Чи мають депутати право на цензуру?

Країна, яка переживає період конфлікту, навряд чи може уникнути обмежень у суспільних сферах, але в демократичній країні будь-які обмеження прав і свобод мають бути прозоро обґрунтовані і пропорційні наявним загрозам.

Українська влада регулярно декларує свою належність до демократичних країн. Так, 3 грудня, виступаючи на форумі “70 років загальної декларації прав людини: порядок денний для України”, спікер Верховної Ради Андрій Парубій заявив, що Україна відрізняється від Росії дотриманням прав людини і “навіть за часів найбільших викликів стоятиме на розвитку демократичних процесів та захисту прав і свобод людей”.

Водночас цьогоріч ще до введення воєнного стану в Україні народні депутати ініціювали низку документів, де пропонується обмежувати свободу слова. І, на думку правозахисників, обмеження ці мають непропорційний і непрозорий характер.

Зокрема, розроблений комітетом з питань національної безпеки і оборони законопроект “Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного простору” (№9275) громадська коаліція “За вільний інтернет” назвала спробою ввести цензуру.

І саме цей законопроект намагаються внести до порядку денного парламенту вже цього тижня. Про це заявив ініціатор документа депутат Іван Вінник.

ЯКІ ЗАГРОЗИ БАЧАТЬ ПРАВОЗАХИСНИКИ В ЗАКОНОПРОЕКТІ №9275

Кілька відомих громадських організацій, серед яких представництво Freedom House в Україні, Академія української преси, Центр громадянських свобод, Інститут масової інформації, наголошують на тому, що в разі ухвалення закону Верховна Рада отримає виключне право виносити на розгляд РНБО пропозиції щодо застосування санкцій до українських засобів масової інформації.

Тобто якщо на думку депутатів якийсь телеканал чи сайт загрожуватиме національній безпеці, то вони голосуванням вносять пропозицію до РНБО щодо його закриття.

Водночас Закон України “Про санкції” допускає застосування спеціальних заходів до громадян України, лише якщо вони здійснюють терористичну діяльність. Тож автори законопроекту, серед яких депутати Іван Вінник, Дмитро Тимчук та Тетяна Чорновол, запропонували вважати елементом тероризму надання “інформаційної підтримки терористичним організаціям, незаконним збройним формуванням, іншим суб’єктам, які здійснюють, беруть участь чи сприяють терористичній діяльності, окупації території України, збройній агресії проти України”.

Водночас саме визначення “інформаційної підтримки тероризму” в законопроекті допускає довільне тлумачення, під час якого практично будь-яка згадка незаконних формувань може вважатися їхньою популяризацією і прирівнюватися до терористичної діяльності.

Головний експерт зі стратегічних комунікацій громадської організації “Інформаційна безпека” Тетяна Попова вважає, що таким чином депутати полегшують собі життя.

“Якщо веб-сайт чи інші медіа пропагують терористичні акти, то у нас уже є закони, згідно з якими їх можна закривати через суд. Депутати ж хочуть уникнути судових процедур, відкритого розгляду, змагальності процесу, який ще треба виграти, необхідності переконати суддю в тому, що сайт дійсно треба закрити за допомогою аргументів. Суд обов’язково буде вислухувати й аргументи іншої сторони. Тому це набагато важче, ніж просто рішенням РНБО за один день закрити сайт. Це спростить владі шлях до цензури”, – говорить Попова.

“НЕ БУДЕМО ЗАКРИВАТИ ЗМІ – ТІЛЬКИ ПОЗБАВЛЯТИ ЛІЦЕНЗІЇ”

Тим часом народний депутат від Блоку Петра Порошенка і секретар комітету з питань національної безпеки і оборони Іван Вінник вважає, що його законопроект сприяє демократизації українського законодавства. Він пропонує порівняти текст Закону України “Про санкції” в наявній версії та із запропонованими змінами. Зараз пропозиції щодо застосування санкцій до РНБО можуть внести Верховна Рада, президент, Кабмін, Нацбанк та СБУ. А якщо депутати ухвалять законопроект №9275, то в цьому списку лишається тільки Верховна Рада.

“Зверніть увагу, – каже Іван Вінник, – не один окремий депутат, а саме вся Верховна Рада. Для ухвалення постанови потрібно 226 голосів. І це буде не рішення про накладання санкцій, а лише пропозиція зробити це до РНБО”.

Але варто пам’ятати, що депутати – це політики, і вони схильні до винесення так званих “політичних” рішень, які є часто емоційними і недостатньо обґрунтованими. Подібним чином Верховна Рада та РНБО спільно виноситимуть позасудові заборони на діяльність засобів масової інформації.

Так, голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко впевнений, що депутати перетворюють санкції на засіб захисту своїх політичних інтересів та зброю проти українців, які критикують владу.

На думку голови НСЖУ, у цього законопроекту є дві погані ознаки: його внесли на розгляд до парламенту не через профільний комітет з питань свободи слова та інформаційної політики, який міг би його не пропустити, а автори законопроекту користуються в тексті особливою риторикою та термінами, які дозволяють припустити, що він буде спрямований проти медіа, надто критичних до чиновників та провладної коаліції.

“Вони кажуть, що деякі українські телеканали здійснюють “підривну діяльність”. Викривати та припиняти підривну діяльність проти України має СБУ, а не політики, яким може здатися, що хтось нею нібито займається”, – пояснює Сергій Томіленко.

Депутат Іван Вінник натомість вважає, що ніякої небезпеки для засобів масової інформації цей законопроект взагалі не становить:

“Мова йде виключно про позбавлення їх ліцензії на мовлення, а сам засіб хай собі функціонує”.

Але чи може телеканал працювати без ліцензії на мовлення – питання чисто риторичне. Звісно, ні.

І хоча такі судження депутата здаються абсурдними, він тим не менш за чотири роки в парламенті став автором або співавтором більш ніж сотні законопроектів, 24 з яких стали законами. А отже, шанси на проходження згаданого законопроекту досить високі.

УКРАЇНА ВТРАЧАЄ ПОЗИЦІЇ В РЕЙТИНГАХ ЗІ СВОБОДИ СЛОВА

Тим часом Україна втратила декілька пунктів в Індексі стійкості ЗМІ (Media Sustainability Index), який складається Радою з міжнародних досліджень і обмінів IREX. З 2,54 наша країна опустилася до 2,48 бала і залишається в межах “майже стійкої системи”.

IREX пише, що в Україні залякують журналістів, відмовляють їм у доступі до інформації, а порушення не розслідуються через корупцію у владі.

До того ж Україна втратила позиції в такому показнику, як “різноманітність джерел новин” – як державних так і приватних.

У рейтингу організації “Репортери без кордонів” Україна за останні десять років опустилася з 87-го на 101-ше місце зі 180 можливих. Тож чи на часі зараз запроваджувати ще й закриття телеканалів та сайтів без рішення суду, а виключно голосуванням Верховної Ради?

Юрист громадської організації “Інститут масової інформації” Роман Головенко вважає ініціативу депутатів чистим популізмом. На його думку, законопроект не корелюється з іншим законодавством України.

“По-перше, санкції – це такий інструмент, який призначений для нерезидентів України. А якщо вони призначаються для медіа (сайтів, телеканалів) резидентів України, то мають накладатися або Нацрадою, або правоохоронними органами, якщо йдеться про кримінальну статтю. І притягувати до відповідальності конкретних посадовців за їхні протизаконні висловлювання”, – пояснює юрист.

Він вважає, що в разі ухвалення цей законопроект призведе до того, що правоохоронці “розслабляться”: ані Нацрада, ані поліція, ані СБУ, ані прокуратура нічого не робитимуть.

Як відомо, Національна Рада України з питань телебачення і радіомовлення має повноваження за порушення позбавляти телеканали ліцензій.

Роману Головенку також не подобається, що в цьому законопроекті вказані такі терміни, як “тероризм” і “незаконні збройні формування”.

“Треба називати речі своїми іменами. Якщо все це ініціювала Росія з метою захопити наші території, то так і треба написати, бо терористи не захоплюють територій і не створюють місцевих адміністрацій та квазідержав”, – говорить він.

ЧИ ПРАКТИКУЮТЬ ПОЗАСУДОВІ ЗАБОРОНИ ДЛЯ МЕДІА В ЗАХІДНИХ КРАЇНАХ?

Між іншим у Великій Британії та США дійсно існує практика позасудових заборон для медіа. Найбільш відомими тут є випадки, пов’язані з британським медіарегулятором Ofcom – це аналог Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення, який цілком законно може за грубі порушення позбавити медіа ліцензії без рішення суду.

Так, у січні 2012 року Ofcom позбавив ліцензії на мовлення у Великобританії іранський телеканал Press TV. Крім того, регулятор оштрафував його на 100 тисяч фунтів стерлінгів. Відбулося це через численні порушення правил мовлення, а останньою краплею стало інтерв’ю з ув’язненим екс-журналістом Newsweek та Channel 4 Мезіером Бахарі (Maziar Bahari). В Ofcom заявили, що воно було записане під тиском, до того ж у представників регулятора склалося враження, ніби телеканалом керували не медіаменеджери в Британії, а урядові куратори з Тегерана.

Директор Press TV Гамід Емаді (Hamid Emadi) назвав Ofcom “інструментом британського уряду для контролю над медіа” і “медіарукою Королівської родини”, а його рішення – “прикладом справжньої цензури”.

Але, за незаангажованими свідченнями, цей інструмент працює вправно. У 2007 році Ofcom заборонив телерекламу джанк-фуду (junk food – дешева та шкідлива для здоров’я їжа з високим вмістом жиру, солі та цукру). У 2018 році після замаху на вбивство російського екс-шпигуна Сергія Скрипаля Ofcom заявив, що російський пропагандистський канал Russia Today втратить свою ліцензію на мовлення у Великобританії, якщо підтвердиться версія про замовників цього злочину в Кремлі.

Американський письменник Едріан Боненбергер розказав, що пригадує випадки урядового впливу на медіа тільки під час війни.

“Сьогодні уряд змушує наших журналістів отримувати спеціальні дозволи на роботу в зоні військових дій, – сказав він. – І отримати такі дозволи дуже важко, практично неможливо. В інших випадках заборонити журналісту працювати в США неможливо. Якщо не йдеться про відмову доступу в певні місця”.

Едріан має на увазі нещодавній скандал, коли репортера CNN Джима Акосту відмовилися пропускати до Білого Дому. Це сталося нібито через те, що Акоста надто необережно доторкнувся до інтерна, який хотів забрати у журналіста мікрофон на прес-конференції Трампа. Через дев’ять днів суд змусив Білий дім поновити пропуск Акости і розробити додаткові правила поведінки для журналістів на прес-конференціях.

Отже, у країнах розвиненої демократії позасудові заборони для медіа також мають місце. Але користуються там ними виважено і не зловживають. У найгіршому разі журналісти завжди можуть звернутися до суду й оскаржити рішення державного органу. А от чи будуть так само виважені рішення наших народних депутатів?