Права людини – не пріоритет: правозахисники підбили підсумки двох років діяльності президента Зеленського
Під час кампанії з виборів президента України 2019 року Коаліція правозахисних організацій “Правозахисний порядок денний” презентувала 10 незручних запитань до кандидатів, які торкалися сфери захисту прав людини в Україні. Йшлося про законодавчі реформи, захист активістів, розслідування гучних кримінальних справ тощо.
Серед тих, хто тоді відповів на поставлені запитання, були Валентин Наливайченко, Анатолій Гриценко, Геннадій Балашов, Руслан Кошулинський, Роман Безсмертний та інші. Володимира Зеленського у цьому списку не було, хоча його перевиборчий штаб неодноразово обіцяв надати відповіді тоді ще кандидата у президенти України.
Два роки потому, після офіційного звіту про роботу вже чинного президента Зеленського у травні нинішнього року, активісти під час засідання правозахисного клубу знову порушили ці питання й проаналізували, в якому стані їхнє розв’язання зараз.
10 незручних питань до президента
Питання, які правозахисники ставили кандидатам під час виборчої кампанії-2019, були такі:
- Чи потребує змін розділ ІІ Конституції України “Права, свободи та обов’язки людини та громадянина”? Якщо так, то яких?
- Чи підтримуєте ви ратифікацію Римського статуту, щоб Україна стала повноправним членом Міжнародного кримінального суду?
- Чи будете ви ініціювати закріплення в Конституції національної автономії для кримських татар?
- Чи підтримуєте ви заборону російських фільмів, розповсюдження книжок, виданих в Росії, блокування російських телеканалів та соціальних мереж?
- Чи є у вас план подолання наслідків війни та пошуку балансу між прощенням та покаранням? Якщо так, то який?
- Чи готові ви підтримати ратифікацію Стамбульської конвенції про протидію домашньому насильству?
- Чи підтримуєте ви реєстрацію цивільного партнерства та чи вийдете на Марш рівності?
- Чи вважаєте ви, що Україна зобов’язана виплачувати пенсію всім мешканцям окупованих територій Криму і Донбасу, які її заробили?
- Чи підтримуєте ви скасування мораторію на вільний продаж/купівлю землі?
- Чи погоджуєтеся ви відмовитися від соціальних гарантій, які не відповідають можливостям держави?
На марш ЛГБТ президент не вийшов, закон про продаж землі підписав. Що з іншим?
Два питання учасники заходу не обговорювали, оскільки відповідь на них очевидна. Участі у маршах на підтримку ЛГБТ Зеленський протягом цих двох років не брав. А закон про скасування мораторію на обіг земель сільгосппризначення підписав 28 квітня 2020 року. Щодо низки інших питань правозахисники висловили багато претензій.
Про стан справ з реформою розділу ІІ Конституції України розповів голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини, директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров.
За його словами, реформування дуже потрібне, інакше б таке питання не ставили.
“Над цим розділом фахівці працювали в комісії, яка була створена ще 2015 року, його фактично переписали й передали в червні того ж року тодішньому президенту Петру Порошенку. Проте цією роботою не скористався ні він, ні його наступник Володимир Зеленський”, – сказав правозахисник.
Отже, жодних змін у документі не відбулося: розділ досі не дає права нормально функціонувати Конституційному Суду.
“Порушення економічних, соціальних, культурних прав людини неможливо оскаржити в суді, зокрема й Конституційному. На тлі того, що в третій статті Конституції сказано, що утвердження й захист прав людини є головним обов’язком держави, базові права людини порушуються у нас чи не щодня. Звісно, все це вимагає змін. Але ні колишній, ні чинний президенти на це не звернули уваги. І ця тенденція дуже погана”, – вважає Захаров.
Правозахисник також наголосив на тому, що Зеленський часто порушує права людини та принципи права й у своїх рішеннях користується лише їхньою політичною доцільністю.
“Тут можна згадати його бажання посадити багатьох або “видавити” з країни через механізм санкцій, що великою мірою є незаконним. Президент ініціював законопроєкт про олігархів, який, як на мене, націлений на те, щоб зачистити поле від політичних опонентів. І це дуже погані наміри. Історія вчить нас тому, що політичний режим, який порушує права людини, приречений на фіаско”, – сказав Захаров.
Голова Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук нагадала про те, що правозахисники після Революції гідності часто привертали увагу до того, що через “де-факто” війну влада непропорційно обмежувала права і свободи громадян. І ці обмеження отримували схвалення у частини населення.
Учасники заходу оцінили як неоднозначні з юридичного погляду засоби, що використовували для заборони пропагандистських проросійських медіа.
Про позасудові заборони та санкції, а також про необхідність дотримання балансу між свободою вираження поглядів і обмеженням пропаганди в умовах війни розповів директор УГСПЛ Олександр Павліченко. Він окремо зупинився на блокуванні так званих “каналів Медведчука”. На думку юриста, питання, чи треба було і як саме треба було це робити, потрібно оцінювати з двох позицій.
Перша – щодо змісту: емоційне схвалення від людей, оскільки щось робиться та є видимий результат і користь. Друга – щодо форми і оформлення з юридичної точки зору. Щоб зберегти співвимірність між формою і змістом, ці та подібні заходи не мають виходити за межі правового поля і повинні мати не політичне, а юридичне регулювання, переконаний Павліченко.
Адже, за його словами, Україна має достатньо інструментів у національному арсеналі для того, щоб належними юридичними засобами досягти такого ж результату із запобігання поширенню пропаганди. Єдине – дотримання всіх юридичних процедур вимагатиме більше часу, належного змагального процесу, врахування всіх тих стандартів, яких зобов’язалася дотримуватися наша країна. Зокрема стандартів збереження свободи вираження поглядів (ст. 10 Європейської конвенції з прав людини) і обмежень, які встановлюються на забезпечення цього права.
“Європейські стандарти мають враховувати пропорційність користі та шкоди, бути вмотивованими. Натомість укази президента України про застосування санкцій застосовуються як швидкий і зручний інструмент, який приносить швидкий начебто результат, але має нешвидкі наслідки, які будуть, скоріш за все, не зовсім позитивними у сенсі юридичного оскарження. Ми матимемо тут широкий юридичний процес за цими кроками. І порада наша буде така – повернутися в правове поле й не виходити ні за які червоні чи навіть жовті лінії”, – наголосив Павліченко.
Дискусія стосувалась також процесів реформування Служби безпеки України. Правозахисник, голова правління Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA Володимир Яворський вважає, що законопроєкт про СБУ постійно змінюється, але неприйнятні опції все ж залишаються. Наприклад, Служба безпеки зможе не надавати відповідей за запитом парламенту, також не відповідатиме за поширення неправдивої інформації, уточнив він. Загалом, ключова вимога правозахисників – СБУ має стати контррозвідувальним органом, а не правоохоронним.
Детальніше про своє бачення реформи СБУ Яворський розповів у власній колонці для ZMINA.
Свобода пересування та вільний вибір місця проживання: зрушення є, але їх небагато
Голова правління Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик розповіла про те, як реалізуються в Україні права на заборону дискримінації, свободу пересування і вільний вибір місця проживання.
“Зеленський видав указ про запровадження декларативного повідомлення про місце проживання. За нашими даними, щонайменше сім мільйонів українців мешкають не за фактичним місцем реєстрації. Дійсно, відбувся певний прогрес в отриманні медичних послуг: можна укладати декларацію незалежно від того, де ти прописаний. Ще одна позитивна зміна – голосувати на місцевих виборах тепер можна не за місцем прописки, а за місцем фактичного проживання”, – уточнила вона.
Водночас законопроєкт про можливість реєстрації через електронний додаток “Дія” влада позиціонує як велику перемогу, але загалом система залишається дозвільною.
“Фактично ми оцифровуємо успадковану з радянських часів схему, а не спрощуємо загальні принципи реєстрації”, – пояснила Печончик.
За її словами, з одного боку, це справді добре, коли громадяни зможуть реєструвати своє місце проживання через “Дію”, не йдучи до ЦНАП. Проте міністр каже, що прописка буде декларативною, але якщо почитати текст законопроєкту, – система залишається дозвільною. Тобто, щоб зареєструватися в житлі, яке тобі не належить, потрібний дозвіл власника, який, вочевидь, мало хто надаватиме.
У ВР до законопроєкту від міграційної служби №5463 було внесено альтернативний законопроєкт про вільний вибір місця проживання №5463-1, напрацьований в коаліції громадських організацій, які багато років займаються дослідженнями в сфері реєстрації місця проживання (Центр політико-правових реформ, Центр прав людини ZMINA, Український незалежний центр політичних досліджень, аналітичний центр CEDOS). Однак, попри сподівання, що в ході дискусії в парламенті буде напрацьоване оптимальне рішення, нардепи ухвалили за основу розкритикований правозахисниками документ.
Також Тетяна Печончик зупинилися на необхідності внесення змін до Адміністративного та Кримінального кодексів в частині вдосконалення механізму відповідальності за злочини на ґрунті ненависті. Вона нагадала, що недавно у ВР зареєстрували законопроєкт від Міністерства внутрішніх справ №5488, який передбачає внесення відповідних змін, і це була вимога активістів.
“Документ був розроблений на виконання плану дій Нацстратегії у сфері прав людини. Назагал ми його вітаємо, оскільки він містить кілька дуже критичних речей: вводить в Кримінальний кодекс поняття нетерпимість, в ньому більш якісно виписується стаття про злочини на ґрунті ненависті, яка зараз дуже погано працює. Наприклад, за 2020 рік Офіс генпрокурора зареєстрував 178 проваджень за статтею 161, але до суду з обвинувальними актами дійшли лише шість справ – 3% від загальної кількості”, – сказала вона.
Також правоохоронні органи дуже часто неправильно кваліфікують злочини на ґрунті ненависті або взагалі не реєструють їх, уточнила правозахисниця.
Війна та подолання її наслідків
Ще одне важливе питання, яке обговорили учасники заходу, стосувалося подолання наслідків збройного конфлікту, які стають все відчутнішими у нашому суспільстві. На думку правозахисників, у цій сфері є певні позитивні зрушення.
Зокрема, в українському законодавстві, політичному дискурсі, дискурсі законотворчої діяльності Ради постійно присутнє визначення перехідного правосуддя як елемента, який є необхідним концептом державної політики і який має бути оформлений. Йдеться про стратегію перехідного правосуддя, створення конкретних інструментів у вигляді плану дій або стратегії реінтеграції ОРДЛО та Криму. Правозахисники закликали владу завжди тримати ці питання у фокусі.
Окрему увагу на заході приділили обговоренню законопроєкту про воєнних злочинців.
“Так сталося, що на сьомому році війни у нас в законодавстві досі немає згадки про злочини проти людяності. Тому підозри кваліфікують як за загальнокримінальні дії, викрадення, катування, участь в незаконних збройних формуваннях. Але це не відображає реальних дій злочинців. Таким чином Україна запустила “холодну амністію”, адже загальнокримінальні злочини мають строки давності, а міжнародні злочини таких дедлайнів не мають”, – сказала Олександра Матвійчук.
Учасники заходу наголосили на необхідності ратифікації Римського статуту, а також на тому, що його важливість наразі серйозно не обговорюється у суспільному дискурсі.
Оцінку правозахисників отримав і процес ратифікації Стамбульської конвенції із протидії домашньому насильству.
“Процедура триває десять років. Жодної позиції президента щодо цього ми не почули. Хоча багато представників парламенту та профільних міністерств виступають за ратифікацію. Незрозуміло, чому, з одного боку, ми бачимо на словах підтримку заходів боротьби з домашнім та ґендерно зумовленим насильством, а з іншого боку, немає жодних конкретних дій. Варто нагадати, що Офіс генпрокурора в квітні висловив позицію, що жодних перешкод для ратифікації конвенції в Україні немає”, – заявила директорка міжнародної організації Amnesty International Ukraine Оксана Покальчук.
Підсумовуючи результати діяльності Зеленського як очільника держави, Олександра Матвійчук нагадала: коли правозахисники ставили питання кандидатам у президенти України, чинний президент, тоді ще маловідомий політик, будував свою передвиборчу кампанію на тому, що він – проста людина, йде боротися проти корумпованих еліт, захищати права звичайних громадян.
“Проте права людини, права звичайних людей, яких він нібито зголосився захищати й інтереси яких обіцяв представляти, – не є наразі пріоритетом його діяльності”, – сказала вона.
Як доказ цього правозахисниця навела той факт, що з жодною громадською організацією, яка взяла участь в обговоренні 10 незручних питань президенту, ні Офіс президента, ні сам Зеленський не вибудували постійного інституційного механізму консультацій.
Матвійчук наголосила на тому, що правозахисники та активісти продовжать працювати над розв’язанням вказаних питань на користь України.
