Свідомо приречені? Як монітори намагалися врятувати підопічну неврологічного інтернату з ковідом
Через несвоєчасне надання медичної допомоги в лікарні померла мешканка Радомишльського психоневрологічного інтернату (ПНІ). Хвору підопічну виявили під час візиту 12 листопада монітори Національного превентивного механізму. Попри спротив керівництва інтернату вони домоглися, щоб до жінки з ознаками важкого стану викликали швидку допомогу. Але час для ефективного лікування, вочевидь, було вже втрачено.
У складі цієї моніторингової групи був журналіст видання ZMINA. Розповідаємо, як лікарка та директорка закладу протидіяли госпіталізації підопічної.
Це був черговий візит НПМ без попередження. Саме цей інтернат обрали, оскільки в лютому цього року співробітників Офісу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини вразило неналежне надання медичної допомоги одній з підопічних. Монітори тоді виявили в жінки глибокі та широкі пролежні з обох боків, що завдавали їй нестерпного болю.
Лікарка-терапевт Людмила Маркевич оглядала жінку за місяць до тодішнього візиту НПМ і не призначила належного лікування. Тільки на вимогу моніторингової групи вона прописала консультацію хірурга.
“В інтернатній установі працюють кваліфіковані медичні працівники, які кожні п’ять років підтверджують кваліфікаційну категорію. Усім підопічним надається належна медична допомога кваліфікованими медичними працівниками та лікарями”, – написала у відповідь на звіт Офісу Омбудсмана адміністрація інтернату. Там також наголосили, що від підопічних, опікунів та родичів не надходили скарги на неякісну медичну допомогу, а отже, немає підстав для звільнення лікарки-терапевта.
Тоді монітори зафіксували також відсутність у закладі найнеобхідніших для лікування підопічних медикаментів, таких як нейролептики та протисудомні препарати. Їх не було там протягом декількох місяців.
“Чого ж ви приїхали оце в червону зону?”
Директорка інтернату Світлана Охотенко сходу повідомила моніторам, що підопічна з великим пролежнем померла від іншої хвороби якраз перед самим візитом НПМ. Вона здивувалася візиту співробітників Офісу Обмудсмана в супроводі громадського монітора:
– Це по скарзі ви приїхали?
– Ні, ми час від часу робимо повторні візити без попередження. Ні від кого скарг ми не отримували, – відповіла співробітниця Офісу Олена Темченко.
– Ой, чого ж ви приїхали оце в червону зону?
Монітори пояснили Охотенко, що відвідують місця несвободи попри коронавірусну пандемію і працюють у захисних костюмах з капюшоном, рукавичках, масках та з антисептиками.
На початку зустрічі директорка розповіла, що на ГРЗ хворіла одна підопічна, але наразі вже одужала. Водночас вона згадала про захворілих п’ятьох її співробітників, які “ось-ось здали тести на коронавірус і очікують результатів”.
За словами директорки, у закладі виділили спеціальне карантинне приміщення на випадок спалаху COVID-19. Також установу забезпечили всіма необхідними протикоронавірусними засобами: масками, антисептиками. І навіть встановили “антикоронавірусну рамку” на вході до будівлі.
– Ви не дивуйтеся. У нас там на другому поверсі йде ремонт, тому ми ліжка зсунули в коридор, – попередила Охотенко.
Інший вимір
Персонал інтернату дійсно робив ремонт нагорі двоповерхової будівлі. Там перебували лежачі мешканки. Їхні кімнати були в гіршому стані, якщо порівнювати з кімнатами жінок, які самостійно пересуваються.
Утім, монітори НПМ, відповідно до закону про Уповноваженого з прав людини, мають право заходити в будь-які приміщення та спілкуватись із мешканцями місця несвободи за відсутності персоналу установи. Так вони виявили двох жінок з високою температурою.
Співробітники Офісу Омбудсмана, з огляду на стан жінки, попросили негайно виміряти їй температуру. Температура була 39,3 градуса, пульсоксиметр показав 89% концентрації кисню в крові, тоді як нормальний показник має бути не нижчим ніж 95%.
У відповідь на питання, чому персонал не перемістив хвору в кімнату-ізолятор, якою хвалилася директорка ПНІ, санітарки відразу спустили підопічну до карантинної кімнати. А десь хвилин за 20 туди відправили й іншу мешканку, у якої монітори зафіксували температуру 38,4.
Персонал, вочевидь, намагався приховати високу температуру жінки. Адже за кілька хвилин до моніторів підійшла медсестра і сказала, що вона переміряла температуру, яка показала 36,7 градуса.
– Не може бути. Ідемо зараз перемірювати, – підвелася співробітниця Офісу Омбудсмана Яна Українська, яка вивчала медичну документацію, і пішла до кімнати-ізолятора. Медсестра підклала під руку підопічної К. ртутний термометр і за дві хвилини дістала його:
– От подивіться. Немає.
– То хто ж міряє по дві хвилини? –Українська наполягла, щоб жінці виміряли температуру належним чином. Тим часом вона нарахувала в К. 30 вдихів на хвилину.
На вимогу моніторів в інтернат приїхала лікарка-терапевт Людмила Маркевич. Вона пояснила, що 11 листопада оглянула підопічну К. і призначила їй антибіотик.
– Тільки вчора ви це зробили? – здивувалась Яна Українська.
– 10 листопада.
– За вашими ж записами, 6 листопада температура в неї була 38,7 градуса, – уважно читає медичну книжку К. заступниця директора Департаменту НПМ Катерина Погорська. – Ви прописали, як тут написано, аскорбінку…
– У неї була блювота і здутий живіт, – перебиває Маркевич.
– Ви ще призначили абсорбент, анальгін з димедролом, щоб, як я розумію, прибрати температуру, і метоклопрамід…
– Так, від нудоти.
– 10 листопада в неї продовжувалася температура, вчора призначили антибіотик. Що будемо зараз робити?
Лікарка повідомила, що підозрює нижньочасткову лівобічну пневмонію. Монітори попросили ще раз оглянути жінку та викликати для неї швидку.
– Чекайте, ми перебуваємо в інтернаті. Зараз звідси ніхто нікуди не виїжджає, – каже Маркевич.
– Є бригади, які виїжджають і роблять тести.
Катерина Погорська не може знайти в медичній документації і цікавиться в лікарки, де призначення на тест від коронавірусу.
– Наші інфекціоністи приймають в інфекційному відділенні. Сюди ще ніхто не приїжджав.
– Ви хочете, щоб у вас тут усе відділення лягло? У пацієнтки є покази, які вказують на можливий коронавірус?
– Є.
– Де тест?
– Немає.
– Чому?
Лікарка відмовчується і посміхається.
Монітори НПМ зазирають у медкартку іншої хворої літньої жінки. Вона з 3 листопада приймає антибіотики, і в неї все одно зберігається температура.
– Можливо, треба щось змінити? – цікавиться Катерина Погорська.
– У нас тільки один антибіотик.
– У пацієнтки є родичі?
– Є.
– Телефонували їм?
– Поки що ні.
– Чого чекаємо? Щоб жінка померла?
Лікарка знову сміється.
– Ще раз: скажіть, будь ласка, що ви і ми будемо зараз робити стосовно людини, у якої дихання 30 на хвилину?
– Якби це не був інтернат, то була б госпіталізація. Де я візьму додатково супровідних людей для неї?
– Але ж зараз вимогу з індивідуальним постом уже скасували, – втручається Олена Темченко. Утім, лікарка все одно не чує моніторів НПМ.
– Оскільки людина лежача, то хто за нею дивитиметься?
– Лікарня. А хто тут за нею дивитиметься? – цікавиться Українська.
– Тут хоч санітарки тиск поміряють.
– Покажіть у записах, хто міряв тиск цій жінці. Останній запис у її медкартці за 3 листопада, температура 38,5. Зараз уже 12 листопада. Ви цікавилися здоров’ям цієї пацієнтки?
Маркевич не реагує та ігнорує повторні запитання про подальші дії з К. Монітори просять персонал покликати директорку інтернату. Поки та йде з іншої будівлі, вони ще раз намагаються змусити лікарку відреагувати.
– Давайте ухвалювати якесь рішення.
– У нас є Світлана Володимирівна (Світлана Охотенко, директорка ПНІ. – Ред.), вона й ухвалює рішення.
– А вона лікар? – запитує Українська.
– До чого тут лікар? – огризається Маркевич.
За три хвилини підходить директорка.
– Світлано Володимирівно, ви вранці нам говорили, що хворих в інтернаті людей немає.
– Ну, як казала, ну, є такі, грипуючі…
– Це як? – спантеличено дивиться на неї заступниця директора Департаменту НПМ.
– Ну, дивіться, я ж не лікар. У нас медичний персонал, який відповідає за хворих. Людмила Сергіївна (терапевт. – Ред.) призначає лікування, підстав для госпіталізації не було, – пояснює вона і запевняє, щоранку та щовечора їй доповідають про хворих. – …У нас були дівчатка, прочхалися день-два, і все.
Співробітники Уповноваженого ще раз окреслюють життєві показники К. і наполягають на подальших діях з нею.
– У вас людина “згорає”…
– Вона просто на антибіотиках…
– Ваш пульсоксиметр показує в неї 85% сатурації, коли мінімальна має бути 95%.
– Ну, так це нормально, – відказує Охотенко. Далі вона вже починає підвищувати голос: – Не вимагайте від нас те, чого ми не можемо зробити, шановні. Не в той час. У мене людина (Людмила Маркевич. – Ред.) працює на пів ставки. У моєї сусідки через дорогу температура 39, і лікарня її не прийняла. Вона сидить вдома й лікується… Ми не знаємо, з чим ви оце до нас приїхали.
– Ви хоч вчинили якісь дії, щоб пацієнтку не прийняли? Ви її навіть не спустили в окрему кімнату-ізолятор, – не витримує Олена Темченко.
– У нас половина працівників на лікарняному.
– Зрозумійте, у вас працівники можуть самостійно пересуватись і домагатися тестування на ковід, а ці люди – безпорадні. Я так розумію, тести працівникам вже зробили, а підопічним – уже проблема.
– Та й ми безпорадні. Ми намагаємося працювати, – емоційно реагувала Охотенко. – Чотири тисячі зарплати. Я і так прошу терапевта не звільнятись. У мене за рік три старші медсестри звільнилися. Рентген роблять на п’ятий день, як і для всіх. Що ми можемо зробити?
– Так уже ж дев’ятий день хвороби пішов!
– Значить, завеземо. Я не призначаю, я ж не лікар. Там у нас у місті від рентгену була вчора кілометрова черга. Якщо в неї немає ковіду, то вона його і привезе звідти. В інтернаті ліки є, а от тільки тестів немає. Ми ж не можемо в разі підозри тести робити.
Монітори виявили, що Світлана Охотенко не повідомила свій департамент про підозру на COVID-19, хоча в неї був алгоритм дій на випадок виявлення коронавірусу і вона інформувала своїх співробітників про нього окремим наказом.
– Коли вся країна помаранчева і червона від ковіду і у вашої підопічної висока температура, то це одна з ознак можливого коронавірусу. А у вас людина з 3 листопада в загальній палаті спілкується з іншими мешканцями. Ви давно мали її ізолювати, повідомити свій департамент про підозру і домагатися тестів, – спокійно пояснює Олена Темченко і вчергове просить викликати швидку.
– Хто з нею поїде? Лікарня не приймає підопічну.
– На якій підставі?
– На тій, що вона психічно хвора. Вони ввечері ж її привезуть назад.
– Викличте, будь ласка, швидку!
– І що, куди її далі?
– Приїде швидка, і ми подивимося, на якій підставі вона відмовлятиме від госпіталізації, – відповідає Катерина Погорська.
Швидку таки викликають. Вона оперативно шпиталізує жінку. Водночас медик дорікає лікарці та директорці, куди вони дивились і чому раніше не телефонували.
Через два дні представниця Омбудсмана зателефонує в інтернат, щоб довідатися про стан госпіталізованої жінки, і дізнається, що 15 листопада К. померла в Коростишінській центральній районній лікарні від ускладнень, спричинених COVID-19.
Хто і як відповідатиме за смерть людини, вирішуватимуть правоохоронці та місцева влада.
Про те, що відбулось, Офіс Омбудсмана надіслав офіційного листа до Офісу генпрокурора, де просить відповідно відреагувати. Також представники Омбудсмана скерували звіт за результатами візиту на адресу Житомирської облдержадміністрації, в якому рекомендують вжити невідкладних заходів із запобігання поширенню коронавірусного захворювання в інтернаті, де проживає 211 підопічних.
