“Будь ласка, не стріляйте, ми цивільні”: правозахисники зібрали свідчення очевидців та родичів вбитих на Київщині

У квітні представники міжнародного правозахисного руху Amnesty International 12 днів досліджували вбивства у Бучі, Новому Корогоді, Андріївці, Здвижівці, Ворзелі, Макарові та Дмитрівці Київської області. Загалом вони зібрали свідчення 45 людей, які були свідками або з перших рук дізналися про вбивство своїх родичів чи сусідів російськими солдатами. За дні дослідження Amnesty International задокументувала 22 випадки незаконних убивств. Крім того, організація опитала 39 мешканців та родичів загиблих від непропорційних авіабомбардувань багатоквартирних будинків у Бородянці. 

Ось які історії про воєнні злочини російських військових дізналися дослідники. 

Фото ілюстративне

Убивства цивільних

П’ятьох чоловіків російські військові вбили у комплексі з кількох будинків, розташованих навколо внутрішнього двору недалеко від перехрестя вулиць Яблунської та Водопровідної.

4 березня у власній квартирі на першому поверсі будинку на вул. Яблунській, 203А застрелили 43-річного менеджера з продажів та батька двох дітей Євгена Петрашенка. Дослідники Amnesty International знайшли на місці інциденту дві кулі та три гільзи. Слідчий організації визначив кулі як бронебійні патрони калібру 9×39 мм, що ними можна стріляти лише з гвинтівок, які використовують кілька спецпідрозділів Росії. Зокрема ВДВ та спецназ, які в цей період діяли в Бучі.

Дружина Петрашенка Тетяна пригадала, що перебувала у підвалі, а Євген нагорі в їхній квартирі:

“Він написав мені о 8-й вечора, що російські солдати ходять від дверей до дверей, намагаючись проникнути в квартири. Наша сусідка розповіла, що вона була у своїй квартирі, і коли солдати спробували увійти, зателефонувала Євгену і попросила підійти до її дверей. Вона сказала солдатам, що вдома сама і відкриє двері лише за наявності сусіда. Євген прийшов, і вона відчинила двері. Солдати обшукали її квартиру, а потім пішли, а чоловік повернувся додому. Я не отримала від нього відповіді на дзвінки”.

Наступного дня, 6 березня, один із сусідів подружжя Леонід Гой пішов перевірити Петрашенка. Повернувшись, він сказав Тетяні, що її чоловіка застрелили. На прохання жінки російські солдати дозволили їй відвідати квартиру: 

“Євген лежав мертвий на кухні. Йому вистрелили у спину, легені та печінку. Тіло залишалося в квартирі до 10 березня. Потім ми змогли поховати його в неглибокій могилі у дворі”.

За тиждень Леоніда Гоя також убили. Сусід, який був свідком вбивства, розповів Amnesty International, що 51-річного робітника фабрики Гоя застрелили у дворі позаду будівлі 203A рано-вранці 19 березня. Свідок повідомив, що після ночівлі у підвалі Гой піднявся до своєї квартири, щоб зв’язатися з родиною – та поїхала до Польщі. Коли Гой вийшов на подвір’я, його зустріли молоді російські солдати. Вони запитали, хто він і що робить. Гой відповів, що живе в квартирі цього будинку.

Вони попросили його відвести їх туди. По дорозі солдати помітили біля будівлі могилу і запитали, чия вона. Гой сказав, що це могила його друга Євгена. У цей момент солдати вистрілили в нього, і він впав на землю. Чоловік не рухався. Його тіло залишалося на місці вбивства до наступного дня, коли сусіди поховали його поруч із Євгеном.

41-річного електрика Дмитра Коновалова застрелили біля сусіднього будинку, де він жив із братами та матір’ю. Один із його братів повідомив Amnesty International, що більшу частину часу родина сиділа в підвалі, ходили в квартири лише заряджати телефони, подрімати та помитися:

“Ми не могли вийти на вулицю, бо був ризик обстрілу російськими солдатами. Навіть у дворі було небезпечно знаходитись, коли поруч були солдати. 4 або 5 березня, не пам’ятаю точно, в який день, незадовго до комендантської години, близько 16:30 – 16:45, мій брат вийшов на подвір’я покурити. Він із 15-річним сусідом стояли на розі будинку біля підвалу, який виходив на вулицю Яблунську. Побачивши, що з вулиці Яблунської підходять російські солдати, вони повернулися у двір. Хлопчик побіг у підвал, а мій брат сидів на другій найвищій сходинці підвалу і курив. Солдати зайшли за ріг будівлі у двір і кілька разів вистрілили йому в шию, груди та обличчя”.

Один із солдатів вигукнув “Володю”, а інший підійшов і перевірив пульс у Дмитра. Чоловік помер на місці.

12 березня тіло 61-річного Іллі Навального знайшли з отворами від куль у дворі біля сусіднього з його домом будинку. Троє його сусідів, зокрема Олексій Шолуденко, згадував:

“Вранці Ілля та ще один сусід пішли до лікарні зарядити телефони, а коли вони повернулися близько 13:30, я почав готувати обід за під’їздом, а він прийшов пообідати зі мною та моєю дружиною в нашу квартиру. Потім пішов додому. Близько 15:30 ми почули крики і побачили, як російські солдати бігали подвір’ям, кричали і стріляли. До будівлі забігла жінка, яка готувала у дворі… Коли стрілянина закінчилася, до нашого підвалу зайшла літня пара з під’їзду №5, а пізніше, після комендантської години, вони пішли додому і побачили Навального. Той лежав долілиць”.

Наступного ранку сусіди оглянули тіло Навального і виявили, що йому двічі вистрелили в спину та в голову. За словами сусідів, вовняна шапка чоловіка просочилась кров’ю. Вони також знайшли розірвані сторінки його паспорта, розкидані біля тіла. Сусіди замислились про те, чи могло бути його прізвище – Навальний – причиною вбивства.

П’ятого сусіда, Леоніда Боднарчука, 44-річного будівельника, який проживав у цьому ж будинку, вбили 22 або 23 березня. Сусіди, які на той момент були в підвалі, повідомили Amnesty International, що російські солдати застрелили Боднарчука, коли той піднімався з підвалу, а потім кинули гранату на сходовий майданчик. 

Приблизно за 300 метрів від житлового комплексу, де вбили цих п’ятьох чоловіків, на розі вулиць Яблунської та Вокзальної (тут відбулися запеклі бої між російськими та українськими військами, зокрема 27 лютого) російські солдати увірвалися в будинок родини Ірини Абрамової. Сюди перед цим кинули гранату. В будинку перебували також чоловік жінки Олег та батько Володимир:

“Мій чоловік Олег вийшов з піднятими руками і сказав: “Будь ласка, не стріляйте, ми цивільні”. Вони відповіли: “Вийдіть усі”. У нашому дворі було четверо солдатів. Коли ми вийшли з піднятими руками, вони сказали: “Покажіть, що у вас у кишенях”. Вони забрали смартфон мого чоловіка, а коли батько передав їм свій телефон – це був старий кнопковий телефон, вони кинули його на землю”. 

Військові запитали у родини:

“Чому ви не були у дворі, щоб привітати нас? Ми прийшли звільнити вас, подивіться на наші [георгіївські] стрічки”.  

Батько Ірини намагався загасити пожежу від гранати, а російські солдати тим часом вивели її чоловіка на вулицю, поставили на коліна та застрелили. 

Олександра Єремича, 43-річного залізничного інспектора, батька двох дітей, забрали з хутора його друга на краю Бучі, вивели на узлісся біля будинку і вранці 25 березня стратили у позасудовому порядку.

Його друг пригадав, що на хутір прийшли троє солдатів і вивели чоловіків на вулицю. Один із військових, який був у балаклаві, взяв телефон Олександра і переглядав його близько семи хвилин, коли старший солдат вигукнув:

“Що ти так довго?”.

Військові пішли разом з телефоном Олександра, а через 20 хвилин повернулися більшою групою і запитали:

“Чий це телефон?”.

Олексій відповів: “Це мій. У мене немає нічого на телефоні. Я щойно зняв кілька пожеж”.

Чеченський солдат із групи зробив три постріли в землю, а солдат азійської зовнішності сказав чоловікам: “Вам пощастило”. Потім перший завів Олександра за паркан.

“Через кілька хвилин ми почули один постріл, а потім ще три. Ми знали, що вони його вбили. Ми запитали, чи можемо ми його поховати, і азійський солдат відповів, що ні. Я сказав: “Ми більше не будемо виходити, будь ласка, не кривдіть нікого”. Азійський солдат відповів: “Вам пощастило, що ми тут”. Потім усі пішли”, – пригадав друг Олександра.

Пізніше він знайшов тіло товариша, чоловік лежав долілиць з піднятими руками.

У Здвижівці, селі за 20 км від Бучі, Amnesty International дослідила вбивства двох молодих людей: 28-річного таксиста, ветерана АТО Павла Холоденка та його друга Віктора Балая. Обидва хотіли вступити до територіальної оборони. Їхні тіла поховали в лисячій норі в лісі на околиці села, де таборували російські солдати під час окупації території.

В середині квітня Amnesty International відвідала місце злочину та знайшла там російські військові пайки, одяг, порожні пляшки від алкоголю та інші ознаки військової присутності, розкидані серед численних лисячих нір, і сліди бронетехніки.

Місцеві, які знайшли тіла, казали, що помітили, що в лисячій норі з піску стирчить нога. Родичі двох чоловіків розповіли правозахисникам, що коли тіла знайшли, їхні руки були зв’язані за спиною, і обидва чоловіки мали поранення в голову. Фотографії тіл, які побачила Amnesty International, відповідають цьому опису. Окрім цього, обличчя та голова Балая були обмотані скотчем. 

В іншому селі, Новий Корогод, десь за 30 км від Здвижівки, також знайшли вбитим 46-річного будівельника Віктора Клокуна. Руки у нього були зв’язані за спиною, а в голові – дірка від кулі. Його партнерка Олена Сахно розповіла Amnesty International, що 5 березня він поїхав у Дмитрівку, село за пару кілометрів, до братів:

“Він розказав, що повертаючись із Дмитрівки, побачив російський танк. Ми пили чай. Віктор сказав, що треба йти на зміну. Він був серед цивільних, які допомагали стежити за селом, спостерігаючи за пересуваннями російських військ. У нього не було зброї. Він пішов з дому о 18:00”.

Наступного ранку селяни повідомили, що знайшли чотири тіла і невдовзі, близько 9 ранку, привезли тіло Віктора. Поруч із тілом знайшли чохол від телефона чоловіка та невеликий ніж, який він завжди носив у кишені, але самого телефона не було.

Вранці 6 березня на околиці Нового Корогоду виявили тіла 26-річного Олександра Шилана, 40-річного Олексія Пресажного та Ігоря Сервінського. Їхні родини та друзі описували їх як місцевих активістів, які займалися збором інформації про пересування російських військ.  

У селі Ворзель за декілька кілометрів від Бучі на очах у родини розстріляли 15-річного хлопця Ігоря Денчика та його тітку Людмилу Шабанову. Ввечері 3 березня їх вбили російські солдати біля підвалу, в якому перебувала сім’я та їхні сусіди. 

68-річний дідусь Денчика Леонід Тимошенко розповів, що вони сховалися в підвалі свого дому, коли близько 19:00 російські солдати спочатку вдарили в двері, а потім почали стріляти:

“Нас було близько 40–50 людей, але, на щастя, ніхто не отримав поранення, оскільки люди були далеко від дверей”.

Невдовзі після цього солдати пішли до іншого входу до підвалу, біля центральних сходів, і кинули в підвал флеш-гранату, а потім дві гранати зі сльозогінним газом.

“У мене боліло горло, горіли очі, інші також відчували дію сльозогінного газу. Ми відкрили маленьке вікно, щоб спробувати вдихнути повітря, але люди почали панікувати і відкрили двері, щоб вийти. У метушні я втратив Ігоря з поля зору. Він вийшов з іншими, і солдати сказали людям лягти на землю. Коли він та інші лежали на землі обличчям донизу, солдати відкрили вогонь”, – пригадав чоловік. 

Він останнім виходив з підвалу, і коли вийшов, то побачив тіло онука. Його поранили в потилицю, його тітку Людмилу в ногу, а її чоловіка Валерія в спину. Підійшов російський військовий медик і сказав, що Ігор мертвий. Людмилу та Валерія підняли на поверх родичі та сусіди, але наступного дня від отриманих травм Людмила померла.

Валерій Шабанов та інші люди, які рятувалися з підвалу, вижили.

Катування 

У Андріївці, селі за 60 км від Києва, серед убитих російськими військовими був 23-річний Антон Іщенко. Про нього розповів його дідусь. Двоє мешканців села, яких затримали російські окупанти, сказали Amnesty International, що Антона утримували разом з ними:

“Антона затримали 3 березня, на наступний день після його дня народження”, – згадав один з них Андрій Гілазунов. Він продовжив:

“Коли його привезли туди, де нас тримали, він був у поганому стані. Його сильно побили… Він намагався втекти і його застрелили”.

Amnesty International виявила також випадки, коли на тілах вбитих російськими військовими цивільних залишилися сліди, що вказували на катування перед розстрілом.

Тіла 47-річного монтажника вікон, батька двох дітей Василя Недашківського та його сусіда, 20-річного Ігоря Литвиненка, знайшли у підвалі будинку в Бучі 31 березня.

На фотографіях тіла Недашківського, які побачили дослідники, видно відкриті рани на руках і голові, причому остання є особливо великою. На знімках також видно синці на животі та правому боці чоловіка. 

У підвалі невеликого сараю, розташованого в саду будинку на вулиці Вокзальній, на початку квітня знайшли тіло жінки. Про це Amnesty повідомив власник будинку. Жінка була оголена та закутана в шубу: у неї не було частини голови, а на передній частині стегон, живота та верхньої частини грудей були відкриті рани. Пізніше жінку впізнали. 

У Бучі знайшли й інші тіла людей із зв’язаними за спиною руками, а деякі – з травмами, що свідчать про катування. 

Непропорційні авіаудари по Бородянці

Серія авіаударів, завданих російськими військами 1 і 2 березня 2022 року, зруйнувала вісім житлових будинків у Бородянці. У багатоповерхівках жили понад 600 сімей і щонайменше 40 мешканців загинули. Більшість жертв померла в підвалах будівель, де вони ховалися від солдатів РФ. 

1 березня шість будівель знищили авіаударами. У будинку по вулиці Центральній, 371, загинули щонайменше семеро людей. Серед них – 39-річний хірург Віталій Сміщук, його дружина Тетяна і їхня чотирирічна донька Єва.

Мама чоловіка, Людмила, розповіла Amnesty International:

“Поступово ситуація погіршувалася, стало надто небезпечно переїжджати з однієї частини міста в іншу. На вулицях стояли танки… Люди боялися бути надворі. Я говорила із сином і казала йому тікати, але він боявся вийти на вулицю. Вони сховалися в підвалі для безпеки, але бомба знищила середню частину будівлі, де й був підвал. Якби ж вони залишилися у своїй квартирі, то були б у безпеці”. 

Василь Ярошенко в момент влучання перебував біля однієї з будівель:

“Я вийшов із квартири, щоб попрацювати в гаражі, а моя дружина збиралася відвести кількох літніх сусідів у підвал. Коли я дійшов до гаража, метрів за 150 від будинку пролунав страшний вибух. Я кинувся за гараж. Коли визирнув, то побачив величезну діру в будівлі. Уся середня частина обвалилася – саме там, де мешканці ховалися в підвалі. Серед убитих була й моя дружина Галина. Я досі бачу її біля дверей нашої квартири, нашого дому, де ми прожили сорок років”.

Уранці 2 березня в будинку за адресою: вулиця Центральна, 359, щонайменше 23 людини загинули в результаті авіаудару. Серед постраждалих – п’ятеро членів родини Вадима Загребельного: його мати Лідія, брат Володимир із дружиною Юлією та її батьки Любов і Леонід Гурбанови.

“Ми [Вадим із сином] вийшли з будинку № 359 десь після сьомої ранку. Моя мати, мій брат, його дружина і її батьки наполягали, що треба залишатися в підвалі. Вони боялися, що на вулиці їх застрелять російські солдати. Десь через 20 хвилин після того, як ми вийшли, будинок розбомбили, і їх усіх вбили разом з іншими сусідами”, – розповів чоловік.   

Будівлі, що стали мішенямі російських військових, розташовані на або біля кільцевої розв’язки на південному в’їзді до Бородянки. Деякі багатоповерхівки виходили на Варшавське шосе, що проходить на північний захід від Києва. Інші розташовані на головній дорозі (вул. Центральна), що проходить через Бородянку, перпендикулярно до траси.

Починаючи з 25 лютого, на цих дорогах точилися інтенсивні бої між російськими та українськими силами, а російські військові колони проходили перед будівлями.

Є певні докази того, пишуть дослідники, що принаймні в певні моменти українські сили або їхні союзники використовували будівлі як майданчик для обстрілу російських військових машин, які проїжджали повз.

Мешканець одного з будинків розповів, що на даху та за будівлею по російських конвоях нібито стріляли українські снайпери. Він боявся, що це призведе до “відплати” з боку росіян.

Якщо це дійсно так, і українські війська вели вогонь із будівель, зазначили в Amnesty International, то вони безвідповідально наражали мирних жителів на небезпеку та порушували закони війни.

“Тим не менш, враховуючи значну кількість цивільного населення, яка перебувала в цих будівлях, такі масштабні російські напади були непропорційними і невибірковими відповідно до міжнародного гуманітарного права, і як такі є воєнними злочинами”. 

Правозахисники підсумували, що й умисні вбивства цивільних, описані ними, є воєнними злочинами: 

“Умисні вбивства, позасудові страти, незалежно від статусу жертви як цивільної особи, військовополоненого або учасника бойових дій, суворо заборонені, і коли вони вчинені в міжнародному збройному конфлікті, є тяжким порушенням і воєнним злочином”.