Україна має чітко озвучити майбутнє Криму

Normal
0

false
false
false

RU
X-NONE
X-NONE

MicrosoftInternetExplorer4

/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:”Обычная таблица”;
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-priority:99;
mso-style-qformat:yes;
mso-style-parent:””;
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin-top:0cm;
mso-para-margin-right:0cm;
mso-para-margin-bottom:10.0pt;
mso-para-margin-left:0cm;
line-height:115%;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:11.0pt;
font-family:”Calibri”,”sans-serif”;
mso-ascii-font-family:Calibri;
mso-ascii-theme-font:minor-latin;
mso-hansi-font-family:Calibri;
mso-hansi-theme-font:minor-latin;
mso-fareast-language:EN-US;}

Кримчани-переселенці вже об’єднали зусилля, тепер задля повернення Криму слід діяти системно і професійно. У цьому переконаний Сергій Ковальський, співкоординатор Громадської спілки “Координаційна рада організацій вимушених переселенців з Криму”.

Бліц-інтерв’ю з Сергієм Ковальським відбулося під час Другого Всеукраїнського з’їзду вимушених переселенців з Криму, на якому делегати ухвалили Програму дій на наступний рік. Основною метою Програми є сприяння реалізації Стратегії звільнення тимчасово окупованих територій АР Крим та міста Севастополя, реінтеграція їх до складу України, забезпечення прав та свобод людини і громадянина, зокрема, внутрішньо переміщених осіб, їх соціальна адаптація та захист.

– Пане Сергію, які пріоритетні напрямки вашої Програми?

Коли ми проводили наш Перший з’їзд вимушених переселенців (23 травня 2014 року – ред.), звісно, ми не знали, що окупація Криму триватиме настільки довго. Координаційна рада спочатку була створена як платформа, яка об’єднувала громадські організації Криму. І кожен з учасників Координаційної ради працював у своїй сфері: хтось опікувався економічними питаннями, хтось – освітніми, хтось – інформаційними.

Нині, готуючись до Другого з’їзду, ми зрозуміли, що зобов’язані розробити спільний план дій з боротьби – повернення Криму і підтримка переселенців, – визначити кожному сферу своєї відповідальності й працювати.

Цей рік показав, що ми провели дуже багато пікетів, акцій під Кабінетом міністрів, і щоб добитися Закону “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, і щоб нарешті утворилася Державна служба з питань Криму… Та, звісно, ми розуміємо, що до повернення Криму ще дуже далеко. І реально громадськості слід постійно тиснути на владу для прийняття важливих рішень.

Головне, що ми хочемо зробити, – це відповідально, системно, професійно підходити до лобіювання питань Криму в українському уряді. Насправді ніхто не думав, що вже 15 місяців триватиме окупація, а досі просвітлення щодо повернення Криму нема. Ще рік тому ми мали більш оптимістичні настрої.

– Як ви плануєте співпрацювати з урядом?

Найперше, створити чи при президентові, чи при уряді Громадську раду з питань Криму. Це дуже важливо. Що стосується парламенту – в нас уже є співпраця з міжфракційним об’єднанням “Крим”. Більшість законопроектів, які ми пропонували, депутати підтримали, і вже на останніх парламентських слуханнях обіцяли лобіювати наші інтереси.

На жаль, із урядом у нас немає такого щирого контакту. Окрім розмов, мовляв, так-так, все зробимо. Та не існує жодного механізму співпраці уряду та громадськості в питаннях Криму. Хіба що Держслужба з питань Криму, на яку є надія. Але реально одна служба не вирішить усіх тих проблем. Це має здійснюватися на рівні міністерства. Адже питання Криму – це міжнародне питання, питання безпеки, має бути розуміння, якою буде влада, коли повернеться Крим, як сприяти розвитку освіти, здійснювати інтеграцію людей… Це комплекс проблем, який має вирішуватися на більш високому рівні. Адже голова Державної служби не є навіть членом Кабінету міністрів. Тож як він має впливати, скажімо, на міністра освіти, щоб в уряді порушилося питання видачі українських атестатів українським випускникам?

 – Сьогодні прозвучало досить багато критики на адресу уряду Яценюка…

Я би хотів звернути увагу на те, що бачення майбутнього Криму в нас має бути вже сьогодні. І розглядати повернення Криму не можна без кримських татар, чи росіян або ж українців. Але реінтеграція Криму не стосується тільки національного питання. Це також вирішення економічних, адміністративних, політичних питань тощо.

Публічно Україна має казати, яким завтра Крим буде успішним, який гарний у ньому буде врожай, скільки приїде туристів, як працюватиме економіка, як будуть завантажені підприємства, як працюватиме залізничний транспорт… Ось про що Україна повинна говорити… Так само, як і нагадувати, що вона зробила у 50-х роках ХХ ст. у Криму. Адже коли Україна прийняла Крим, там же нічого не було – ні води, ні інфраструктури, це все робила Україна. До речі, завдяки саме Україні кримські татари змогли повернутися на батьківщину – про це теж дуже важливо говорити.

Сьогодні на з’їзді пролунало, як Яценюк сказав, що “цей уряд Кримом займатися не буде“. Знаєте, дуже схоже на правду. Принаймні відображення саме цього ми спостерігаємо в діяльності уряду – а точніше, в бездіяльності. Чи могли б ви уявити, що прем’єр-міністр України, даючи інтерв’ю одному із ЗМІ, скаже, що “я не знаю, коли ми повернемо Крим… Можливо, наші онуки, я не знаю, але не скоро”. Ви уявляєте, який ми в Криму отримуємо  меседж від прем’єра-міністра – одного з перших осіб держави? Після таких слів настає лиш розчарування, втрата надії, у кримчан просто опускаються руки…

 – А чи було б правдивіше, коли б Яценюк сказав, що через три роки Крим буде наш?

Було б правдивіше, якби він сказав, що це важко, але ми зробили для цього ось це, це і це. І ще зробимо – перше, друге, третє. Ми всі будемо працювати, будь ласка, допоможіть, чим зможете. Але коли нема про що казати…

Навіть створення державної служби з питань Криму стало можливим під тиском громадськості. Хоча ще 15 липня минулого року ми провели круглий стіл у Верховній Раді, залучили ЗМІ, зробили все від нас можливе, щоб порушити питання повернення Криму.

Звичайно, що через два дні з’явилася відповідна Постанова кабміну про створення Держслужби. А чому ж не міністерства? Не рівень для них? Можливо, вони не розуміють, як повертати Крим?

Водночас досить швидко, 12 серпня 2014 року, Верховна Рада прийняла абсолютно лобістський Закон “Про створення вільної економічної зони “Крим” і про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території”. Свої економічні інтереси швидко захистили.

А закон про переселенців, який захищав права кримчан, прийняли тільки 20 жовтня – напередодні парламентських виборів, тобто тоді, коли це було вигідно… Так само як і призначення голови Держслужби відбулося напередодні 18 травня – Дня пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу з Криму. Не хотів би нікого звинувачувати, але реальних дій щодо захисту прав громадян з Криму нема. Як і не відчувається з боку уряду щирості щодо повернення Криму…

Ремарка від редакції

Під час з’їзду часто від делегатів лунало, що “повернення Криму залежить від нас, кримчан”. На що Юлія Тищенко, експертка Українського незалежного центру політичних досліджень, зауважила: “Повернення Криму – це не тільки ваше, а всеукраїнське питання, і стосується кожного та кожної. Я багато їжджу Україною, і повірте, що на Донбасі мені впевнено кажуть, що Крим – це Україна. І їм не байдуже”.