“Більше не смішно”: як ультраправі використовують гумор для поширення ідеології – дослідження

Дата: 16 Серпня 2021 Автор: Єлизавета Сокуренко
A+ A- Підписатися

Кілька тижнів тому українське гумористичне “Дизель-шоу” розкритикували за расизм та гомофобію. Представники програми однак опонували критикам, мовляв, “Ви не зрозуміли – це просто жарти”, та натомість звинуватили останніх, а заразом й увесь світовий кінематограф у надмірній толерантності. Водночас дослідники говорять, що дискримінаційні переконання, якщо їх поширювати через іронію, сатиру чи насмішки, потенційно нормалізуються та вкорінюються у свідомості їхнього споживача.  

Так, Мережа поінформованості про радикалізацію у своєму дослідженні “Більше не смішно: використання гумору ультраправими екстремістами”, проведеному за підтримки Європейської комісії, стверджує: гумор, зокрема меми, в добу цифрових технологій став ефективним інструментом поширення та залучення людей до екстремістської ідеології і, як наслідок, сприяв актам масового насильства на ґрунті ненависті

ZMINA коротко переповідає головне з дослідження

В межах запобігання і протидії насильницькому екстремізму та з огляду на хвилю випадків ультраправого тероризму, здійснених за посередництва цифрових технологій, які сталися у Крайстчерчі, Ель-Пасо і Галле, автори дослідження вирішили зосередитися на тому, як ультраправі угруповання та субкультури використовують гумор для залучення послідовників. 

“Люди, які вчинили зазначені напади, не мали судимостей та жодних зв’язків з місцевими ультраправими угрупованнями, не були й членами екстремістських організацій. Швидше, вони належали до цифрових субкультур, які, крім того що є сприйнятливими до екстремістських ідей, поділяють цинічний гумор, покликаний знижувати чутливість його споживачів до насильства. В своїх маніфестах [що їх деякі з терористів публікували онлайн перед злочином] терористи запозичували вирази з культури мемів та онлайн-середовища”, – стверджують у дослідженні. 

Йдеться, зокрема, про ультраправі іміджборди і Різновид вебфоруму з можливістю прикріплювати зображення, часто поряд із текстом та обговореннями. 4chan та 8kun (раніше – 8chan). Звідси екстремістські повідомлення з гумористичним та іронічним забарвленням поширюють в інші – більш популярні соціальні мережі.

Таким чином користувачі подібних форумів, вважають у дослідженні, проводять ребрендинг ультраправих екстремістських ідеологій і роблять їх привабливими для нових цільових груп, які не перебувають в полі зору фахівців та правоохоронних органів. 

“Від Ку-клукс-клану до нацистів, від Пегіди і Німецький антиісламський політичний рух, заснований у Дрездені 2014 року до ідентаристів і Ідентаризм/Ідентитаризм – це загальноєвропейська націоналістична ультраправа політична ідеологія, що відстоює право європейців та народів європейського походження на культуру та території, які, як стверджується, належать виключно їм, глузливе очорнення інших груп слугувало інструментом для самоствердження, підкреслення ідеї вищості”, – пишуть у дослідженні. 

Ще 1971 року громадський діяч Саул Алінський у своїй книзі “Правила для радикалів” написав: “Найпотужніша зброя, відома людству, – це сатира та насмішки”. Останніми роками його умовиводи пережили несподіваний ренесанс в ультраправих колах. 

Сучасне покоління праворадикалів обрало гумор і сатиру як основний інструмент у боротьбі проти ліберальної демократії та її “політичної коректності”, яку зображують як лицемірну та патерналістську, йдеться у дослідженні. 

Підносячи “політично некоректне” ставлення як позитивне явище, гумор став зброєю для опору панівній політичній культурі, яку натомість звинувачують в обмеженні свободи слова. Контенту, в якому принижують інших, надають жартівливого вигляду, аби зробити його більш сумісним з політичним мейнстрімом. Це водночас зміщує межу суспільної толерантності “вправо”. 

Хоча загальновідомо, зауважують автори дослідження, що екстремістські рухи успішні тільки в тому випадку, якщо вони говорять мовою мас, екстремістська комунікація в цифрову епоху набула нового обличчя. 

Грайливе та іронічне переосмислення білої вищості та етнонаціоналізму значною мірою сприймається як новаторська стратегія, покликана залучити ширшу аудиторію. 

Жорстка структурованість та фанатичність, раніше характерні для крайніх правих екстремістських груп, поступово зникли. Їм на заміну прийшла дивна суміш інфантилізму, комунікативної амбівалентності та посиленого нігілізму: 

“Взаємозв’язок між гумором та (ультраправим) екстремізмом зміцнився у цифровому контексті, де відсутність інтонації залишає набагато більше простору для тлумачення окремому споживачеві онлайн-контенту”. 

Відверто гумористичні та, на перший погляд, нешкідливі образи краще впливають на формування політичного світогляду та думок, ніж пафосні слова та складні маніфести. Якщо, наприклад, люди постійно бачать “грайливі” зображення, в основі яких водночас лежать антисемітські чи расистські змісти, закладені в них думки та переконання мають потенціал ставати нормою та вкорінюватися у свідомості їхнього споживача.  

Гумор посилив свою значущість і як постійний супутник мобілізації на ґрунті ненависті, йдеться у дослідженні. Він сприяє переосмисленню ідеології, заснованої на ненависті, подаючи в іншому форматі погляди чи висловлювання, які раніше широка громадськість засудила б. Це також допомагає праворадикалам ігнорувати наслідки власної риторики та дій. 

Важливою тут є мем-культура, оскільки вона завжди залишає за ультраправими можливість сказати, що меми “не слід сприймати серйозно” , “вони нешкідливі” та “просто для сміху”: 

“Ультраправі прекрасно вміють маскувати свою тактику та залишатися в межах правил користування різними соціальними мережами, які мають інструменти для обмеження поширення мови ворожнечі, пропаганди насильства й ненависті”.  

Утім, автори подібного контенту створюють культуру, яка поступово зменшує відстань між “розмовою” та реальним насильством. Як приклади цього у дослідженні наводять теракти в Крайстчерчі, Ель-Пасо та Галле. Автори звіту називають їх кульмінаційними подіями, які мають коріння в праворадикальних онлайн-спільнотах. 

Реакції на теракт в Крайстчерчі, який у прямому ефірі транслював нападник, в цих ультраправих екстремістських інтернет-спільнотах були такими ж тривожними, як і сама атака. Вони поєднували в собі гумор, неонацистські натяки та відверту зневагу до людства. Наприклад, користувачі згаданих іміджбордів зробили зі скриншота, на якому мусульманину зблизька вистрілили у голову, мем.

Гумор та жарти також дають відчуття ототожнення з групою. Так, створення та поширення мемів, як ритуал уявної спільноти, може викликати почуття колективної належності серед розпорошених в інтернеті людей. 

Плакат праворадикалів під час акції за права ЛГБТ в Одесі, 2020 рік / Телеграм-канал угруповання “Традиція і порядок”

Часто меми, які розповсюджують у периферійних спільнотах на кшталт 4chan, здаються незрозумілими для іншої аудиторії. Ці жарти допомагають “виховувати солідарність через спільне відчуття (суб)культурних знань”.

Водночас подібні платформи служать не тільки для мобілізації та формування ідентичності, вони також закладають основу для координації і організації онлайн-кампаній в основних соцмережах на кшталт “Фейсбуку”, “Твіттера” тощо. 

Праворадикальні діячі свідомо закликають своїх послідовників публікувати контент в іронічних форматах, що дає можливість включати ультраправі теми в порядок денний. У цьому сенсі сатиру та іронію використовують як стратегію для поступової зміни суспільної дискусії і розширення “вікна Овертона”: того, що вважається прийнятним у суспільстві, а що ні.  

Одна з ключових тактик тут – охопити людей, які не обов’язково належать до правого середовища, але які можуть дотримуватися антиміграційних настроїв, підтримувати праворадикальні популістські партії і політиків і/або вважати, що свободі вираження поглядів загрожує політкоректність. Такі люди є потенційною цільовою аудиторією, яку можна радикалізувати, використовуючи таке невдоволення. 

Водночас ультраправі діячі не в змозі контролювати різні потоки ненависті в інтернеті. Часто буває важко сказати, організовані певні дії, чи ні, і чи є вони колективними або індивідуальними. Оскільки єдиний організаційний центр, припускають у дослідженні, відсутній, екстремістські тенденції в основному органічно функціонують в інтернеті. 

Соціолог Бхарат Ганеш називає це явище “цифровою культурою ненависті” – йдеться про тимчасові онлайн-союзи користувачів, які, зокрема, використовують тактику тролінгу, аби знецінити змістовні дискусії. 

Спроби контролювати такі “культури” переважно марні через їхню плинність.

Що ж до регулювання подібного контенту на популярних платформах – до соціальних мереж на кшталт “Твіттеру” та “Фейсбуку” висувають вимоги видаляти незаконний, расистський тощо вміст та мову ненависті. Тож ультраправі обережно ставляться до того, що вони публікують тут.  

А це створює проблему як для самих компаній, так і для тих, хто працює над запобіганням та протидією насильницькому екстремізму – ультраправі часто залишаються в межах антидискримінаційного законодавства та правил користування різними соціальними мережами. 

Викликом є й те, що гумор та іронію важко трактувати однозначно. Тож відсутні чіткі межі того, чому саме слід протидіяти. Часто фахівці мають справу не з очевидним незаконним контентом, а скоріше, з таким, який “потенційно радикалізує” настрої у суспільстві. Його важко ідентифікувати – і ще важче видалити. 

Ба, більше, враховуючи, що багато представників праворадикальних рухів стверджують, що вони є жертвами “елітарної” змови, спрямованої на “ослаблення” або “стирання” західної культури і / або білих людей, будь-яке демократичне втручання зустрічає опір.  

Тих користувачів, які звертають увагу на дискримінаційний контент, намагаються йому протидіяти або скаржаться на нього, часто цькують, “тролять”, звинувачують у “надмірній чутливості” тощо. 

З іншого боку, деплатформізація – видалення облікових записів окремих осіб або груп з соціальних мереж після порушення ними правил користування, – може, навпаки, лише зміцнити твердження про те, що свободу слова обмежує панівна еліта, і потенційно згуртувати людей у підтримці ультраправих.  

Крім того, внаслідок деплатформізації ультраправі частіше використовують месенджери, наприклад “телеграм”, для поширення “контенту ненависті”, оскільки вони мають менш суворі правила регулювання та кращі функції конфіденційності й безпеки.   

У дослідженні підсумовують, що сьогодні насильство стосовно меншин подають як розвагу. І цьому потрібно протидіяти. Зокрема, на переконання авторів дослідження, важливо вміти визначати різні ультраправі коди та образи, замасковані під гумор. Освіта громадян також має відігравати ключову роль у розвінчуванні та протистоянні багатьом міфам, які поширюють у спільнотах праворадикалів та за їхніми межами. 

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: