Росії прискорило ухвалення Закону “Про медіа”?
Так, прискорило, а вимоги Європейського Союзу зробили це можливим, я б сказав.
На період дії воєнного стану в країні є певні обмеження свободи слова. Як ви думаєте, чи легко буде скасувати їх після закінчення війни?
На мою думку, у нас, крім кейсу з відімкненням трьох каналів та питання доступу журналістів до зони ведення бойових дій, немає на що нарікати. Але Закон “Про медіа” це не регулює.
У ситуацію з відімкненням трьох телеканалів, як я вже казав, Нацрада зможе втрутитися, коли нашими ліцензіатами стануть відповідні концерни мультиплексу. А питання акредитації журналістів – це безпосередньо робота Міноборони, є 73-й наказ Головнокомандувача, який це регулює. Закон про медіа в цю сферу не втручається, він просто передбачає, що є особливий порядок і він зараз діє. Тобто нічого нового він тут не запроваджує. Тимчасові дозволи, якісь інші механізми на цей період повністю були переписані з поточного законодавства.
Тому за великим рахунком скасування воєнного стану, якщо говорити станом на зараз, на регулювання медіа особливо не вплине, тому що нічого екстраординарного й не запроваджувалось.
Мовлення громад, про яке йдеться в Законі “Про медіа”, паралельно із суспільним та комерційним – це теж щось нове для України?
Це частина розділу “Публічне аудіовізуальне медіа”, одна з категорій цих публічних аудіовізуальних медіа. Це поширене явище в Європі. Це типовий європейський підхід – надавати можливість мікрогрупам, мікрогромадам, які збираються за певними інтересами (наприклад, навчання, любителі котів, собак, якийсь квартал, який хоче мати свою радіоточку тощо), реєструватися як медіа, отримувати частоти, дозволи, ресурс, мати суб’єктність як медіа. І це дійсно з’явиться вперше в Україні.
Новий закон мав сприяти зменшенню впливу приватних інтересів у сфері медіа. Чи відповідає нинішній його текст заявленій меті?
Це покаже тільки практика. Всі розуміють певні ризики або ризики неефективності тих чи інших механізмів. Закон має сукупний механізм, що передбачає подання структури власності, інформацію і дослідження медіа з боку регулятора. Я вже сказав, що для певних суб’єктів це обов’язково регулярна процедура, для певних – на вимогу та запит Нацради.
Інший момент, що для телебачення є ще вимога подавати фінансову звітність, а для національного телебачення – подавати аудиторський річний звіт. Наскільки все це працюватиме, побачимо з часом. У Нацради є плани ретельно дослідити міжнародний досвід, як у Європі все це працює, через певний час проаналізувати, як це працює чи не працює в нас, розуміти, чи можна вдосконалити, запровадити нове або підкоригувати старе.
Ухвалення Закону “Про медіа” – це лише початок реформи. Які кроки далі? На ваш погляд, до чого маємо прийти?
У нас залишився закон про рекламу, внесення змін до нього, щоб імплементувати директиву, закон №8310 щодо Виборчого кодексу, і можна говорити, що на цьому етапі це все. А в перспективі – стежитимемо за актами Європейського Союзу, документами Ради Європи. Думаю, що все рухатиметься в бік регулювання соцмереж якоюсь нормативною базою. Тобто регулювання в цифровому вимірі буде дедалі більше.
Тренд буде на певне регулювання того, що стрімко розвивається, впливає на аудиторію й становить не тільки можливості, але й ризики.
