Антон Кориневич: “Усі хочуть миру, але треба усвідомити неможливість гарантій, що Росія десь зупиниться, якщо її не зупинити”

Антон Кориневич, Посол з особливих доручень МЗС України та агент України в Міжнародному суді ООН, розповів, як разом з іншими колегами – юристами-міжнародниками опікується створенням спеціального трибуналу щодо злочину агресії.

В інтерв’ю для проєкту “Сила вибору” ведуча Ольга Айвазовська запитала експерта про те, чи можна досягти миру поступками Росії, як світ мав відреагувати на агресію ще 2014 року, коли буде створений спецтрибунал та чи завадить імунітет вищого політичного керівництва притягнути до відповідальності Путіна та його соратників.

“Сила вибору” – проєкт Громадянської мережі ОПОРА, який має на меті акцентувати важливість відповідального та усвідомленого вибору для сталого розвитку України та українського суспільства.

На початку 2014 року, коли Російська Федерація розпочала окупацію Криму, навіть друзі та партнери України за кордоном вважали, що треба Росії дати те, що вона просить, зокрема зміни до Конституції України та російську мову, тоді вона відступить. Як би ви сьогодні відповіли на ці тези?

Я думаю, що якщо й були якісь маски в Росії, то їх уже давно немає. Адже, як сказав класик, договір з Росією не вартий паперу, на якому його написано. Сьогодні Російська Федерація може висувати один набір вимог, а завтра вона висуватиме зовсім інший набір вимог. Насправді, я думаю, з 2014 року вони тестують, скільки території можна поступово окупувати. І самі ці російські ідеологи жаху відкрито говорять про те, що кордони Росії ніде не закінчуються, адже кордони “руского міра” набагато ширші за кордони Росії як держави. Тобто це свідчить про те, що ця держава готова до експансії, агресії, окупації. І якщо хтось із наших партнерів думає, що є якийсь набір з кількох вимог, задовольнивши які Російська Федерація зупиниться й далі буде мир і процвітання в Європі та світі, то це абсолютно дитяча наївна думка. Росія зовсім інша держава. Тому я впевнений, що після початку повномасштабного вторгнення таких думок наші друзі вже не висловлюють.

Повертаючись до теми Криму, як світ тоді мав би відреагувати для того, щоб наступні кроки Росії були превентивно зупинені?

Ми розуміємо, що жодну процедуру, яку можна називати референдумом, за 20 днів організувати неможливо. Це просто знущання з правових категорій і ще раз доводить те, що це все було потрібно лише для галочки, щоб Путін сказав, що здійснює ефективний контроль. Тобто відтоді вже почалася наруга над процесами з боку Російської Федерації.

З початком тимчасової окупації Криму було два важливі моменти, які, якби були зроблені, можливо, реакція світу була б ефективнішою. Перше – якби була визнана агресія, зокрема в резолюції Генеральної Асамблеї ООН. Друге – якби ми ще тоді почали говорити про механізм створення спеціального трибуналу щодо злочину агресії. Я думаю, з погляду міжнародного права, якби ці дві речі були зроблені, можливо, ситуація була б інакшою.

Зрозуміло, що всі хочуть миру. Європа живе в мирі після завершення Другої світової війни, але, мені здається, їм треба усвідомити неможливість гарантій того, що таке експансіоністське, імперіалістичне, антидемократичне утворення, як Російська Федерація, зупиниться десь, якщо його не зупинити. Я думаю, наші міжнародні партнери розуміють, що дуже важливо забезпечити перемогу України, щоб Росія не рухала ці свої умовні кордони.

За даними The Economist, зараз у світі відбувається 183 збройні конфлікти різного роду, і це найбільша кількість за останні 30 років. Український історик Ярослав Грицак стверджує, що жити у війні для людства – це норма, тому ці 70 років миру в Європі – відхилення від норми. Після Другої світової війни з’явилося міжнародне право, що визначає поняття злочину агресії, воєнних злочинів, злочинів проти людяності. І зараз це імплементується на прикладі України, хоч і дуже повільно. Який горизонт справедливості щодо засудження акту агресії проти держави Україна може бути?

У міжнародному праві ще в 19-му столітті було абсолютно нормально вести війну, якщо ти вважаєш, що інша держава не права. Тобто для того, щоб підтвердити, що інша держава скоїла якесь міжнародне протиправне діяння, було абсолютно нормально розпочати війну. Але з початку 20-го століття, особливо після Першої світової війни і ще більше після Другої світової війни, в міжнародному праві закріпився принцип мирного розв’язання міжнародних спорів. Тобто сьогодні ми можемо сказати, що для міжнародної спільноти вже ненормально жити у війні. Війна сприймається як апріорі незаконна, як щось архаїчне, що не має бути частиною норми. І є лише декілька законних способів вести війну, зокрема самооборона індивідуальна або колективна.

Вочевидь, більша частина з цих 183 збройних конфліктів не є міжнародними, тобто вони відбуваються на території якоїсь держави без зовнішньої агресії. Але наш кейс дуже особливий, тому що це війна Росії проти України, по суті перша конвенційна та широкомасштабна війна, яка є найбільшою загарбницькою в Європі після Другої світової війни. І важливо, що цю агресію визнає міжнародна спільнота, зокрема відповідні резолюції Генеральної Асамблеї ООН. І саме те, що ми маємо це визначення поведінки РФ як агресії, легітимізує нашу роботу за треком притягнення до відповідальності за акт агресії. Тому я думаю, що в оцій міжнародно-правовій боротьбі за справедливість ця історія не має завершитися нічим. Бо інакше буде дуже велике питання, що ж тоді має бути агресією для того, щоб на неї була відповідь. Ядерна війна? Звичайно, про конкретний час дуже важко говорити. Ми робимо все для того, щоб це відбулося якнайшвидше. Хотілося б вірити, що це відбудеться впродовж незначного проміжку часу і цей механізм буде створений. Але наразі важливо, що наші партнери розуміють і усвідомлюють, що неможливо це залишити поза увагою і без належного правового реагування.

Яка формула заснування цього трибуналу може бути найперспективнішою і з політичного погляду, тобто може бути реалізована на практиці, і з юридичного погляду, тобто матиме найбільшу вагу для визнання результатів роботи суду багатьма країнами?

Це має бути трибунал, який ми зможемо вважати міжнародним судовим органом з максимальною кількістю міжнародних елементів. Так цей трибунал зможе працювати не від імені України як держави – жертви агресії, а від імені міжнародної спільноти. У його основі має бути міжнародний договір або угода, які можуть бути підписані або між Україною і певною кількістю держав, і тоді це буде багатосторонній міждержавний міжнародний договір, або між Україною і міжнародною організацією – на універсальному рівні це може бути ООН, а на регіональному рівні це може бути Рада Європи. Всі ці питання зараз обговорюються. Є розуміння, що трибунал не має бути частиною української національної судової системи. Тобто він повинен мати окрему правосуб’єктність, бути окремим суб’єктом міжнародного права, мати окрему можливість укладати угоди про співпрацю з різними державами, міжнародними організаціями. Тоді, я думаю, цей трибунал зможе виконати свою функцію.

Ідеального варіанту, який би був найбільш відкритим для нас, наразі немає. Тому й ухвалення резолюції Генасамблеї ООН значною кількістю голосів, щоб уповноважити Генсека ООН розпочати переговори з Україною про укладання договору щодо створення спеціального трибуналу, ніхто не відкидає, хоча це й складне завдання політично. Адже це був би максимальний вияв легітимності з боку міжнародної спільноти. Але якщо трибунал буде створений на основі іншої моделі, він може отримати потім політичну підтримку з боку Генасамблеї, що може бути простіше. У будь-якому разі Генасамблея є важливим гравцем у цьому контексті.

Наскільки актуальною є проблема функціонального імунітету для індивідуального покарання російських президента, прем’єр-міністра та міністра закордонних справ, зважаючи на те що Путін пішов знову на вибори та здобув повторний мандат, хоч і втретє поспіль і з організацією голосування на окупованих українських територіях? Чи є проблемою для регіонального формату трибуналу подолання цього імунітету, коли Путін може обіймати посаду керівника Кремля до 2036 року або до фізичного закінчення свого існування?

Коли ми говоримо про регіональний формат трибуналу, скажімо, європейський, ми завжди також розуміємо, що приєднання до нього може бути відкритим і для держав з інших регіонів світу або у форматі повноцінної участі, або у форматі підписання угод про співпрацю. Бо трибунал має якось взаємодіяти з іншими державами та органами, зокрема щодо визнання рішень.

Судовий орган не може бути створений для трьох осіб, бо це вже буде вибірковість правосуддя. А якщо ми говоримо, що це зо два десятки людей, які, наприклад, брали участь у засіданнях Ради безпеки Російської Федерації та ухвалювали й благословляли всі ці рішення, це може бути переліком обвинувачених на спеціальному трибуналі.

Функціональні імунітети – це імунітети, які залежать від твоєї посади, допоки ти на цій посаді. Я думаю, що наразі, в ситуації такої повномасштабної агресії, визнаної з боку Генасамблеї ООН, функціональні імунітети не будуть проблемою. Тобто спеціальний трибунал зможе судити умовного Шойгу за вчинені на його посаді дії і поки він на посаді, і потім, коли він її залишить.

Ключовий аспект – це персональні імунітети цієї так званої чинної трійки. Коли ця трійка вже не буде “чинною трійкою”, то імунітетів для них уже не буде. Але щодо того, чи можна їх судити, допоки вони на посадах, є різні позиції. Ми, звичайно, вважаємо, що в спеціального трибуналу має бути можливість подолати персональні імунітети “чинної трійки”, що може бути або прописане в положенні, або залишене на розгляд суддів. Я думаю, що можна працювати далі, щоб визначити модель, яка зможе ефективно це питання врегулювати, але це, безумовно, одне з найбільш ключових питань.

Чи може цей заснований спеціальний трибунал щодо злочину агресії бути використаний як модель для інституції, що діятиме на постійній основі?

Я думаю, що на постійній основі така інституція найближчим часом створена не буде. Коли ми говоримо про спецтрибунал, ми говоримо виключно про ad hoc ситуацію – злочин агресії проти України. Тому що в ідеальному середовищі Міжнародний кримінальний суд (МКС) повинен мати нормальну повноцінну юрисдикцію щодо злочину агресії. Згідно з Кампальськими поправками, які ратифікували 44 держави світу, зараз МКС може здійснювати юрисдикцію щодо злочину агресії в ситуації, якщо і держава-агресор, і держава-жертва ратифікували і Римський статут, і Кампальські поправки щодо злочину агресії або якщо ситуацію на розгляд МКС передає Рада Безпеки ООН. В нашій ситуації жоден із цих варіантів не працює. Саме тому навіть ті держави, які дуже сильно підтримують МКС, вони підтримують створення цього спеціального трибуналу щодо злочинної агресії, бо розуміють, що не відреагувати на цю агресію неможливо.

Загалом таким постійним трибуналом мав би бути Міжнародний кримінальний суд. Він повинен би мати щодо злочину агресії таку саму юрисдикцію, як щодо злочину геноциду, злочинів проти людяності, воєнних злочинів. Поки цього немає. Тому багато хто підтримує двосторонній підхід:

1) ми створюємо спецтрибунал щодо злочину агресії проти України, бо іншого способу покарання в цій ситуації не існує;

2) паралельно вносяться зміни до Римського статуту тими державами, які матимуть таке бажання.

Але тут буде багато питань щодо часових меж такої ініціативи, її можливості, політичної волі, зворотної дії в часі тощо.

Ми два роки шукаємо модель для створення спецтрибуналу, тому що це ключове і складне питання. Якби в нас було очевидне ідеальне вирішення цієї ситуації, ми б уже давно його застосували. В ідеалі Рада Безпеки ООН, як найвищий орган, який стежить за миром і безпекою людства, ухвалює резолюцію на основі глави 7 Статуту ООН у такій ситуації. Так вона створює спецтрибунал, і додатком до цієї резолюції додається його статут. Так Радбез робив двічі в 1990-х роках, створивши Міжнародний кримінальний трибунал для колишньої Югославії і Міжнародний кримінальний трибунал для Руанди. І це вважається такою моделлю трибуналу, за якої він зможе зробити все, що він має зробити. Але ми розуміємо, що цей ідеальний трек наразі для нас не є доступним, тому ми й шукаємо варіанти.

Міжнародний кримінальний суд має кілька стратегічних справ, у яких уже видано ордери на арешт. Чи є якісь інші потенційні стратегічні справи на базі МКС?

Я думаю, МКС чудово розуміє, що, як головна установа міжнародного кримінального правосуддя у світі, він повинен реагувати на цю ситуацію – бездіяльність неприпустима. Крім того, рівень підтримки Міжнародного кримінального суду з боку міжнародної спільноти є безпрецедентним: він ніколи ще для розслідування не мав такої всеосяжної фінансової та ресурсної підтримки, людського капіталу. Тому ми сподіваємося на ще більшу активність МКС. Я думаю, що ще є багато сфер дії для МКС: катування, сексуальне насильство, порушення проти військовополонених. Тобто я думаю, що там сфер для дії МКС є вдосталь.

За відсутності підозрюваних у залі Міжнародного кримінального суду чи розслідуватимуться ці справи далі?

Процедуру в Міжнародному кримінальному суді виписано на основі Римського статуту так, що заочних проваджень у них немає. Проте в них є процедура, яка може проводитися заочно за статтею 61 Римського статуту, що стосується підтвердження обвинувачень. Тобто це коли людина вже є ймовірним міжнародним злочинцем з відповідним ордером на арешт, відбувається наступне слухання суддями в приміщенні МКС у Гаазі, де підтверджуються обвинувачення цій особі, висунуті в ордері на арешт. Зазвичай ці підтвердження обвинувачення роблять у присутності обвинуваченого, але стаття 61 Римського статуту дозволяє це робити й без нього. До речі, незабаром дуже цікаво буде подивитись, як МКС це робитиме вперше в справі Джозефа Коні. Тобто, в принципі, МКС може це застосувати, і це буде наступний крок після ордеру на арешт у досягненні справедливості.

Інший суд, який також розташований у Гаазі, а саме Міжнародний суд ООН, визнав свою юрисдикцію щодо геноциду. Чи є перспектива визнати в суді геноцид, який вчиняє Російська Федерація проти України? За яких умов і чи працює держава Україна над цим?

Наша друга справа проти Росії зараз перейшла на стадію розгляду по суті в Міжнародному суді ООН. Вона стосується звинувачення в геноциді (legations of genocide). Ця справа про те, що Російська Федерація маніпулювала та спекулювала поняттям геноциду, брехливо звинувативши Україну у вчиненні геноциду протягом восьми років проти російськомовного населення, що нібито стало причиною для початку так званої російської військової спецоперації. В цій справі ми доводимо, що російська пропаганда була абсолютно безпідставною і про геноцид з боку України йтися не може.

У нас зараз немає міждержавної справи в Міжнародному суді ООН щодо, власне, геноциду з боку Росії як такого. Адже Міжнародний суд ООН дуже уважно і чутливо підходить до звинувачень у геноциді – у всіх справах ще жодну державу він не звинуватив у вчиненні злочину геноциду. Цей суд досить консервативний у тлумаченні, адже це дуже серйозні звинувачення. До того ж міжнародне право після Другої світової війни складалося в такий спосіб, що геноцид є злочином, за який передбачається індивідуальна кримінальна відповідальність.

Загалом уряд може розглядати Міжнародний суд ООН як інстанцію, де міг би бути визнаний геноцид з боку Росії проти України. Та ми маємо усвідомлювати, що це може бути останній елемент нашої роботи щодо цього треку. До цього нам треба мати щонайменше національні рішення судів України про геноцид, яких ще немає. Потім нам потрібні міжнародні звіти міжурядових моніторингових організацій, де буде записано про геноцид, яких ще немає. Я думаю, коли ми матимемо ці елементи, то зможемо подумати й про останній елемент – Міжнародний суд ООН. Йти туди зараз, коли в нас ще немає інших елементів, це може не дати того результату, який би ми всі хотіли отримати.

Якщо Міжнародний суд ООН настільки консервативний, то чи є перспектива перекваліфікації справ щодо геноциду в Міжнародному кримінальному суді?

Я думаю, що МКС може бути активним у цьому питанні. Він може перекваліфікувати справу, або додати нові обвинувачення до тих справ, що будуть на наступних стадіях, або в інших провадженнях у межах видавання інших ордерів на арешт говорити про геноцид. Це був би дуже потужний аргумент, зокрема й для Міжнародного суду ООН. МКС – це орган, який може притягати індивідів до відповідальності за вчинення геноциду під час російської агресії проти України.

Тема воєнних злочинів, злочинів проти людяності й геноциду частково пов’язана з певними наративами, які виробляються в Російській Федерації, які поширюють конкретні групи медійних осіб. Чи є шанс притягти до відповідальності також пропагандистів РФ?

Важливо, що в нас уже є рішення національних судів України про підбурення до геноциду. Тому що якщо кваліфікувати російські програмні статті на початку повномасштабного вторгнення про те, що Росія має зробити з Україною, то це прямі та публічні заклики до знищення національної групи українців. Цей елемент підбурення є першим етапом перед геноцидом, що є окремим індивідуальним злочином. Тобто навіть якщо ти не вчиняв геноцид як такий, але якщо ти підбурював до його вчинення, то ти вже винний. Тому я думаю, що це потенційно може бути продуктивним треком для МКС.

На національному рівні зараз відкрито понад 140 тисяч кримінальних проваджень щодо воєнних злочинів на території України. Наскільки наші правоохоронна і судова системи можуть упоратися з таким обсягом?

Міжнародне правосуддя в цій ситуації є додатковим до національного. Тобто абсолютна більшість усіх цих злочинів має розслідуватися, переслідуватися на національному рівні. Першочергове зобов’язання завжди на державі, в межах територіальної юрисдикції якої були скоєні ці злочини. Міжнародне правосуддя втручається там, де не можуть здійснювати правосуддя. І, безумовно, цей масив у 140 тисяч, який зростає щодня, – це страшні цифри. Такого навантаження жодна судова, прокурорська, розслідувальна система світу не мала, це безпрецедентно. Я сподіваюся, що наша система впорається, але потрібна допомога міжнародних партнерів. Тому що це розгляд у межах національної юрисдикції України, але це міжнародні злочини. Наші міжнародні партнери вже надають допомогу органам прокуратури, для того щоб належним чином це все документувати та розслідувати. Тому, сподіваюся, буде активний, ефективний рух уперед цим треком.

Деякі країни, зокрема Польща, Німеччина, Велика Британія, відкрили у власних національних юрисдикціях кримінальні провадження щодо воєнних злочинів, скоєних на території України. Чи відстежуєте ви їхню ефективність? Чи може це бути позитивним фактором впливу для розслідувань в універсальній міжнародній юрисдикції?

Об’єднана слідча група (JIT), де Україна і декілька держав-членів ЄС постійно комунікують і координують розслідування, – це пряма взаємодія і обмін досвідом. В межах цієї групи з липня 2023 року в Гаазі діє також Міжнародний центр із кримінального переслідування за злочин агресії проти України (ICPA). Цей майданчик створили вперше після Другої світової війни Україна та декілька держав ЄС, де вони комунікують і координують розслідування злочину агресії в межах національних юрисдикцій. Тобто інструменти створено, механізми є, колеги з органів прокуратури на робочому технічному рівні забезпечують це співробітництво.

В українському суспільстві є потреба в справедливості, але громадяни не розуміють, скільки потрібно часу для настання цього правосуддя. Як визначити цей горизонт прийнятності в часі в такій довготривалій історії?

Суспільство вимагає справедливості й правосуддя – це абсолютно логічно і природно для нас зараз. Я теж частина українського суспільства, я теж їх вимагаю. Та важливо розуміти, що якщо якийсь час немає якихось публічних результатів, то це не означає, що робота не ведеться. Адже створення з нуля нового судового органу, якого ніколи не було, щодо злочину, який тільки один раз застосовувався на практиці в Нюрнберзькому і Токійському військових трибуналах, – це завдання із зірочкою, на це потрібен час. І ми намагаємося цей час максимально ефективно використовувати. Разом з тим злочин агресії відносно простий у доведенні. Я не думаю, що після створення трибуналу йому треба буде 10 років для доведення провини обвинувачених та настання правосуддя. Ключове – це знайти й погодити модель та формат створення спецтрибуналу з нашими міжнародними партнерами та створити його, щоб він запрацював. Я думаю, що далі все піде простіше. Але для розуміння, який результат цього судового органу може бути, залишається також питання, чи зможе трибунал працювати за відсутності обвинувачених у залі суду.

Деякі організації вже підготували проєкт вироку щодо злочину агресії. Тому очевидно, що після створення спецтрибуналу знадобиться ще менше часу. Дякую за цю розмову.