Чи запустить Зеленський ефективний інститут викривачів?

Інститут викривачів буде неефективним, якщо команда Володимира Зеленського в профільному законі зосередиться лише на боротьбі з корупцією, наголошують громадські організації. Варіант Зе-команди вони називають “популізмом і несерйозною розмовою”.

20 серпня тоді ще заступник керівника Офісу президента Руслан Рябошапка оголосив про розроблення механізмів захисту та заохочення викривачів корупції. Так, у законодавстві планують прописати способи та порядок повідомлення про корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення, процедури розгляду таких повідомлень, права та гарантії захисту викривачів і їхніх близьких.

Щo не так? 

Після повідомлення з Банкової Freedom House Ukraine, Український інститут з прав людини, Міждисциплінарний науково-освітній центр протидії корупції в Україні, Blueprint for Free Speech і Transparenсy International Ukraine заявили про помилковість концепції. Експерти переконані, що закон про викривачів має бути багатовекторним і не обмежуватися лише корупційною сферою. Він має охоплювати повідомлення, зокрема, про нецільове використання коштів платників податків, порушення прав людини у сфері трудових відносин, екології тощо. 

“Ми вітаємо ініціативу Офісу президента створити гарантії для захисту викривачів. Але будь-яка добра ініціатива стане поганою, якщо не буде комплексного підходу до вирішення проблеми. Пропозиції президента – це латання ям на дорогах, але щоб комфортно було їздити, треба все ж таки будувати нову дорогу. Відповідно, нам потрібен комплексний законопроєкт”, – каже виконавча директорка Міждисциплінарного науково-освітнього центру протидії корупції в Україні Національного університету “Києво-Могилянська академія” (ACREC) Оксана Нестеренко.

Хто такі викривачі

Викривачі – це не ті, хто мститься роботодавцеві або переслідує особисті інтереси, каже співзасновниця Українського інституту з прав людини Ірина Кушнір. Це люди, які володіють суспільно важливою інформацією, що може вказувати на адміністративні правопорушення чи кримінальний злочин.

Відкриваючи таку інформацію, викривачі роблять якість життя суспільства кращою, однак самі вони сьогодні не захищені. 

“Ми в Офісі Уповноваженого Верховної Ради з прав людини багато разів спілкувались із посадовцями, які відмовлялися надавати суспільно важливу інформацію в той час, коли вона мала бути повідомлена журналістам і громадськості. На запитання, чому вони її не надають, особи, які підписують відповіді, але не ухвалюють рішень, завжди відповідали: “Я вас розумію. Я адекватна людина. Але хто мені допоможе, якщо я повідомлю інформацію всупереч волі керівництва? Я тоді просто втрачу роботу”, – переповідає Ірина Кушнір. 

Такому посадовцеві можна відповісти, що в нього є трудові права і право на суд. Але фактично він самостійно наймає адвокатів і може судитися з підприємством, установою, організацією впродовж більше ніж чотирьох років. Такий посадовець сам на сам стикається із системою, зазнаючи збитків. 

Викривачем може бути людина не лише на державній службі, а й з бізнесу – наприклад, співробітник мережевого ресторану, який бачить, як заклад використовує несвіжу рибу, щоб не зменшувати своїх прибутків. 

Директор представництва Freedom House в Україні Метью Шааф нагадує, що викриття суспільно важливої інформації є базовою свободою вираження людини. Саме тому його правозахисна організація під час складання доповіді “Про свободу у світі” враховує, зокрема, захищеність викривачів. 

“Закони, які гарантують конфіденційність, мають стосуватися не лише професійних журналістів, а й тих, хто відіграє схожу роль у суспільстві, хто надає суспільству широкий доступ до суспільно важливої інформації. До такої категорії можна віднести блогерів, громадських журналістів, представників недержавних організацій, письменників, академіків тощо”, – цитує Метью Шааф спецдоповідача ООН з питань свободи вираження і закликає владу врахувати широкий спектр думок стейкхолдерів та експертів, а також міжнародні зобов’язання України.

Яким має бути закон?

Експерти радять забезпечити на законодавчому рівні анонімність викривачів, аби захистити їх від можливої помсти у відповідь на їхнє викриття, та передбачити механізм досудового захисту.

За словами Оксани Нестеренко, деякі повідомлення громадян про зловживання в тих установах / закладах, де вони працюють, не завжди стосуються корупції. Якщо ґрунтовно не захистити викривачів інформації, це формуватиме негативну корпоративну культуру, за якої таких працівників зневажатимуть. 

“Що робити, якщо працівникові стало відомо, що його колега зловживає своєю владою, і в тому випадку не йдеться про конкретний склад корупційного злочину? Він намагається повідомити про це через внутрішні канали закладу / установи, через що автора такого повідомлення в колективі сприймають негативно. Натомість сам службовець, котрий зловживає владою, має цілком позитивний імідж. Зміни, які зараз пропонуються, не вирішують цієї проблеми”, – переконана науковиця Оксана Нестеренко. 

Програмна директорка представництва неурядової організації Blueprint for Free Speech Людмила Тягнирядно вважає, що напади і вбивства викривачів інформації якраз і показують, наскільки важливий механізм анонімного повідомлення. 

Вона нагадала, що 2009 року вбили екологічного активіста Олексія Гончарова, який боровся з незаконним видобуванням піску на Жуковому острові в Києві. Цьогоріч через півтора місяця після нападу в лікарні помер активіст та блогер Вадим Комаров. Він звинувачував керівництво Черкаської колонії №62 в незаконному збуті алкоголю і наркотиків. 

Викривачам мають гарантувати імунітет, який звільняє їх від відповідальности за повідомлення. Крім того, вони мають бути фінансово захищені й отримати трудові гарантії. Важливо, щоб людина могла повідомляти викривальну інформацію різними каналами на свій вибір. 

Громадські організації наголошують, що профільні експерти не брали участи в розробленні законопроєкту, запропонованого Офісом президента. Вони просять президента Володимира Зеленського створити робочу групу за їхньої участи, щоб підготувати якісний документ на захист викривачів з урахуванням усіх ризиків для прав людини і міжнародних стандартів. 

“Ми маємо змінити парадигму мислення громадян з радянської, коли людина не має жодного впливу, на європейську, де суспільство активне й бореться з правопорушеннями. Уся ця система має запрацювати на превенцію. Адже якщо менеджмент підприємства, установи, організації, державного органу знатиме, що співробітник має можливість конфіденційно повідомляти про порушення і що за цим не забаряться наслідки, то він десять разів подумає, чи варто взагалі вчиняти правопорушення”, – резюмує правозахисниця Ірина Кушнір. 

Микола Мирний, журналіст Центру прав людини ZMINA для “Дзеркала тижня“