Чому через 4 роки після Майдану українці мають проблеми з мирними зібраннями і як цьому зарадити?
До Революції гідності мирним зібранням українців перешкоджала здебільшого влада. Після неї вплив влади зменшився, але натомість з’явилися численні неформальні об’єднання, які влаштовують погроми на мітингах та лекціях. Поліція на це майже не реагує. І це при тому, що в Плані дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини є кілька заходів щодо повноцінного забезпечення громадянам права на мирні зібрання без безпідставних обмежень та з достатнім рівнем безпеки. Ці заходи навіть виконуються. Принаймні відповідальні за це МВС та Нацполіція звітують про успішне виконання. Чому тоді чи не щотижня повторюються інциденти, коли це право не може бути реалізовано.
БЕЗКАРНІСТЬ ПОРОДЖУЄ БРУТАЛЬНІСТЬ
Свіжий випадок стався в Чернівцях, куди 19 травня представники “Традиції і порядку”, “Катехону”, “Зентропи”, “Сестринства св. Ольги” та інших організацій спеціально прибули з Києва, щоб перешкодити проведенню Фестивалю рівності. Як повідомили організатори, громадська організація “Інсайт”, до приміщення прийшли близько 30 людей разом зі священиками, яких допустила туди поліція. Зустріч закінчилися насильством з боку праворадикалів. В організаторів фестивалю навіть жбурнули молоток.
Все це дуже схоже на дії “тітушок”, молодих бойовиків, яких українська влада використовувала у 2010-2014 роках для виконання протизаконних, але вигідних для неї дій. Пригадаємо, що сам Вадим Тітушко напав на київських журналістів на “антифашистському” мітингу, організованому Партією регіонів 18 травня 2013 року. Цей провладний мітинг організували спеціально, щоб перешкодити проведенню опозиційних мітингів. Власне, сам напад Тітушка на журналістів трапився після того, як його “колеги” напали на активістів партії “Свобода”. Але на цьому подібність “тітушок” та вуличних борців за справедливість наших часів закінчується. Адже останні прямо протистоять владі і навіть погрожують їй. Нагадаємо, що представники ультраправих угрупувань “Азов” та “Національний корпус” погрожували поліції в Чернівцях, аби її співробітники не захищали Фестиваль рівності.
Одною з правозахисних організацій, яка нещодавно постраждала від обмеження свободи мирних зібрань була Amnesty International Ukraine. 10 травня в Києві представники праворадикальних організацій зірвали лекцію “Наступ на права ЛГБТ як форма цензури: досвід Росії”, яку підготувала ця організація. Подібний досвід завжди є приводом для висновків, і вони вже з’явилися.
Речниця Amnesty International Ukraine Марія Гур’єва вважає, що українській владі важливо було би зосередитися на виконанні вже існуючого законодавства про мирні зібрання:
“Ми моніторимо ситуацію з нападами на мирні зібрання за права жінок, ЛГБТ та інші. У більшості випадків нападники, які публічно заявляють про свої насильницькі дії, залишаються безкарними. Немає жодного прогресу по цим справам, нікого не притягнуто до відповідальності”.
На думку Марії Гур’євої, безкарність породжує ситуацію, коли радикали почуваються спокійно, тому кількість і брутальність їхніх нападів зростає.
“Максимум, на що здатна поліція, – це в деяких випадках захистити організаторів, – каже вона. – Навіть якщо нападників і затримують, то після цього їх відпускають без жодних наслідків”.
Марія Гур’єва вважає, що проблема тут зовсім не в бездіяльності поліції, а у підході держави до цього. Немає жодної чітко сформульованої політики, яка би засуджувала подібне насильство. За словами речниці Amnesty International Ukraine, повинні існувати рекомендації для поліції щодо того, яким чином вона має діяти в певних ситуаціях.
“Поліція має не просто вивести людей, а захистити їхнє право на мирне зібрання. Під час нашого заходу 10 травня в Києві на місці було п’ятеро представників районного відділку поліції. Вони могли заблокувати вхід, щоб подія могла відбутися, але вони не стали цього робити”, – наголошує правозахисниця.
Вона вважає, що, очевидно, посадові інструкції Національної поліції прописані недостатньо чітко, щоб поліцейські могли зрозуміти, що саме їм потрібно робити в цьому випадку.
“Треба продовжувати займатися освітою поліції, бо ми були свідками, коли з боку поліцейських на нашу адресу звучала дуже образлива гомофобна лайка”, – додає Гур’єва.
ЧОМУ ПОЛІЦІЯ ПОВОДИТЬСЯ ДИВНО
Чому ж поліція так поводиться під час мирних зібрань і як можна вплинути на її поведінку?
На це питання дав відповідь заступник голови прес-служби Національної поліції України Микола Гулевич. Він одразу нагадав, що проект закону про гарантії свободи мирних зібрань (№3587 від 7 грудня 2015 року) за три роки депутати Верховної Ради так і не ухвалили.
Гулевич додав, що Нацполіція може забезпечити право громадян на мирне зібрання, якщо організатори повідомили її про нього своєчасно.
“Якщо ж учасники мирного зібрання дійсно зверталися до поліції за допомогою і не отримали її, то поліцейські, звісно, не виконали свої функції. І це вже є підставою для того, щоб розібратися та провести службове розслідування. Якщо ж бездіяльність поліцейських у ході розслідування підтвердиться, то це буде підставою і для відкриття кримінального провадження проти них”, – наголосив речник поліції.
Але на практиці все виявляється не так просто, як про це розповідає представник Нацполіції.
Юристка Української Гельсінської спілки Олена Сапожнікова вже більше року судиться з Національною поліцією через її бездіяльність під час насильницького перешкоджання мирній акції біля озера Качиного.
Все почалося близько року тому, коли кияни організували мирну акцію протесту на захист озера Качиного в Дарницькому районі від забудовників. Через деякий час там з’явилися люди, яких у нас називають “тітушками”. Вони почали кидати в людей каміння, бити протестувальників, кидати на землю.
“Поліція ніяк не реагувала на побиття людей, – каже Олена Сапожнікова. – На очах поліцейських руйнували паркан, відбувалося насильство і була купа постраждалих”.
Хоча постраждалі заявили в поліцію та зафіксували побої, але особи “тітушок” досі не встановлені. Активісти-захисники озера Качиного звернулися до суду. Вони звинувачують Національну поліцію в бездіяльності під час мирного зібрання, у результаті якої заявники отримали тілесні ушкодження.
На судовому процесі юрист, який представляв інтереси Національної поліції, зробив дивну заяву:
“Головне управління Національної поліції в місті Києві… не уповноважене здійснювати організацію охорони позивачів (тобто цих трьох людей, які звернулися з позовом до поліції), оскільки будь-яких договорів Національна поліція в місті Києві з позивачами щодо надання послуг з їхньої фізичної охорони не укладала”.
Суддя дуже здивувалася, почувши таку відповідь, і навіть запитала: “Ви хочете сказати, що якщо договору немає в людей, то їх охороняти не потрібно?”
Олена Сапожнікова каже, що Конституція України і закон про Національну поліцію – це і є публічний договір, який вже укладений із кожним громадянином нашої держави. А отже, ніяких додаткових договорів не потрібно.
ЄСПЛ НАКАЗАВ УКРАЇНІ ВПОРЯДКУВАТИ ЗАКОНОДАВСТВО
Судячи з усього, в українському законодавстві є суттєва прогалина, яка дозволяє Національній поліції поводитись таким чином. І це чудово ілюструє справа “Вєренцов проти України”, яка слухалась у Європейському суді з прав людини. Там йшлося про те, що у 2010 році представники громадської організації “Вартові закону” вирішили проводити антикорупційні мітинги біля львівської прокуратури. Протестувальники “стояли на тротуарі перед приміщенням прокуратури Львівської області, коли працівники міліції наказали їм не наближатися до приміщення ближче, ніж на п’ять метрів від будинку. Такий наказ змусив би демонстрантів стояти на дорозі та перешкоджати руху транспорту. Після обговорення з працівниками міліції вони перетнули дорогу та розмістились на газоні на протилежній стороні. Проте працівники міліції сказали демонстрантам, що на газоні стояти не можна, що вони повинні зійти з нього – тобто знову встати на дорогу, перешкоджаючи руху транспорту, та спричинити тимчасовий затор. Відразу після цього двоє працівників міліції закликали заявника відійти в сторону. Схопивши його за руки, вони потягнули його у напрямку найближчого відділу міліції”.
У результаті Галицький райсуд Львова засудив Вєренцова до трьох діб адмінарешту за “злісну непокору законним вимогам працівників міліції та порушення порядку організації та проведення пікетування”. Вєренцов не погодився з таким рішенням, звернувся до ЄСПЛ. Він скаржився на те, що “його було визнано винним у порушенні порядку проведення демонстрацій, незважаючи на те, що такий порядок не було чітко визначено у національному законодавстві”. У 2013 році ЄСПЛ визнав, що українські правоохоронці порушили аж цілих три статті Європейської конвенції, яку Україна підписала і зобов’язалася виконувати ще 1997 року: статтю 6 “Право на справедливий суд”, статтю 7 “Ніякого покарання без закону” і статтю 11 “Свобода зібрань та об’єднання”. Європейський суд з прав людини присудив виплатити Вєренцову 6 тисяч євро компенсації з українського бюджету. У своєму рішенні він вказав, що в Україні досі застосовуються положення радянського Указу Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року № 9306-ХІ “Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР”. А цей указ КСУ визнав неконституційним ще у 2016 році.
ЄСПЛ наголосив, що проблема із законодавством про мирні зібрання в Україні системна і її треба негайно вирішувати. Між іншим, на думку експерта Центру політико-правових реформ Максима Середи, депутати так і не ухвалили проект закону про гарантії свободи мирних зібрань (№3587) через те, що після Революції гідності він дещо втратив актуальність. Адже там був зроблений акцент на тому, щоб припинити ганебну практику судової заборони мирних зібрань. Чи дійсно ця проблема втратила актуальність?
Наразі юристи Центру стратегічних справ Гельсінської спілки ведуть одразу дві важливі справи щодо розгону активістів: мітинг активістів НУО “Екологічна платформа” за захист тварин у Львові 28 січня 2018 року та розгін наметового містечка 3 березня 2018 року біля Верховної Ради.
Причиною порушень у цих справах стало перевищення владних повноважень правоохоронними органами, вважає юристка ЦСС УГСПЛ Віталія Лебідь.
“Наразі по обох справах ведеться розслідування. Проте і в одній, і в другій справі спецпризначенців, які застосовували силу до активістів, фактично неможливо ідентифікувати, бо їхні обличчя були закриті балаклавами, а каски не були нумеровані. І це може стати однією із причин того, що розслідування буде неефективним, а притягнути винних до відповідальності буде неможливо”, – каже вона.
ЕКСПЕРТИ ЗАПРОПОНУВАЛИ РІШЕННЯ
У квітні експерти Democracy Reporting International і Центру політико-правових реформ представили цілу низку рекомендацій для покращення законодавчого регулювання проведення мирних зібрань. Експерти зауважили, що чинне законодавство містить багато недоліків.
Але всі вони погодились, що краще не ухвалювати окремий закон про мирні зібрання, адже він може ще більше обмежити свободу протестувальників та активістів. Замість цього експерти рекомендували запровадити “точкові зміни” до вже існуючих законів. Серед їхніх пропозицій були такі:
- Зробити обов’язковим повідомлення про проведення мирних зібрань лише у випадку, коли організатори зацікавлені отримати допомогу і захист з боку органів влади (тимчасово перекрити рух транспорту, убезпечити від насильницьких дій ідейних опонентів тощо).
- Визначити, що громадяни можуть повідомляти владу про проведення мирних зібрань у будь-якій формі.
- Скасувати адміністративну відповідальність “за порушення порядку організації і проведення зібрань”, та закріпити у законодавстві право учасників протесту встановлювати намети, навіси, інші тимчасові конструкції або ж зазначити, що вимоги щодо забезпечення правил благоустрою не поширюються на учасників мирних зібрань.
- Скасувати місцеві нормативні акти, які обмежують право на мирні зібрання, і вилучити дискримінаційні положення щодо організаторів страйків.
Експерт Центру політико-правових реформ Максим Середа каже, що всі ці зміни варто внести до закону про Національну поліцію, закону про благоустрій населених пунктів, закону про місцеве самоврядування в Україні.
“Я не знаю, чи готові наші депутати вносити зміни в ці закони. Наприклад, норми про ідентифікацію поліцейських під час мирних зібрань зареєстровані у Верховній Раді вже давно, але депутати їх поки не підтримали, і ніяких просувань у цьому напрямку поки що не помітно”, ‒ сказав він.
Чи допоможуть ці покращення, якщо Національна поліція і далі буде в суді заперечувати свій обов’язок охороняти мирні зібрання від агресорів? Хочеться вірити, що допоможуть.
