Згадати Крим: “Тоді всі відчули, що Крим – це ми”

27 лютого 2014 року з’явилась громадська ініціатива Крим.SOS як реакція на російську агресію. Сьогодні у Києві її натхненники згадують період анексії півострова, виставивши експозицію із 28 дописами із Facebook-спільноти Крим.SOS. Роботи відібрані за принципом важливості та впливу на наступний хід подій.

Під час анексії багато подій в Криму були незрозумілими та не трактувались владою, кажуть організатори виставки. А відтак Facebook об’єднав людей у допомозі активістам, військовим, переселенцям, журналістам та став інформаційним майданчиком.

Відвідувачі виставки приміряли на собі кримськотатарський одяг, милувались живою музикою та картинами художників з кримськими пейзажами. 

Я поцікавився, з якими ж спогадами та думками про Крим люди прийшли на виставку. 

Севгіль Мусаєва-Боровик, співзасновція громадської ініціативи Крим СОС, головна редакторка Української правди

Коли відбулось захоплення кримського парламенту, стало зрозуміло, що треба якось діяти. Я пам’ятаю, як Таміла Ташева й Іра Даценко прибігли удень до мене і все було зроблено протягом 5 хвилин. Дизайнер зробив логотип, створили паблік.

Ми відразу почали публікувати новини про те, що відбувалось в Криму. У нас з’явились волонтери, інформатори в Криму, нам телефонували з військових частин. Ми допомогали солдатам, які знаходились заблокованими й у яких не було можливості отримати їжу.

1 березня відбулись події, які докорінно змінило увесь хід історії. Тоді Рада Федерації дозволила Путіну ввести війська в Україну й тоді в Криму, де вже були “зелені чоловічки”, військова техніка, з’явились перші переселенці. Тоді Крим.SOS з інформаційного майданчика перетворився у проект допомоги переселенців. Ми відкрили цілодобову гарячу лінію, куди люди могли телефонувати.

Ірина Даценко, співзасновниця Крим.SOS

Тієї весни було дуже багато інформації. Першим дописом ми закликали людей, які могли б фільтрувати новини на стрічці. У той день нам написало більше 400 людей. І я зрозуміла, що не встигаю усім відповісти. Взгалі перші місяці ми тримались виключно на волонтерах.

На гарячу лінію надходить дзвінок з невідомого номера. Я знімаю слухавку і чую чоловічий голос:

– Записуйте! 28 потяг “Ковель – Сімферополь”, провідника звуть Геннадійович.
– А що це? – розгублено запитую я.
– Ну, що-що, це три мішка картоплі для наших військових у Криму. Зустрінете на вокзалі.

Люди допомогали чим могли. І наші волонтери ці три мішки картоплі з іншими продуктами зустріли й передали військовим частинам, які тоді були заблоковані російськими військовими.

Я пам’ятаю, як ми зареєстрували електронну адресу і того ж дня ми отримали 600 листів від людей з різних регіонів України, які хотіли розмістити людей з Криму. Деякі з них не можна було читати без сліз. Наприклад, одна родина написала таке: “Сім’я із Жовтих вод, двокімнатна квартира. Нас п’ятеро і кішка. Ми хочемо у себе прийняти родину кримських татар чи кримських військових”.

Це був найтяжчий період життя кожного, хто займався цією ініціативою. Завдяки цій підтримці ми тримались, незважаючи на те, що доводилось працювати досить багато.

Олексій Белюсенко, художник

Для мене Крим – це друга моя домівка. Я там часто малюю з 90-х років й дуже його люблю. У мене там друзі кримські татари, українці й росіяни.

Для мене це було взагалі дивна спекуляція на національних питаннях, коли це сталось. Я зрозумів, що це просто панові Путіну треба було відволікти увагу росіян від подій на Майдані. І він це дуже майстерно зробив, окупувавши частину України.

Під час окупації Криму ми всі відчули, що Крим – це ми. Ми їздили до кримчан, наче в гості. А тепер ми зрозуміли, не зважаючи на релігію, на мову, ми всі – одна країна, одна родина.

Я робив і буду робити все, щоб повернути Крим, буду приймати участь у будь-яких акціях, я буду робити все, що об’єднує Україну, Донбас, Львів.

Я незадоволений тими діями нашого уряду. У нас взагалі лишився радянський уряд. У кожного з нас у голові живе радянська клепка. І нам треба від неї позбуватись. Я не бачу серед людей, які в є в нашому уряді, такого бажання. Це зрозуміло, вони там з іншими цілями.

У мене знайомий киянин, але перед самим захопленням Криму він завершив на півострові будівництво будинку. Він влітку їздить з дітьми туди, запропонував мені разом поїхати помалювати. Я сказав, що не можу, бо коли побачу російських солдат, то почну щось не те робити. Він розповідає, що навіть ті кримські росіяни, які голосували за відділення Криму, зараз у розпачі. Вони кажуть: “Якби не ваш Янукович, який у нас тут бізнес у всіх відбирав, то ми від України ніколи не пішли”. Вони зараз розуміють, що вони обдурені.

Експозиція (вул. Суворова, 9, м. Київ) буде відриктою протягом двох тижнів.