Чи побачимо в ЗМІ повідомлення “Путіна звинувачують у зґвалтуванні”?
Війни споконвіку супроводжувалися сексуальним насильством. Людство намагалося встановити правила війни й відповідні заборони. У Женевських конвенціях 1949 року та Додаткових протоколах до них заборону зґвалтування встановлено прямо, а також опосередковано – через заборону катування та жорстокого поводження під час як міжнародних, так і внутрішніх збройних конфліктів.
Попри одностайну позицію світової спільноти, ухвалення низки вироків у гучних справах Міжнародного кримінального суду, напрацювання практики національних судів щодо кримінальної відповідальності за такі злочини, зґвалтування продовжує вчинятися й під час конфліктів 21-го століття. Це, зокрема, відбувалося під час неміжнародного конфлікту в Демократичній Республіці Конго.
Але у 2019 році МКС визнав лідера конголезьких повстанців Боско Нтаганду винним у скоєнні низки воєнних злочинів та злочинів проти людяності, серед яких злочин зґвалтування, попри відсутність доказів щодо його безпосередньої участі у зґвалтуваннях.
На переконання фахівців Експертного центру з прав людини, вирок МКС у справі “Прокурор проти Боско Нтаганди” дає підстави для притягнення до відповідальності вищого керівництва Російської Федерації за злочини зґвалтування, скоєні російськими військовослужбовцями.
Нижче читайте короткий аналіз цього вироку, підготовлений експерткою Оленою Темченко.
Зґвалтування в Конго
Союз конголезьких патріотів та патріотичні сили (UPC / FPLC) брали участь у неміжнародному збройному конфлікті з протиборчою стороною в Ітурі, окрузі ДРК, у 2002–2003 роках. Одним з керівників цих збройних формувань був Боско Нтаганда. Солдати UPC / FPLC ґвалтували жінок, дітей та чоловіків.
Так, у лютому 2003-го, після успішного нападу підрозділів UPC / FPLC на село Кобу та навколишні села, солдати захопили полонених, багатьох з них, як жінок, так і кількох чоловіків, солдати зґвалтували.
Встановлено також факт убивства жінки, що захищалася від військових, які її зґвалтували.
Зґвалтування зазнавали й діти: дівчинка на ім’я Надеж, якій на той час було близько дев’яти років і яка була вивезена на навчання в табір Лінго, була зґвалтована і померла від отриманих травм; дівчину на ім’я Мейв, якій було менш ніж 15 років і яку насильно утримували в таборі Appartements у Монгбвалу, неодноразово ґвалтувало кілька різних солдатів.
МКС у справі “Прокурор проти Боско Нтаганди” (The Prosecutor v. Bosco Ntaganda №ICC-01/04-02/06) дійшов висновків, що дії UPC / FPLC проти цивільного населення були передбачуваним результатом заздалегідь розробленої стратегії, спрямованої на цивільне населення, злочини відбувалися відповідно до політики UPC / FPLC, в яких Боско Нтаганда виконував дуже важливу військову функцію.
Попри заяви окремих командирів UPC / FPLC (наприклад, Кахви) про те, що “будь-який солдат, який… ґвалтує жінок чи дівчат буде розстріляний”, військові операції проводилися включно зі зґвалтуваннями. Жодного учасника формування UPC / FPLC за це не покарали.
І хоча в згаданих вище та інших випадках зґвалтування цивільного населення не доведено безпосередньої участі Боско Нтаганди, 8 липня 2019 року Судова палата VI МКС визнала його винним поза розумним сумнівом за 18 пунктами обвинувачення у воєнних злочинах і злочинах проти людяності, зокрема зі статтею 25(3)(a) Римського статуту Боско Нтаганда був визнаний винним як непрямий виконавець у зґвалтуванні як злочині проти людяності (стаття 7(1)(g) Римського статуту) і як воєнному злочині (стаття 8(2)(e)(vi) Римського статуту). Його засуджено до 30 років.
Зґвалтування українців російськими військовими та мовчазна згода керівництва
Масові зґвалтування мирного населення російськими військовослужбовцями стали страшною реальністю за рік широкомасштабної агресії РФ в Україні.
Після звільнення тимчасово окупованих територій виявлено факти зґвалтування російськими військовими мирних мешканців.
Так, у Київській області в березні 2022 року двоє військовослужбовців РФ увійшли до будинку подружжя, кілька разів зґвалтували 22-річну жінку, вчинили акти сексуального насильства щодо її чоловіка та примусили подружжя до статевого акту в їхній присутності. Потім один з військовослужбовців примусив їхню чотирирічну доньку до орального сексу з ним, що є зґвалтуванням.
В іншому селі російські військові насильно забрали двох жінок, застріливши чоловіка, який намагався захистити свою дружину. Російські військовослужбовці відвезли обох жінок до приміщення, де ґвалтували їх та чинили насильницькі дії сексуального характеру.
13 березня 2022 року в селі Мала Рогань Харківської області до приватної оселі зайшли російські військові. Один з них, погрожуючи зброєю, вивів жінку до сусідньої кімнати, зґвалтував, примушуючи до орального сексу, водночас погрожував убити її дитину. Військовослужбовець неодноразово ґвалтував жінку, порізав ножем шию та щоку, бив по обличчю, відрізав пасма волосся. Коли він пішов, жінка з родиною пішки дійшли до Харкова, де їй надали медичну допомогу.
Свідки повідомляли про випадки, коли командири самі організовували зґвалтування або давали вказівки, в яких передбачалося, що вони потурають цьому. Так, під час тимчасової окупації Київщини до приватної оселі прийшли троє військових. Один з них був командиром, який наказав жінці йти з ними, пояснивши: “Наші хлопці випили й хочуть розслабитися”. Жінку зґвалтували.
Перелічені та інші задокументовані злочини російських військовослужбовців мають ознаки зґвалтування як воєнного злочину і злочину проти людяності відповідно до елементів злочинів МКС, які містять тлумачення статей 7 і 8 Римського статуту.
Водночас російські командири не застосовували дисциплінарних заходів превенції злочинів і не вживали заходів для притягнення винуватців до відповідальності. Вейн Джордаш (Wayne Jordash), британський юрист, який консультує українських прокурорів, зазначив, що бачив ознаки мовчазної згоди командирів у 30 справах, з якими він ознайомився.
Правоохоронні органи України розслідують усі виявленні злочини. Станом на 4 березня 2023 року прокуратура України зафіксувала 171 випадок сексуального насильства, пов’язаного з воєнним конфліктом. Більшість із них – у Херсонській і Київській областях. Серед потерпілих 39 чоловіків і 13 неповнолітніх, зокрема хлопчик, інші – жінки.
Але, зважаючи на латентність таких злочинів, їх може бути в рази більше. За оцінкою правозахисників, у 90% про них не заявляють.
Як свідчить світова практика, постраждалі від таких злочинів через соціальну стигму можуть відмовлятися від повідомлень про них і участі в подальших розслідуваннях. Так, експертка Мейв Льюїс, надаючи свідчення під час розгляду МКС указаної вище справи, стверджувала: жінки не повідомляли про своє зґвалтування тому, що їм було соромно, жертви приховуватимуть своє зґвалтування, щоб уникнути соціальних наслідків.
Таку ситуацію могло б значно змінити притягнення до відповідальності винних і не лише безпосередніх ґвалтівників, а й їхніх командирів на підставі статті 28 Римського статуту.
На думку експертів ЕЦПЛ, є підстави для притягнення до відповідальності вищого керівництва країни-агресора Росії за аналогією справи щодо Боско Нтаганди. Адже російське військове і політичне керівництво заперечує скоєння сексуальних злочинів, зокрема зґвалтування з боку своїх військових. Вони не розслідуються або не притягаються до відповідальності російською стороною. Навіть більше, частини, військовослужбовці яких застосовували численне сексуальне насильство, зокрема щодо дітей, отримують нагороди. Так, 64 мотострілецькій бригаді, яка дислокувалася в Бучі й відома численними випадками сексуального насильства навіть щодо дітей, указом Путіна від 18 квітня 2022 року надано почесне звання гвардійської за “масовий героїзм і відвагу, стійкість і мужність”.
Для притягнення до відповідальності керівництва РФ, військових командирів та безпосередніх злочинців-ґвалтівників за зґвалтування як воєнний злочин та злочин проти людяності важливе ретельне документування фактів зґвалтування для подальшого передання їх до МКС.
Ця публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в межах Програми “Права людини в дії”, яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини (helsinki.org.ua).
Погляди та інтерпретації, представлені в цій публікації, необов’язково відбивають погляди USAID, уряду США або УГСПЛ. Відповідальність за зміст публікації лежить виключно на авторах та ЕЦПЛ.
