Amnesty International: “Україна повинна прийняти програму підтримки жертв репресій у Криму”
У грудні опубліковано нову доповідь Amnesty International про ситуацію в Криму. Документ підготовлено за підсумками останнього візиту її представників на окупований півострів у вересні 2016 року. Усього після незаконної анексії дослідники цієї міжнародної організації змогли побувати в Криму двічі, але, окрім польових візитів, намагаються регулярно спостерігати за тим, що відбувається, і підтримувати зв’язок із місцевими активістами.
Як змінилася ситуація з правами людини в Криму, хто з кримчан є “в’язнями сумління”, і яким чином Україна може допомагати жертвам репресій? Про це дослідник Amnesty International Крассимір Янков розповів у бліц-інтерв’ю для Центру інформації з прав людини.
– Яким чином дослідники Amnesty International потрапляють до Криму?
– Ми, згідно з українськими вимогам, подаємо відповідні заяви до Державної міграційної служби України та МЗС. Там є певні моменти з бюрократією, але ми довели до відома української влади інформацію про наш візит. По той бік, у Криму, де-факто влада не зустрілася з нами, але нашим діям не перешкоджала.
– Ваш останній візит до Криму був у вересні 2016 року. Яке загальне враження залишилося?
– Ситуація в Криму стає все напруженішою щодо прав людини. Російська влада так туго закручує гайки, що багато хто думає двічі, перш ніж висловлювати свою думку.
Ми стали свідками неприпустимих переслідувань лише за вільнодумство. Наприклад, як це було у випадку з Ільмі Умеровим і Миколою Семеною.
– Відомі випадки, коли після зустрічей з іноземними правозахисниками людей у Криму починали переслідувати. Чи тривожить вас подальша безпека ваших джерел?
– Ні, навпаки. Ми вважаємо, що наша міжнародна увага до проблематики Криму надає, так би мовити, “захист”.
Сподіваємося, що, відчуваючи пильну увагу світової спільноти до Криму, російська влада зупинить кампанію залякування незгодних.
– Чи вдалося вам зафіксувати порушення прав проросійськи налаштованих кримчан?
– Звичайно, такі випадки теж траплялися, але здебільшого вони пов’язані з особливостями російського законодавства щодо свободи зібрань. Ми ж вирішили сфокусуватися на кримінальному переслідуванні незгодних.
– Ви відвідували судові засідання в кримських судах, зокрема, у справі заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтема Чийгоза. Чи вдалося поспілкуватися безпосередньо із Чийгозом? Як він тримається?
– Ахтем Чийгоз розповів нам по відеозв’язку про жахливі умови в СІЗО Сімферополя, але більша частина розмови стосувалася його справи. Як і ми, він вважає переслідування проти себе політично мотивованими.
На той момент, коли ми були в залі суду, опитали 43 потерпілих у результаті сутичок 26 лютого 2014 року, але жоден з них не бачив Ахтема Чийгоза в той день. При тому, що йому закидають головну роль в організації тих подій. По суті, людину судять за те, що у неї власна позиція.
– Кого з кримських політв’язнів, які перебувають на півострові і в Росії, ви вважаєте в’язнями сумління? Якими критеріями керуєтеся?
– За нашими критеріями, в’язнями сумління стають люди, які перебувають в ув’язненні проти своєї волі і за свою ненасильницьку позицію. Окрім цього, ми повинні мати дані, що вказують на невинність або неспроможність звинувачення.
В’язні сумління в Криму – це Ахтем Чийгоз і Емір-Усеїн Куку. Ільмі Умеров, на той час, коли він перебував на примусовому обстеженні у психіатричній лікарні, теж був в’язнем сумління.
Насправді людей, які відповідають нашим критеріям в’язня сумління, у Криму може бути набагато більше, але через обмеженість ресурсів ми не все встигаємо відстежувати.
– У минулому році ви проводили акцію термінової допомоги кримськотатарському активісту Ервіну Ібрагімову, якого викрали. Минуло вже більше півроку. Чи є ще надія, що його вдасться знайти?
– Так. Окрім тієї кампанії, ми продовжуємо працювати щодо випадку з ним у межах Марафону написання листів і зробили звернення до ЮНЕСКО щодо Криму, включаючи його справу.
– Яка ваша оцінка політики України щодо Криму?
– Якщо говорити про блокаду, то фізично її наслідки не відчуваються. Але саме питання блокади стало причиною порушення кримінальної справи проти Миколи Семени і обшуків у будинках інших журналістів.
Окрім того, важливо, щоб Україна забезпечила реалізацію ефективної програми допомоги вимушеним переселенцям із Криму та Донбасу. Акцент на слові “ефективна”, тому що вона має бути не тільки на словах або бути прописаною в законах, а й утілюватися на практиці.
– У рекомендаціях до останнього звіту щодо Криму ви радите Україні прийняти державну програму підтримки жертв порушень прав людини в Криму. Як практично має виглядати ця програма?
– Насамперед така програма має бути ефективною і реалізовуватися на практиці за державної підтримки. Це може бути і соціальна допомога, і надання певних пільг, допомога з освітою та медициною тощо. Головне, щоб вона була і працювала.
– Чи вважаєте ви реальною у найближчому майбутньому постійну присутність міжнародних організацій у Криму?
– Усе можливо. Ми перебуваємо на межі серйозних геополітичних змін. Ніхто не знає, що буде завтра. Тому завдання для всіх нас – якнайактивніше підтримувати дискурс про права людини в Криму, адже на світовому рівні ні в ЗМІ, ні в дипломатичних колах це питання майже не обговорюється. А порушення тільки посилюються.
Розмовляла Тетяна Печончик, Центр інформації з прав людини
