“Велосипедне кіно”, або Сучасні методи громадянської активності
Двом іноземцям заборонили в’їзд в Україну за підозрою “у втручання у внутрішні справи нашої країни”. Несподівано для себе впізнала в одному з тих, “хто несе загрозу національній безпеці” Стюарта Фармера – мого нещодавнього співрозмовника. Диктофон від запису ще не охолов, стаття тільки готувалася в друк, а його вже оголосили персоною нон-грата.
Телефоную його товаришу, уточнюю – чи справді, так.
“Поки що в Україні, амбасада дозволила йому залишитися до суботи… Ви ж бачили, що в ЗМІ пишуть. Але від СБУ чи іншого органу Стюарт ніякого офіційного повідомлення не отримував. Демонстрація того фільму – не може бути злочином…”, – чую тривожний голос…
Вогнище в дорозі
…Михайлівська площа. Протест проти політичного терору і поліцейської держави, пам’яті Стаса Маркелова і Насті Бабурової, добігає кінця. Мороз лютує. Невеличкий гурт людей тупцяє навколо чоловіка, який швидко викладає із сумок та рюкзаків якусь техніку. Казали, що привезли кіно. Ось чоловік дістав цупку білу тканину, закріплює її на стійку – це буде екран, здогадуються перехожі.
Далі чоловік розкручує шнури і починає під’єднувати проектор до… велосипеда (який також закріплений на стійці). Потім пропонує комусь із натовпу сісти на велосипед і почати крутити педалі… Живлення не від генератора, а людини. Кіно буде, доки люди не втомляться “їхати” на велосипеді. Однак чи мороз завадив, чи якісь технічні збої – відео так і не запустилося.
 |
Іншим же разом, на так зване “велосипедне кіно” можна було натрапити біля Київської держадмінстрації (КМДА). І там воно працювало — привертаючи загальну увагу.
Такий “дивний” кінотеатр в Київ привіз із США Стюарт Фармер, який себе охоче називає “винахідником нового культурного простору”. Адже вуличне кіно – це більше, ніж кіно. Це можливість спілкуватися один з одним, підтримувати, ділитися емоціями, врешті, на якийсь час розслабитися.
Показуючи свою техніку, Стюарт розповів, що увесь вуличний кінотеатр із розвитком сучасних технологій може поміститися в одній сумці або рюкзаку. Справді, у сумці через плече компактно помістилися проектор, колонки, які водночас були батарейками, на флешці – фільми і модем для виходу в інтернет. Цього достатньо, щоб демонструвати фільм будь-де, де є хоч щось схоже на екран.
 |
Обладнання Стюарта підготовлено його компанією Open Air Cinema, яка популяризує у всьому світі ідею вуличного кіно через сучасні технології. Ідея мобільного кінопоказу, каже він, бере свій початок від тих подорожніх кінотеатрів на колесах, коли кібіткою заїжджали в селище і демонстрували під гру на фортепіано німе кіно. Однак сучасний етап історії розпочався, коли один німецький інженер спроектував перший надувний екран, який складався із 21 труби. Перший такий екран важив півтори тони, зараз – усе вміщається в одну сумку.
За великим рахунком, будь-який фільм можна подивитися і вдома, по телевізору. Але питання в тому, каже Стюарт, щоб “перевинайти” громадський простір, розширити його, знову надати людям можливість бачитися і спілкуватися. І це вуличне, велосипедне кіно, кінотеатр у рюкзаку – якраз і є тим “перевинайденням” простору.
Інтерв’ю зі Стюартом видалося раптовим, рваним, як і ті події, які нині відбуваються на Євромайдані.
– У чому полягає ідея “велосипедного кіно”?
– Це ніби вогнище десь серед ночі в дорозі або в таборі, довкола якого збираються люди. Це дуже видно, коли починаєш показувати кіно. Поки встановлюєш апаратуру, гуртуються допитливі, їм цікаво, їм весело, це прикольно, вони крутять педалі, палять, розмовляють між собою…
Коли мова йде про класичний, центральний майдан, то мікрофон має в руках лише одна людина. Звісно, площа вигукує “слава” абощо, але немає діалогу між тим, хто кричить “слава”, і оратором.
А коли люди збираються навколо “велосипеда” чи екрана – вони спілкуються і між собою, фактично, займаючи цей публічний простір. Вважайте це сучасним засобом комунікації. І не принципово показувати фільм на соціальну тематику. Тут, на Майдані, я демонстрував і звичайні фільми, щоби люди просто розважилися, відпочили.
Люди дуже швидко засвоюють саму ідею. Їм не обов’язково купувати дорогу апаратуру. Вуличний кінопоказ дуже популярний у різних країнах. Якось у Нью-Йорку я демонстрував фільм протягом двох годин, і екраном мені слугував звичайний тротуар — я просто повільно ішов вулицею. За дві години я пройшов лише два квартали. І весь цей час люди йшли за мною і дивилися кіно.
Однак, якщо цей уряд, який я сьогодні бачу в Україні, досягне свого, таке кіно може бути незаконним…
– В Україні є сумна практика, коли зривали кінопокази під час демонстрації фільмів про Pussy Riot або альманах журналістських розслідувань “Відкритий доступ”. Чи вуличне кіно буде безпечнішим?
– Я не маю однозначної відповіді, чи це справді буде безпечніше. Усе залежить від практики: чим більше ви пробуєте і експериментуєте, тим кінопоказ буде безпечнішим, кориснішим і впливовішим. Будуть невдачі, як от того разу на Михайлівській. Але чим більше культура такого кіно поширюватиметься серед громади, тим громада ставатиме сильнішою.
Я хотів би, щоб такий кінопоказ вийшов за межі Майдану. Сама ідея і сам спосіб організації цього кіно – проста, але потужна. Це дешево, це швидко, екологічно, врешті-решт, це корисно для здоров’я і настрою.
Щодо безпеки — треба пам’ятати, що “велосипедне кіно” також дуже мобільне і зручне для громадських активістів. Можна демонструвати фільм на злободенну тематику, і тільки якщо щось піде не так, сумку через плече – й накивати п’ятами.
Я показував фільми на Майдані – то було екстремально цікаво. Для мене це стало чудовою можливістю спілкуватися з людьми відверто, без грошей, без участі державних структур.
Я привіз в Україну фільм про єгипетську революцію під символічною назвою “Площа” (або “Майдан”), спеціально для цього я отримав дозвіл від режисера Джехане Нуджаіма.
Єгипетський народ за 2,5 роки тричі скидав уряд. Люди робили це знову, знову і знову. Вони зробили чимало помилок. Мені здалося, цей фільм і досвід єгипетського народу дуже важливий для вас.
Прем’єра фільму відбулася в США 17 січня цього року. І в той самий день ми його переклали українською… Це було моїм особистим завданням. Те, що відбувається тут (в Києві – авт.), це більше, ніж кожний з нас окремо. І те, що відбувалося там (в Каїрі – авт.) – це більше, ніж кожних з них окремо. І ця історія продовжується вже на українському Майдані.
– Наскільки відрізняється Євромайдан, який ви бачили у себе дома по телевізору, від того Майдану, що ви побачили насправді тут?
– Я багато подорожую, але ніколи не бачив чогось подібного. У моїй державі Україна є в новинах. Але мало. І те, що люди бачать – це тільки бійки, конфлікт. Кажуть: “Ну, свободу Україні, свободу українцям – добре, пішли тепер до Макдональдсу…”. На цьому все і закінчується. Вони і не здогадуються, що насправді тут відбувається.
Я ж відчув, що мені треба сюди приїхати. Це місце ідеальне, бо воно має потенціал для того, щоб створилася справжня незалежна згуртована громада для соціальних змін. І найкраще, що я міг зробити для цієї спільноти людей – привезти свій вуличний кінотеатр. Це потужна штука. Такі речі будуть працювати, щоб щось змінити на краще.
Крім цього, Україна, і ширша Східна Європа для мене не чужа. Тут, у Львові, два роки проживала моя сестра. У старших класах школи я вивчав трагедію Бабиного Яру, історію Будапешту 1956 року, Варшавського ґетто… Мабуть, саме це вплинуло на формування моїх поглядів. Тож Україна завжди присутня в моїй свідомості, і коли стало відомо, що можна і треба сюди приїхати, я був щасливий.
Я буду радий тут лишитися на тривалий час. Однак я дав обіцянку своїй 6-річній дочці кожні три тижні із нею бачитися, я дуже за нею скучив, тож скоро поїду в Бельгію, щоб зустрітися із нею. Якби не це, я би залишився жити в Україні, саме на Майдані. Власне, з Бельгії я знову повернуся сюди. (Стюарт ще не знав, що його “попросять” з України – авт.). Я би хотів принести на Євромайдан стільки культурного змісту і простору, який би надихав людей. І це варте того.
– Тож Вам близький настрій змін? І в спокійному суспільстві Ви би нудьгували?
– Саме так. Від нудьги, певно, помер би. Але я божевільний. Якось я проїхав на мотоциклі без шолому з Юти (штат США – авт.) до Торонто (Канада, відстань понад 3200 км –авт.). Я кинув навчання в університеті ще на першому курсі, й почав розвивати ідею “вуличного кіно” у США.
– Якщо вибирати між тим, називати мене “медіаактивістом”, “революціонером” чи “бізнесменом”, я би вибрав – революціонера. Важко пояснити у кількох словах, що мною рухає. Але я хотів би колись розказати своїй дочці: я вважаю, що ми живемо в дуже складний час, коли взагалі дивно, що ми живемо. Коли все дуже радикально змінюється: в епоху безпілотних апаратів, які все знімають, які можуть знищувати людей на раз-два, в епоху жорстких методів контролю і протистоянь. Це – дивний і складний час. І я хотів би розповісти своїй доньці: коли в Україні відбувалось ось це – я був там, я приїхав туди і допоміг – наскільки міг. І вона відповіла б: “Оце класно, це правильно. І я би зробила так само, якби була дорослою тоді”.
Я знаю, що я маю багато талантів та можливостей, які хотів би застосовувати якнайкраще. Я міг би здавати цю апаратуру в оренду за гроші, укладати контракти з потужними торговельними мережами на платний показ фільмів у їхніх торовельних центрах, і заробляти купу грошей… Але мені це не цікаво, це йде проти моїх принципів. Я хотів би, щоб моя робота мала сенс.
 |
Персона нон-грата?
Звичайний показ фільмів перший заступник голови Служби безпеки України Володимир Тоцький під час зустрічі з представниками дипломатичного корпусу назвав “іноземним втручанням у масові заворушення в Києві”. Як пише Укрінформ, Тоцький зазначив, що 17 та 19 січня громадянин США, який перебував в Україні з приватним візитом, організував біля Київдержадміністрації демонстрацію документального фільму, в якому висвітлювалися революційні події в Єгипті 2011 року.
“При цьому іноземець… переконливо запрошував присутніх на Майдані до перегляду, закликав українців до активної громадянської позиції та спротиву діючому режиму”, – йдеться у повідомлення ЗМІ.
“З урахуванням того, що відбувається в Києві, ми розцінюємо поведінку та дії (американця) як підбурювання учасників протестних акцій до порушення громадського порядку, маючи на меті загострити внутрішньополітичну ситуацію в Україні. Стосовно нього СБУ прийняло рішення про заборону в’їзду на територію України, і ми вимагаємо, щоб названий громадянин США покинув нашу країну, оскільки його дії несуть загрозу національній безпеці”, – відзначив Тоцький.
Ірина Виртосу, Максим Буткевич
