Після звільнення з російської неволі українські цивільні залишаються без єдиного маршруту допомоги – правозахисники
Звільнені з російської неволі цивільні українці залишаються без системної допомоги держави. Через брак координації люди не знають, куди звертатися, а ті, хто повернувся самотужки, часто не можуть офіційно підтвердити факт перебування в місцях несвободи й отримати передбачені законом гарантії та пільги. Водночас система медичної та психологічної реабілітації не забезпечує досить тривалого відновлення.
Про це свідчать результати дослідження “Цивільні після російського полону: державна політика України, міжнародний досвід, дороговкази”, яке презентувала Фундація захисту громадянського суспільства Civis Fortis.
Фото: Civis FortisДослідження Civis Fortis тривало близько року. Автори проаналізували 39 судових рішень, міжнародний досвід і законодавство, провели соціологічне дослідження та використали досвід супроводу більш ніж 60 звільнених цивільних.
Воно складається із Зеленої книги про проблеми чинної системи та Білої книги з рекомендаціями для влади й громад.
Також українській стороні вдалося верифікувати 1878 незаконно увʼязнених цивільних громадян. Перебування 892 з них офіційно підтвердив Міжнародний комітет Червоного Хреста. Про такі дані станом на червень 2026 року заявив Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець. Водночас точна кількість бранців Кремля досі залишається невідомою.
“Вже сьогодні держава не встигає забезпечувати навіть базову допомогу людям, які повертаються з полону РФ, а за масового звільнення тисяч полонених система підтримки може не впоратися”, – переконана голова Civis Fortis Людмила Янкіна.
Після повернення людина одночасно може потребувати медичної та психологічної допомоги, відновлення документів, житла, фінансової підтримки та розв’язання соціальних питань. Проте єдиного маршруту та органу, який супроводжував би людину на всіх цих етапах, зараз немає. Допомога часто залишається фрагментованою, а частину потреб закривають громадські організації.
У Civis Fortis пропонують запровадити систему кейс-менеджменту за принципом “єдиного вікна”. За кожною звільненою людиною пропонують закріпити соціального працівника, який визначатиме її потреби, скеровуватиме до необхідних фахівців і супроводжуватиме від моменту звільнення до повноцінного повернення до життя.
“Після полону в людини стан загубленості, адже ти пропустив кілька років життя, пропустив важливі події в країні, навіть ту саму цифровізацію. Людина буквально може не знати, що таке “Дія” та як нею користуватись. Тому такі базові функції мають покладатися на кейс-менеджера”, – каже кейс-менеджер БО “БФ “Фонд сім’ї Андреєвих” та ексбранець Данііл Булгаков.
Директорка Оболонського районного в Києві центру соціальних служб Олена Дмитрієва розповіла, що їхня служба вже працює зі звільненими бранцями та надає їм необхідну допомогу стільки часу, скільки потребує сама людина.
Водночас правозахисники наголошують, що така система не повинна залежати від окремого району, міста чи громади. Вона має працювати по всій країні.
Найвразливішими є цивільні, які повернулися з неволі самостійно після деокупації або виїхали через треті країни. Часто вони не мають документів про перебування в неволі й змушені самостійно збирати докази, щоб отримати статус, гарантії та пільги.
“Жінка отримала інвалідність унаслідок полону, втратила слух і зуби. Є рішення російського судилища та спрямування на примусову психіатрію, є офіційне підтвердження від СБУ про мотиви проукраїнської діяльності цієї жінки в окупації, але комісія, яка розглядає надання “статусу”, ще вимагає довести “патріотичні мотиви” затримання. Тобто людина повертається з полону і перше, що чує від держави, – доведи, що не брешеш. Це презумпція винуватості, а не захист постраждалих”, – каже Людмила Янкіна.
У Civis Fortis пропонують спростити підтвердження перебування в російській неволі, визнаючи альтернативні докази та свідчення. Базову допомогу, на думку правозахисників, людина має отримувати одразу після звільнення, незалежно від того, чи був встановлений факт утримання в місцях несвободи.
Ще одна проблема – відсутність тривалої реабілітації. Після незаконного утримання та катувань люди можуть мати хронічні хвороби й психологічні травми, але нині допомога часто обмежується первинним обстеженням і коротким лікуванням. Після виписування людина нерідко сама шукає подальше лікування та реабілітацію.
“Є випадки, коли українці через кілька років після полону помирали, і це часто наслідок відсутності тривалої програми медичного відновлення”, – каже Янкіна.
У Civis Fortis вважають, що реабілітація має тривати до двох років і складатися з кількох етапів. Зокрема, первинної невідкладної допомоги, спеціалізованого лікування й тривалого супроводу з регулярними медичними оглядами.
Директорка Центру психічного здоров’я та реабілітації ветеранів “Лісова поляна” Ксенія Возніцина зазначає, що в Україні є заклади для повноцінного лікування, однак звільнені цивільні не завжди до них доходять. За її словами, їм потрібен фахівець, який зможе скерувати людину до необхідних спеціалістів.
Булгаков додає, що після неволі обстеження часто не є комплексними. Без скарг людині можуть зробити лише загальні аналізи, хоча захворювання можуть залишатися непоміченими.
Нагадаємо, що станом на кінець серпня 2026 року Медійна ініціатива за права людини (МІПЛ) задокументувала 4185 фактів незаконних затримань українців на тимчасово окупованих територіях, щонайменше 2614 з них досі залишаються в російських місцях несвободи. Також відомо про 112 людей, які померли після викрадення або під час утримання.
