Суспільство підтримує рівність швидше, ніж змінюються закони: що показало дослідження ставлення до ЛГБТІК+ в Україні
Понад 70% опитаних українців та українок підтримують рівні права ЛГБТІК+-людей та їхній захист від дискримінації, а більш ніж половина виступає за запровадження реєстрованих партнерств. Водночас більшість опитаних вірян Православної церкви України також підтримують рівність, попри негативну позицію церковного керівництва щодо одностатевих союзів. Дослідження показало й те, що 58% респондентів та респонденток не готові голосувати за політиків, які відкрито виступають проти ЛГБТІК+-людей.
Про результати дослідження “Ставлення суспільства до ЛГБТ+-людей” розповів проєктний менеджер громадської організації “Точка опори ЮА” Віктор Сіонський під час Форуму союзників і союзниць “БАМ!”, який відбувся 28 жовтня в Києві.
Віктор Сіонський. Фото: Стас КарташовДослідження провів Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) на замовлення організації “Точка опори ЮА”. Соціологи опитали 2007 повнолітніх українців і українок з 7 травня до 3 червня 2026 року методом телефонних інтервʼю. Участь брали люди, які проживають на підконтрольній українському уряду території. Статистична похибка вибірки не перевищує 2,9%.
Водночас дослідження не охопило жителів та жительок тимчасово окупованих територій і тих, хто виїхав за кордон після початку повномасштабного російського вторгнення.
За словами Сіонського, організатори та організаторки прагнули не лише зʼясувати загальне ставлення до ЛГБТІК+-людей, а й перевірити, наскільки українці та українки готові підтримувати конкретні законодавчі рішення, що стосуються прав спільноти.
Більшість українців підтримують рівні права та захист від дискримінації
Згідно з результатами опитування, 72% українців і українок вважають, що ЛГБТІК+-люди повинні мати такі самі права, як і решта громадян і громадянок. Проти висловилися 18%.
Найвищу підтримку рівних прав соціологи й соціологині зафіксували серед молоді віком від 18 до 29 років – 86%. Однак і серед людей, старших за 70 років, цю позицію поділяють 57% опитаних.
Водночас між відповідями чоловіків і жінок майже немає різниці: рівні права підтримують 71–73% представників і представниць обох груп.
Ще більше респондентів і респонденток – 74% – виступають за захист ЛГБТІК+–юдей від дискримінації. Не підтримують таку позицію 15% опитаних. Серед людей віком понад 70 років за відповідні гарантії висловилися 65%.
Сіонський звернув увагу на розрив між ставленням суспільства та чинним законодавством.
Зокрема, Конституція України гарантує рівність громадян і громадянок, а Кодекс законів про працю прямо забороняє дискримінацію за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Водночас базовий антидискримінаційний закон досі не містить прямої згадки про ці ознаки, а кримінальне законодавство не забезпечує належного врахування мотивів гомофобії та трансфобії під час розслідування злочинів.
Через це, як пояснив представник “Точки опори ЮА”, напади на ЛГБТІК+-людей правоохоронці й правоохоронниці нерідко кваліфікують як звичайне хуліганство, не враховуючи можливого мотиву ненависті.
Виправити ці прогалини покликаний законопроєкт №13597, який зареєстрували у Верховній Раді в серпні 2025 року. Документ передбачає посилення відповідальності за дискримінацію та злочини на ґрунті нетерпимості.
Сіонський зазначив, що законопроєкт отримав євроінтеграційний статус, однак станом на жовтень 2026 року парламент досі його не ухвалив.
Понад половина українців підтримують реєстровані партнерства
Ще одне питання дослідження стосувалося можливості офіційно зареєструвати партнерство для одностатевих пар. Таку ініціативу підтримали 54% респондентів та респонденток, тоді як 34% висловилися проти.
Найпомітнішу різницю соціологи й соціологині виявили між віковими групами. Серед молоді від 18 до 29 років запровадження партнерств підтримують 68%, а серед людей віком понад 70 років – 43%.
Водночас у жодній віковій групі частка противників та противниць реєстрованих партнерств не перевищує частку прихильників та прихильниць.
Попри підтримку більш ніж половини опитаних, український парламент досі не ухвалив відповідного закону, який надав би можливість юридичного оформлення стосунків незалежно від статі партнерів і партнерок.
Представник “Точки опори ЮА” також звернув увагу на проєкт нового Цивільного кодексу, який парламент підтримав у першому читанні 28 квітня 2026 року. Документ викликав критику правозахисників та правозахисниць через положення, які можуть обмежити можливості юридичного визнання одностатевих сімей.
До його другого читання громадські організації подали поправки, спрямовані на захист прав ЛГБТІК+-людей.
Щоб показати, як відсутність правового визнання впливає на життя людей, Сіонський навів історію українського дипломата Зоряна Кіся та його партнера Тимура Левчука.
У 2024 році Кісь отримав дипломатичне призначення до Ізраїлю та хотів поїхати на роботу разом із партнером. Однак через відсутність юридичного статусу їхніх стосунків Міністерство закордонних справ не оформило Левчуку відповідні документи як члену сім’ї дипломата.
Після цього пара звернулася до суду.
У червні 2025 року Деснянський районний суд Києва встановив факт їхнього проживання однією сім’єю, а в лютому 2026 року Верховний Суд залишив це рішення в силі.
За словами Сіонського, цей випадок демонструє, що одностатевим парам доводиться роками захищати в судах права, які для інших сімей уже передбачає законодавство.
57% українців підтримують соціальний захист сімей ЛГБТІК+-військових
Окрему увагу дослідники й дослідниці приділили правам військовослужбовців і військовослужбовиць, які належать до ЛГБТІК+-спільноти.
Респондентів і респонденток запитали, чи повинна держава дозволити реєструвати одностатеві партнерства, щоб сім’ї таких військовослужбовців і військовослужбовиць мали рівні права на соціальний захист. Цю пропозицію підтримали 57% опитаних – на три відсоткові пункти більше, ніж загальну ідею реєстрованих партнерств. Серед молоді рівень підтримки сягнув 77%.
Сіонський пояснив, що відсутність юридичного визнання сімейних стосунків створює особливі труднощі під час війни. Зокрема, якщо військовослужбовець чи військовослужбовиця отримує тяжке поранення або гине, то партнер чи партнерка можуть зіткнутися з перешкодами під час відвідування лікарні, розв’язання питань поховання або отримання передбачених державою виплат.
Як приклад, він навів справу військовослужбовця Дмитра Лясковецького та його партнера Євгенія Донця, які намагалися через суд домогтися юридичного визнання своїх сімейних стосунків.
У березні 2026 року Індустріальний районний суд Харкова відмовив їм у задоволенні заяви через недостатність доказів спільного проживання однією сімʼєю. Пара заявила про намір оскаржити це рішення.
Інше питання дослідження стосувалося захисту ЛГБТІК+-людей безпосередньо під час військової служби.
67% українців та українок підтримали запровадження прямої заборони дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності у військових статутах, а також відповідальності за такі порушення.
Сіонський наголосив, що ЛГБТІК+-військовослужбовці та військовослужбовиці досі повідомляють про цькування та упереджене ставлення в підрозділах, тоді як спеціальних механізмів захисту від такої дискримінації бракує.
Як ставлення до ЛГБТІК+-людей впливає на вибір політиків та політикинь
Дослідники й дослідниці також вирішили перевірити поширене серед політиків і політикинь припущення, що підтримка прав ЛГБТІК+-людей може негативно вплинути на результати виборів.
На запитання, чи готові вони голосувати за кандидата, кандидатку або політичну партію, які відкрито підтримують права ЛГБТІК+-людей, 42% респондентів і респонденток відповіли ствердно і стільки ж – заперечно.
Водночас відповіді на протилежне запитання виявилися іншими.
Коли соціологи й соціологині поцікавилися, чи готові українці й українки підтримати політика або політикиню, які виступають проти ЛГБТІК+-людей, 58% відповіли, що не голосували б за таких кандидатів чи кандидаток. Натомість 26% були готові їх підтримати.
Сіонський зазначив, що негативне ставлення до політиків і політикинь, які виступають проти ЛГБТІК+-людей, переважає серед представників і представниць різних вікових груп, а також серед мешканців і мешканок міст і сіл.
Виняток дослідники й дослідниці зафіксували серед протестантів і протестанток, однак ця група в опитуванні була надто малою – близько 40 людей, тому робити узагальнення на основі таких відповідей некоректно.
На думку представника “Точки опори ЮА”, результати свідчать, що відкриті виступи проти прав ЛГБТІК+-людей можуть мати для політиків і політикинь більші електоральні ризики, ніж підтримка рівності.
Більшість вірян та вірянок ПЦУ підтримують рівні права ЛГБТ+-людей
Однією з особливостей цьогорічного дослідження стало те, що соціологи й соціологині вперше запитали респондентів і респонденток про їхню релігійну належність.
За словами Сіонського, організатори й організаторки хотіли перевірити, чи справді позиція церковного керівництва щодо ЛГБТІК+-людей відповідає поглядам самих вірян і вірянок.
Результати показали, що навіть серед парафіян і парафіянок церков, керівництво яких виступає проти одностатевих партнерств, значна частина підтримує рівні права.
Зокрема, серед опитаних вірян і вірянок Православної церкви України 75% підтримують рівні права ЛГБТІК+-людей, а 56% – запровадження реєстрованих партнерств.
Більшість опитаних православних вірян і вірянок, які не пов’язують себе з конкретною церквою, також виступають за рівність.
Серед вірян і вірянок Української греко-католицької церкви та Української православної церкви, яку пов’язують із Московським патріархатом, рівні права ЛГБТІК+-людей підтримують 67–68%, а захист від дискримінації – понад 70%.
Найвищі показники підтримки соціологи й соціологині виявили серед людей, які не належать до жодної релігії. Найнижчі – серед протестантів і протестанток, хоча через невелику кількість опитаних представників і представниць цієї групи результати потребують обережного трактування.
Сіонський звернув увагу, що позиції церковних ієрархів не завжди відображають погляди вірян і вірянок. Тому, на його переконання, заяви релігійних організацій не варто автоматично сприймати як позицію всіх людей, які належать до відповідних конфесій.
Щодо усиновлення дітей думки розділилися
Не всі питання, пов’язані з правами ЛГБТІК+-людей, отримали однаково високий рівень підтримки.
Зокрема, 46% опитаних респондентів і респонденток підтримують право одностатевих пар на усиновлення дітей, тоді як 42% виступають проти.
Серед молоді віком від 18 до 29 років цю ідею підтримують 63%. Водночас у деяких старших вікових групах противників і противниць усиновлення одностатевими парами більше, ніж прихильників і прихильниць.
Сіонський зазначив, що ці результати свідчать про відмінності у ставленні українців і українок до конкретних прав ЛГБТІК+-людей. На його думку, правозахисникам і правозахисницям варто враховувати ці відмінності під час комунікації із суспільством та адвокації законодавчих змін.
За підсумками презентації він назвав кілька пріоритетних завдань для держави: запровадити реєстровані партнерства, забезпечити рівний соціальний захист сімей ЛГБТІК+-військовослужбовців і військовослужбовиць, передбачити ефективні механізми протидії дискримінації у війську та вдосконалити законодавство щодо злочинів на ґрунті ненависті.
Дослідники й дослідниці планують провести ще одну хвилю опитування наприкінці 2026 року, щоб простежити, як змінюється ставлення українців і українок до цих питань.
Що відомо про законодавчий захист ЛГБТІК+-людей в Україні
28 квітня 2026 року Верховна Рада підтримала в першому читанні законопроєкт №15150 про новий Цивільний кодекс. За нього проголосували 254 народні депутати.
Правозахисні організації розкритикували документ через ризики для прав одностатевих пар. Вони наголосили, що Україна має міжнародні зобовʼязання щодо юридичного визнання таких стосунків, однак запропоновані положення не забезпечують їх виконання.
Зокрема, Європейський суд з прав людини ще у 2023 році у справі “Маймулахін і Марків проти України” встановив, що відсутність правового визнання одностатевих пар порушує право на повагу до приватного та сімейного життя.
Крім того, 21 жовтня 2026 року Рада Європи оприлюднила доповідь Європейської комісії проти расизму та нетерпимості (ECRI), у якій закликала Україну посилити захист ЛГБТІК+-людей.
Експерти та експертки звернули увагу, що правоохоронці досі не завжди належно розслідують злочини на ґрунті ненависті, а ЛГБТІК+-люди стикаються з дискримінацією та насильством.
Комісія рекомендувала Україні ухвалити законодавство, яке прямо захищатиме людей від дискримінації та злочинів на ґрунті нетерпимості за ознаками сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності та статевих характеристик.
Водночас новий звіт, який підготувала громадська організація “Бюро “Ми – є!”, показав, що навіть за зростання суспільної підтримки ЛГБТІК+-люди продовжують приховувати свою сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність через страх дискримінації.
Зокрема, 68,3% опитаних назвали родину одним із середовищ, де їм доводиться приховувати свою ідентичність, 53,1% – заклади освіти, а 50,4% – установи, в яких вони отримують медичні або соціальні послуги.
Ці дані свідчать, що позитивне ставлення до рівних прав не завжди означає відсутність дискримінації в повсякденному житті.
