Іноземні ЗМІ в українських окопах: де баланс між інформуванням світу та перевантаженням військових
Російська військова ескалація щодо України, яка триває від листопада минулого року, викликала підвищену цікавість іноземних медіа до нашої країни. Станом на початок лютого, за словами міністра оборони Олексія Резнікова, заяви на акредитацію до зони проведення Операції Об’єднаних сил подали близько 400 журналістів-іноземців. Побільшало й вітчизняних медійників, які хочуть потрапити до зони ООС.
Це призвело до того, що термін очікування відповідних прескарт, зокрема для іноземців, збільшився. Медіарух з цього приводу навіть випустив заяву. У ній серед іншого йдеться про те, що Україна має змінити алгоритм видавання акредитацій іноземним ЗМІ відповідно до нагальних потреб.
Водночас медійники з досвідом виїздів на передову припускають, що велика кількість представників ЗМІ в зоні ООС може заважати військовим виконувати свої обов’язки. А перевірки іноземних журналістів зумовлені, зокрема, питаннями національної безпеки.
Тож, чи можна знайти баланс між оперативним інформуванням світу про події в Україні, безпекою журналістів у зоні ООС та навантаженням на пресофіцерів через різке збільшення іноземних ЗМІ, які намагаються отримати акредитації на передову, ZMINA розбиралася з експертами та медійниками.
Під час престуру іноземних журналістів у зоні ООС, 9 лютого. Джерело: фейсбук-сторінка Ганни МалярАкредитація: простіше для українців, складніше для іноземців
Акредитує представників ЗМІ пресслужба Об’єднаних сил. Порядок є на сайті Міноборони українською та англійською мовами.
Якщо коротко, для того щоб потрапити до районів проведення бойових дій, вітчизняні та іноземні медіа мають заповнити форму, надіслати її на електронну пошту пресслужби Об’єднаних сил presscentrjfo@post.mil.gov.ua, а також надіслати певний перелік документів. Про проходження акредитації журналістів проінформує представник пресслужби.
Отримати прескарту можна лише в місті Часів Яр на Донеччині: там працює відповідний пункт.
Журналіст-фрилансер Стас Козлюк, який працює в зоні конфлікту вже кілька років, каже, що процедура акредитації представників ЗМІ з часом дещо змінилася: для українців спростилася, для іноземців ускладнилася.
“Коли було загострення в Авдіївці 2017 року, а акредитації різних рівнів військові лише вводили, іноземним журналістам могли виписати дозвіл на відвідування зони прямо в штабі десь поблизу. Їм було досить показати журналістське посвідчення, і їм друкували “зелену карту” прямо на місці, ну, може, через день. Водночас українські медійники мали спочатку пройти відповідний тренінг, перевірку, а вже потім претендувати на прескарту”, – розповів він у коментарі ZMINA.
Зараз, навпаки, громадяни України та вітчизняні ЗМІ чекатимуть на акредитацію не більш ніж сім днів, іноземні – не більш ніж 30. Такий термін зумовлений необхідністю додаткової перевірки, яку проводить Служба безпеки України, йдеться в інформації на сайті Міноборони.
Система створює штучні перешкоди для роботи журналістів – Медіарух
Утім, згідно із заявою Медіаруху, нинішня ситуація заважає медіа, зокрема іноземним, правдиво та своєчасно висвітлювати події в Україні й створює штучні перешкоди для роботи журналістів, і це не найкращим чином позначається на репутації країни та уряду.
Недостатнє висвітлення в іноЗМІ ситуації безпосередньо із зони конфлікту, від українських військових та представників влади може стати причиною програшу країні-окупанту в інформаційній війні, наголосили представники журналістської спільноти.
Для виправлення ситуації Медіарух запропонував низку кроків. Тут вважають, що доречними будуть зміна алгоритму видавання акредитацій відповідно до нагальних потреб, скорочення термінів очікування щонайбільше до одного тижня, видавання прескарт у Києві, збільшення кількості пресофіцерів для роботи з журналістами.
Також необхідно покращити координацію з СБУ та іншими уповноваженими органами й залучити до вирішення ситуації Міністерство культури та інформаційної політики.
Водночас у Міноборони не відкидають можливості перегляду процедури акредитації згідно з нинішньою ситуацією. Заступниця міністра оборони Ганна Маляр 28 січня на своїй сторінці у фейсбуку так прокоментувала численні заяви журналістів на отримання прескарти до зони ООС:
“Якщо чесно, така хвиля звернень – це виклик. Адже акредитація – це не просто дозвіл, а ООС – це не парк. У процедурі акредитації беруть участь два відомства – ЗСУ і СБУ. Це доволі тривала процедура, адже під прикриттям журналістського посвідчення до ООС іноді намагаються потрапити люди, які можуть завдати шкоди нашій державі. Тому потрібне ретельне вивчення інформації. Втім, ми виклик приймаємо і впораємося. Просто доведеться змінити певні алгоритми процесів”.
Зміна ZMINA надіслала запит до пресцентру Об’єднаних сил про те, чи справді планується переглянути процедуру акредитації і якщо так, то які можливі зміни.
Водночас про зацікавленість Міноборони в залученні міжнародної журналістської спільноти до висвітлення ситуації в зоні російсько-українського конфлікту свідчить великий престур, який відбувся 9 лютого. В ньому взяли участь журналісти більш ніж двох десятків провідних західних медіа разом з міністром культури та інформаційної політики Олександром Ткаченком, командувачем ООС Олександром Павлюком та командувачем Сухопутних військ ЗСУ Олександром Сирським, повідомила Маляр.
Вони побували в прифронтовій Авдіївці на Донеччині, поспілкувалися з військовослужбовцями, місцевими мешканцями, які живуть у населених пунктах вздовж лінії розмежування, відвідали Меморіальний комплекс захисникам Авдіївської промзони.
“Вкрай важливо, щоб іноземні журналісти побували на позиціях і побачили руйнівну силу цієї війни, що після себе залишає тут Російська Федерація і їхні війська”, – написала заступниця міністра оборони.
Є й інші свідчення того, що публічне озвучування проблеми з акредитаціями в зоні ООС мало позитивний ефект.
Виконавча директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк у коментарі ZMINA розповіла, що на початку лютого до їхньої організації зверталося багато представників відомих західних ЗМІ, зокрема британських та американських, які повідомляли про проблеми з отриманням акредитацій.
“Казали, що 30 діб – це нереальний термін в умовах розгортання ситуації навколо України. Водночас дехто казав, що чекає навіть довше за цей термін, не отримуючи фідбеку про причини”, – уточнює Романюк.
Водночас після того, як вийшла заява Медіаруху, за її словами, скарги на проблеми з акредитацією не надходили. А від деяких іноземних журналістів ІМІ навіть отримав повідомлення, що розгляд їхніх заявок на акредитацію прискорився і вони її отримали.
“Утім, ймовірно, все це зроблено в “ручному” режимі. Адже офіційно процедура розгляду заявок на акредитацію для іноземців не змінилася. Принаймні на сайті вона без змін, крім того, про такі зміни ніхто з відповідальних відомств публічно не повідомляв”, – припускає Романюк.
Вона переконана, що Міноборони та пресцентр ООС мають гнучкіше реагувати на зміни ситуації з напливом іноземних журналістів в Україну:
“Ненормально, що наразі акредитацію в Часовому Яру видає одна людина. І ця ж людина має тричі на день робити випуски про ситуацію в зоні ООС… А можна було б перенести видавання акредитацій до Києва, де цим могло б займатися значно більше людей і швидше все це обробляти. Адже зараз ідуть в Україну сотні журналістів”.
Важлива не кількість журналістів в ООС, а якість контенту
З тим, що проблеми з акредитацією журналістів до зони ООС є, погоджується й голова ГО “Детектора медіа” Наталія Лигачова. Насамперед у цьому напрямі працює мало штату, тож заяви медійників оброблюються дуже повільно, вважає вона.
“Це треба виправляти. Але ми розуміємо, що перевіряти треба всіх. Це не означає, що ми не повинні акредитувати людей, які мають якісь погляди, які відрізняються від наших, але точно не тих, хто відкрито підтримує Росію”, – переконана експертка.
До того ж незрозуміло, що мають військові на передовій робити з такою кількістю журналістів, скільки часу приділяти їм.
На її думку, пресофіцери не подужають такого обсягу роботи попри те, що на передовій їх досить. Тут має йтися про швидкість реакції та відповідей на запити, щоб людина чітко розуміла, що відбувається з її заявою, коли буде відповідь – за тиждень чи місяць. Для цього необхідний більший штат людей, вважає Лигачова.
“До того ж хтось має перерозподіляти той наплив журналістів, який відбувається зараз. Я не вважаю, що саме кількість іноземних журналістів буде визначальною для інтересів України. Краще якість інформації”, – переконана голова ГО “Детектор медіа”.
Під час престуру іноземних журналістів у зоні ООС, 9 лютого. Джерело: фейсбук-сторінка Ганни Маляр“Весь світ тепер хоче потрапити в українські окопи, але війна не змінилася”
Про інший бік ситуації з іноземними ЗМІ в зоні ООС, зокрема на передовій, говорить, спираючись на свій досвід, журналіст Стас Козлюк.
“Таке враження, що весь світ хоче потрапити в українські окопи. Такий наплив журналістів пам’ятаю хіба що 2014 року. Водночас війна жодним чином не змінилася: українські військові роками чують, як рухається військова техніка з боку російських сепаратистів, наші бійці потрапляють під обстріли тощо”, – каже він.
Козлюк розповідає, що через сплеск цікавості до України та збільшення іноземних журналістів на передовій почастішали випадки порушень правил безпеки з боку знімальних груп:
“Цього року я вперше бачив, як на “промку”, одне з найнебезпечніших місць в Авдіївці, іноземні журналісти заїжджають просто на мікроавтобусі. А в Піски журналісти приїхали на двох мікроавтобусах: в одному кореспонденти, в іншому – бронежилети. Ну як так?”
Крім того, за його словами, деякі журналісти ніби розчаровані картинкою, яку вони бачать, зокрема через відсутність достатнього рівня паніки та розпачу:
“Чому вони беруть інтерв’ю в місцевої жительки, а вона не плаче? Бо вона вже виплакала все: війна восьмий рік іде!”
У когось є бажання зняти українські танки, артилерію. Проте їх немає на лінії фронту, вони відведені згідно з Мінськими домовленостями – і це треба знати, коли їдеш висвітлювати певну ситуацію в певній країні, переконаний Козлюк. А так складається враження, що деякі іноземні медійники приїжджають до нас, як на екскурсію, каже він.
До того ж, на думку журналіста, військові на передовій не можуть фізично “перетравити” таку кількість представників медіа:
“На деякі позиції заїжджають по шість знімальних груп. Тобто на роботу у військових залишається максимум дві години. Це якийсь шалений конвеєр. Військові дуже втомилися від того, що щодня до них приходять люди й ставлять одні й ті самі питання: про війну, про наступ Путіна, про те, як вони до цього ставляться…”
До речі, не всі іноземці знають, що акредитація потрібна для знімання лише на певних територіях.
“Умовно кажучи, якась група іноземців сидить у Харкові, чекає на акредитацію, але їм не треба їхати на передову: в них інше завдання, для якого не потрібний спеціальний дозвіл. А вони цього не розуміють! Гадаю, це також проблема, яку мають розв’язати наші держоргани, – ефективне інформування іноЗМІ про відповідне регламентування діяльності журналістів”, – пояснив журналіст.
Щодо ймовірної шкоди, яку можуть завдати журналісти, якщо їх ретельно не перевіряти перед акредитацією до зони ООС, Козлюк упевнений, що проконтролювати ту кількість журналістів, яка вже працює на передовій, просто неможливо.
“Бачив, як до зони ООС заїхала група журналістів, десь 15 людей. І всі стоять і знімають на мобільні телефони: можна – не можна, не питають. І що ти з ними зробиш? Тобто про якусь гіпотетичну шкоду від того, що якийсь “не такий” журналіст потрапить на передову, гадаю, думати вже запізно”, – сказав він.
Бували випадки, коли навіть після наполегливих прохань не фотографувати якісь очевидні орієнтири, розташування позицій деякі іноземні ЗМІ викладали все це в мережу. Тобто тут питання не в перевірці журналістів СБУ, а в якості роботи самих медійників, вважає Козлюк.
Проте, на його думку, шкода від таких дій усе одно не переважає того, що світ має знати про війну з перших рук – від українських військових, місцевих жителів, представників органів влади.
“Журналісти на лінії фронту мають бути. Для української влади зараз головне – надати можливість представникам іноземних ЗМІ побачити все своїми очима, для цього – прискорити процес видавання акредитацій. Принаймні, щоб медіа, які керуються високими стандартами журналістики, мали можливість розповісти правду про війну в Україні”, – переконаний він.
Оксана Романюк поділяє думку, що про поведінку журналістів у зоні ООС також потрібно говорити. І тут є з чим попрацювати Міноборони та пресцентру ООС, вважає вона.
“Вони могли б розробити та оприлюднити певний набір рекомендацій про те, що мають робити журналісти в зоні ОСС, щоб не нашкодити собі та українським військовим, виставити обмеження для розміру знімальних груп тощо. Але поки цього немає, ми це мусимо робити”, – додала директорка ІМІ.
Вона анонсувала, що найближчими днями ІМІ планує випустити такі рекомендації з інфографікою, зроблені на основі свідчень досвідчених військових журналістів.
