Доступне мистецтво, або Як потрапити в музей?

Як часто люди з інвалідністю відвідують музеї, виставки, театральні вистави? Навряд чи хтось веде таку статистику. Однак відвідувачів з інвалідністю було б значно більше, якби музеї та арт-галереї були архітектурно доступними, а для перегляду пропонувалися різні інклюзивні виставки.

Інакший Шевченко

Після реконструкції Національного музею Тараса Шевченка потрапляю сюди вперше. І традиційно “тестую” приміщення на доступність. Спочатку проходжуся тактильною доріжкою, яка веде від вуличної арки до входу із десяток сходинок. Помічаю справа пандус – з невеликим кутом нахилу, з поручнями, естетичний…

Заходжу всередину – потрапляю в простір світла. Про себе відзначаю відсутність бордюрів і різких перепадів – комфортна пласкість підлоги. Зліва – переплетення поручнів, отже, зробили похилий спуск у підвальні кімнати. Якби була заліковка музею, поставила б “зараховано” за фізичну доступність… 

Далі – занурююсь у минуле: відчуваю Шевченка – іронічного, чуттєвого, втомленого. Він – інакший, ніж той, про кого я читала в шкільних підручника. Він дивиться на мене крізь сум Катерини, усміх солдата, який дражниться зі смертю, крізь поцілунок Ганни Закревської…

Тут я пізнаю інакшого Шевченка. І хоч на ньому ще зберігається пил “іконопоклоніння”, але вже відчуваю його живого – в картинах, творах, простих речах…

Я прогулювалася кімнатами музею одна, але не самотня. Зі мною жартує епоха Шевченка (не заважає навіть сучасний інтер’єр та ролети на вікнах).

Ці музейні кімнати нарешті можуть відвідувати й поціновувачі мистецтва, що мають інвалідність. Бо… є можливість піднятися на другий поверх, є можливість доторкнутися до картин, “почути” виставку. Ставлю в уявну заліковку “зараховано” за дружність та інклюзивність до різних відвідувачів.

Інклюзивний музейний простір

Музей Тараса Шевченка – це той заклад, який варто відвідати. Не тільки тому що тут – життя і творчість нашого, славетного. Це той музей, де про почуття гідності знають не за конвенціями.

У музею втілюється програма “Музей без бар’єрів: від теорії до практики”, яка покликана зробити музейні експозиції ближчими та доступнішими, зокрема, для відвідувачів з інвалідністю.

У першу чергу, це архітектурна доступність приміщення, як для людей, які пересуваються на інвалідних візках, так і тих, які мають порушення зору та інших. По-друге, проведення різних інтерактивних екскурсій, що дозволяють “оглянути” експонати руками, ознайомитися з експозицією за допомогою різних органів чуттів (наприклад, колекція картин українського художника Сергія Поноченюка, адаптованих для тактильного перегляду). По-третя, навчання персоналу, як спілкуватися з людьми з інвалідністю.

Працівники музею прагнуть створити інклюзивний простір, де кожному відвідувачу було б комфортно і цікаво. Хоча визнають, що це неабияк фінансово затратно, а держава культурні заклади фінансує вкрай мало.

“У нашому музею ми прагнемо говорити не скільки про допомогу людям з інвалідністю, скільки про можливості, які слід створювати для різних людей. Хоча часто держава забороняє нам це робити…”, – коментує директор музею Дмитро Стус, додаючи, що на багато що задля створення доступності доводиться шукати кошти самотужки.

“Ми тісно співпрацюємо з громадськими організаціями, і тільки за їхньою підтримкою – у першу чергу, експертною, – стало можливо запровадити різні програми. Разом ми створили зовсім нову атмосферу музею. І дуже велика заслуга в цьому людей з інвалідністю”, – коментує Олена Черненко, вчений секретар, куратор соціальних проектів Національного музею Тараса Шевченка.

І додає: “До слова, після створення фізичної доступності нашого музею кількість відвідувачів суттєво зросла”.

Знайомлюся з постійним відвідувачем і вже другом музею Віталієм Пчолкіним, спеціалістом відділу інформаційного забезпечення Національної Асамблеї інвалідів України.

“Мені подобається тут бувати. Найбільше справила враження театралізована екскурсія “Музи Тараса Шевченка” про кохання поета. У школі “такого” не розповідали”, – усміхається мій співрозмовник. А потім по-простому додає: “Тут реально зручно – і ліфт, і тактильні доріжки, і пандус, і ставлення персоналу… Походіть, подивіться самі”. 

Також дізнаюсь, що “Музей без бар’єрів” став особливим і для дітей з аутизмом – в рамках програми вони мали змогу безкоштовно відвідувати Студію соціалізації “Дитина з майбутнім”.

“Наша Студія перетворилася на клуб – сюди батьки приводять не тільки своїх діток з аутизмом, а й їхніх братиків і сестричок. І самі батьки охоче долучаються до творчості – малюють, ліплять, спілкуються”, – ділиться Олена Свердлова, керівник Студії. Каже, що за допомогою таких зустрічей відбувається як соціалізація дітей з аутизмом, так і прийняття інакшості відвідувачів музею.

Пізніше я відшукала портрет Тараса Шевченка, виконаним художником Сергієм Поноченюком. Я заплющую очі й торкаюсь рис обличчя, вирізаних по дереву. Важко уявити – я звикла бачити очима.

…Сучасний музей – це більше, ніж ошатне кладовище дорогих експонатів.

Сучасний музей “живе” разом з його відвідувачами, сміється їхнім сміхом, допитливо розглядає експонати. Сучасний музей приймає не тільки випадкових туристів і школярів. Він цікавий і відкритий до різноманіття. І якщо такий культурний простір створено в старезних приміщеннях, тоді музей живий.

Працівники музею Шевченка сподіваються, що ідея інклюзивного музейного простору поширюватиметься.

“Ми мріємо про вдячну конкуренцію серед музеїв, коли кожний культурний заклад буде доступним для будь-якої людини. Зрештою, у кожного є право бути інакшим”, – каже куратор Олена Черненко.

ДОВІДКА UD.ORG.UA

Серед послуг для людей з інвалідністю – адаптовані екскурсії для слабозорих і незрячих, для дітей з ментальними, інтелектуальними порушеннями, заняття у Дитячому центрі музею для дітей з аутизмом, майстер-класи та арттерапія для дітей з аутизмом та синдромом Дауна, майстер-класи для незрячих та слабозорих дітей за методикою Сергія Поноченюка (разом з митцем, учасники самостійно обирають кольори та створюють новий витвір, розфарбовуючи гіпсову копію оригінальної картини автора).

Також при музею працюють добре обладнаний кінозал, літературна вітальня “Територія слова”, де збираються письменники, художники і просто шанувальники слова.

• Один з небагатьох музеїв Києва, де є всі необхідні зручності для відвідувачів з інвалідністю, зокрема нормативні пандуси, ліфти та інші.
• Після реконструкції музею був відновлений першопочатковий вигляд інтер’єру маєтку Терещенка, але із урахуванням елементів доступності.
• Єдиний вхід для відвідувачів
• Ліфтове сполучення між поверхами музею (присутня світлова індикація).
• Універсальна туалетна кабіна.
• Розроблені альтернативні екскурсії для людей з інвалідністю.
• Надаються послуги екскурсовода з урахуванням нозологічних особливостей груп відвідувачів – перекладача жестової мови.
• Можливість переглянути деякі експозиції музею в онлайн-форматі.