Третій індекс захисту правозахисників: країни регіону демонструють “імітацію прогресу” на тлі системного вакууму законодавства

Учасники презентації Третього індексу захисту правозахисників за 2025 рік, що охопив 19 країн, констатували, що попри окремі позитивні кроки урядів реальний стан безпеки правозахисної діяльності в більшості держав регіону або не змінюється, або погіршується.

Про це йшлося під час онлайн-презентації дослідження, на якій представники партнерських організацій із Центральної Азії, Кавказу, Східної Європи та інших регіонів представили національні розділи індексу, повідомляє ZMINA.

Обкладинка онлайн-презентації дослідження. Автор: Dignity

Зазначимо, що 2023 року, коли індекс готувався виключно на волонтерських засадах, до нього ввійшли лише три країни – Киргизстан, Таджикистан і Казахстан. У 2024 році кількість учасників зросла до 15, а цьогорічний, третій за рахунком індекс охоплює вже 19 країн: Азербайджан, Вірменію, Білорусь, Грузію, Зімбабве, Індонезію, Казахстан, Киргизстан, Молдову, Непал, Пакистан, Польщу, Росію, Сінгапур, Таджикистан, Туреччину, Туркменістан, Узбекистан та Україну.

За словами модераторки заходу, до цьогорічного переліку вперше долучилися Непал, Індонезія та Туреччина – і саме це розширення спектра країн, за її словами, “трохи змінило картину”. Якщо торік лідерами індексу вважалися Вірменія, Польща та Україна, а аутсайдерами – Туркменістан, Азербайджан, Сінгапур і Білорусь, то цього року до групи країн, що демонструють окремі інституційні напрацювання (проєкти законів про захист правозахисників або про національний механізм такого захисту), додались Індонезія та Непал.

Організатори також представили два практичні інструменти, розроблені разом з партнерами: дорожню карту за результатами індексу й так звану канбан-карту – перелік першочергових кроків на міжнародному, регіональному та національному рівнях. Ці інструменти навесні презентували у Відні на одному із заходів Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів і прав людини. Ініціативу підтримала Фінляндія, а спеціальна представниця ОБСЄ з питань громадянського суспільства Анна Юванен оголосила про створення фонду підтримки правозахисників.

Окремо модераторка звернула увагу на кейс Киргизстану як приклад позитивної практики: у країні на рівні виконавчої влади діє механізм, що дозволяє проводити правозахисну експертизу законопроєктів до їхнього ухвалення парламентом.

Організатори розподілили всі 19 країн на три кластери залежно від рівня захисту правозахисників.

Високий / відносно високий рівень захисту:

• Польща – 76,28 (невелике зниження із 78,20 у 2024 році)
• Україна – 69,62 (зростання із 68,57)
• Вірменія – 67,51 (помітне зниження з 80,98 у 2024 році)
• Індонезія – 61,73 (нові дані 2025 року)
• Молдова – 61,10 (зростання з 59,80)
• Непал – 60,48 (нові дані 2025 року)
• Туреччина – 43,69 (нові дані 2025 року)

Середній / помірний рівень:

• Зімбабве – 36,89 (стабільно, 36,98 у 2024 році)
• Пакистан – 29,37 (невелике зниження з 30,60)
• Киргизстан – 27,46 (зростання з 22,46 у 2024 році)
• Казахстан – 26,87 (плавне зниження з 29,96 у 2023 році та 28,55 у 2024-му)
• Узбекистан – 25,41 (зростання з 22,19)

Низький / критичний рівень:

• Грузія – 21,48 (різкий спад із 38,00 у 2024 році)
• Сінгапур – 17,57 (зниження з 18,50)
• Росія – 16,14 (зниження із 17,57)
• Таджикистан – 12,94 (зниження з 14,05)
• Азербайджан – 11,64 (обвал з 23,66 у 2024 році)
• Білорусь – 9,98 (стабільно низький показник)
• Туркменістан – 8,00 (зниження з 8,66)

Показово, що навіть країни з формально “високим” балом – Польща та Вірменія – цього року продемонстрували зниження показників, тоді як низка країн середнього й низького кластерів (Азербайджан, Грузія) пережили різкі обвали. Це підтверджує головну тезу презентації про “деконструкцію індексу”: зростання окремих показників часто маскує реальне погіршення ситуації.

Казахстан: “імітація прогресу” замість реальних змін

Представник казахстанської організації “Кадір-касиет” Мурат Карипов назвав головний висновок цьогорічного дослідження “деконструкцією індексу” – тобто виявленням того, що зростання окремих показників часто є лише імітацією позитивної динаміки. За його словами, коли уряди заявляють про позитивні тенденції, насправді нерідко спостерігається зворотний рух: превентивні механізми державного захисту не запрацьовують повною мірою, а ризики для діяльності правозахисників залишаються безпрецедентними.

Ці слова підтверджуються й цифрами: бал Казахстану 2025 року становить 26,87 – тобто продовжує повільно знижуватися третій рік поспіль (29,96 у 2023 році, 28,55 у 2024-му).

Він також описав регіональну тенденцію в Центральній Азії до посилення обмежувального режиму для правозахисної діяльності – зокрема, на прикладі Туркменістану, де 2025 року фіксувалися нові затримання й допити правозахисників.

Щодо самого Казахстану, доповідач зазначив, що в країні досі не ухвалено закону про захист правозахисників, а рекомендації, підготовлені за результатами моніторингу, здебільшого залишаються без реальних наслідків. Він також указав на “формальний характер” правозахисної експертизи законопроєктів, тиск на незалежність правозахисних організацій, обмеження доступу до адвокатської допомоги, фізичний вплив на правозахисників і практику створення “штучних бар’єрів” для їхньої діяльності. Наприклад, через примусову реконструкцію офісів організацій.

“Без спеціального закону про захист правозахисників реалізація відповідних механізмів залишається вкрай ускладненою”, – резюмував він, додавши, що сподівається побачити “більш виражену політичну динаміку” вже в наступному індексі.

Киргизстан: позитивна практика, підтверджена цифрами

Приклад Киргизстану, який модераторка навела як позитивну практику – механізм правозахисної експертизи законопроєктів, що діє на рівні виконавчої влади, – знаходить підтвердження і в статистиці: бал країни зріс до 27,46 порівняно з 22,46 у 2024 році. Це один з найпомітніших приростів серед усіх 19 країн індексу.

Узбекистан: цивільний простір лишається “вакуумним”

Координаторка проєктів IPHR у Центральній Азії, представляючи ситуацію в Узбекистані, наголосила, що попри декларований урядом акцент на реформах простір для незалежного громадянського суспільства в країні залишається несприятливим. За її словами, формальна відсутність законодавчих і практичних механізмів захисту означає, що базові гарантії для правозахисників фактично не працюють – країна демонструє “інституційний вакуум” як на рівні законодавства, так і на рівні реального захисту активістів.

Водночас бал Узбекистану цього року зріс до 25,41 (з 22,19 у 2024-му) – втім, країна залишається у середньому кластері індексу.

Вірменія: широкий спектр громадянського суспільства на тлі помітного падіння балів

Представник вірменської Гельсінської громадянської асамблеї “Ванадзор” зазначив, що цифрові показники індексу варто доповнювати ширшим контекстом, у якому працюють правозахисники країни. Він підкреслив, що поняття “правозахисники” у Вірменії охоплює не лише представників профільних НУО, а й активістів у сфері довкілля, прав жінок, дітей, людей з інвалідністю, а також адвокатів і журналістів, що висвітлюють порушення прав людини. За його словами, ситуація в країні “кардинально змінилася” після Оксамитової революції 2018 року, яка супроводжувалася масовими протестами.

Водночас саме Вірменія зафіксувала одне з найпомітніших падінь у цьогорічному індексі: бал країни знизився з 80,98 у 2024 році до 67,51 у 2025-му. Попри це Вірменія залишається в групі країн з відносно високим рівнем захисту.

Польща: високе місце в індексі й водночас показова крихкість системи

Найдетальніший виступ був присвячений Польщі. Юристка Ольга Саломатова зазначила, що 2025 рік став для країни “перехідним”: після конституційної й інституційної кризи 2015 року система поступово відновлювалася, однак проблем залишалося чимало.

“Польща залишається демократичною державою з чинними інститутами правового захисту й активним громадянським суспільством”, – підкреслила вона, згадавши конституційно закріплені інститути омбудсмана з прав людини, омбудсмана з громадянських прав і омбудсмана з прав дитини.

За офіційними даними індексу, бал Польщі у 2025 році становить 76,28 – це найвищий показник серед усіх 19 країн, хоча й дещо нижчий, ніж 78,20 роком раніше. Найвищі оцінки країна отримала за підтримку основних прав і превентивні заходи, натомість практичний захист правозахисників оцінено лише в 50%.

“Наявність демократичних інституцій сама собою не гарантує сприятливого середовища для правозахисної діяльності”, – наголосила доповідачка.

Ключовим прикладом цього розриву вона назвала кризу на польсько-білоруському кордоні, яка триває з 2021 року. У березні 2025 року Польща запровадила механізм тимчасового обмеження можливості подати заяву про міжнародний захист безпосередньо на кордоні – цю норму правозахисні організації визнали такою, що суперечить міжнародному праву, оскільки вона не передбачає розгляду індивідуальних обставин заявників. Це позначилось і на роботі самих правозахисників: люди, які надавали мігрантам медичну, гуманітарну чи юридичну допомогу, стикалися з погрозами кримінального переслідування, затриманнями та ворожістю з боку ультраправих груп.

Як приклад Ольга Саломатова навела “справу п’ятірки з Гайнівки” – п’ятьох активістів судили за допомогу сім’ям мігрантів (зокрема, сім’ї з Іраку з дітьми) у вигляді їжі, одягу й транспорту. Лише у вересні 2025 року суд повністю їх виправдав. За її словами, ця справа продемонструвала “охолоджувальний ефект”: сама можливість тривалого кримінального переслідування за гуманітарну допомогу стримує правозахисну активність. Подібним показовим випадком доповідачка назвала справу правозахисниці, засудженої за допомогу жінці в доступі до медикаментозного аборту, – обвинувальний вирок у 2025 році скасував апеляційний суд.

Серед системних проблем вона також відзначила відсутність спеціалізованого закону чи національного механізму захисту правозахисників та збереження кримінально-правових норм щодо дифамації, які можуть створювати непропорційний тиск на журналістів і активістів. Позитивним кроком доповідачка назвала створення парламентської комісії з розслідування репресій проти громадянського суспільства у 2015–2023 роках, водночас зауваживши, що це “ретроспективний”, а не чинний механізм захисту.

Росія: “дна поки немає”

Директорка відділу Європи та Центральної Азії Норвезького Гельсінського комітету Інна Сангаджиєва почала виступ з констатації: Росія веде повномасштабну війну проти України вже майже п’ять років, і цю ж “логіку терору” країна застосовує щодо власних правозахисників і громадянського суспільства.

“Ситуація доволі плачевна, і дна поки немає – вона погіршується щороку”, – заявила доповідачка.

Ці слова відображені й у цифрах: бал Росії у 2025 році становить лише 16,14 (проти 17,57 роком раніше) – країна перебуває в групі держав із критичним рівнем захисту правозахисників, поступаючись за показником лише Білорусі та Туркменістану.

За чотирма критеріями безпеки правозахисників – фізичною, психологічною, цифровою та фінансовою – Росія, за словами Інни Сангаджиєвої, практично досягла мінімальних показників щодо кожного з них. Вона також указала на практику транснаціональних репресій проти правозахисників, які виїхали за кордон.

Серед конкретних фактів 2025 року доповідачка назвала розширення списку “іноземних агентів” приблизно на 1100 фізичних осіб і організацій, а також поповнення переліку “небажаних організацій” – до якого 2025 року внесли й сам Норвезький Гельсінський комітет, що фактично криміналізує будь-яку співпрацю з ним для громадян Росії.

Вона також повідомила про зростання кількості політв’язнів серед правозахисників, згадавши, зокрема, керівника проєкту з Єкатеринбурга Олексія Соколова та координатора руху “Голос” Григорія Мельконьянца, засудженого до п’яти років позбавлення волі. Окремим тривожним трендом вона назвала переслідування адвокатів і позбавлення їх ліцензій, зокрема адвокатів Олексія Навального та його прихильників.

Молдова: рік виборів, “шок фінансування” та відсутність спеціального закону

Представник організації Promo-LEX Вадим Вієру повідомив, що бал Молдови в індексі за 2025 рік становить 61,10 – це невелике зростання порівняно з 59,80 роком раніше. За його словами, 2025-й був виборчим роком у країні, що супроводжувалося спробами держави посилити контроль над процесами, а також впливом гібридної війни з боку Росії.

Доповідач зафіксував регрес в інституційній рамці – через брак консультацій між парламентом і державними органами та відсутність прозорості у взаємодії з громадянським суспільством, яке, за його словами, залучають “у дуже символічний спосіб”. Він підкреслив, що в Молдові й досі немає спеціального закону про захист правозахисників – питання, яке громадянське суспільство країни порушує вже багато років.

Серед інших викликів 2025 року Вадим Вієру назвав ситуацію в Придністровському регіоні, який залишається під фактичною окупацією і де фундаментальні права незахищені; блокування низки вебсайтів у контексті виборів без належного судового перегляду; а також “шок фінансування” – скорочення близько 70% бюджетів молдовських НУО через зупинення американського фінансування. Пріоритетами на майбутнє він назвав ухвалення спеціального закону про статус і захист правозахисників з гарантіями на випадок нападів, а також створення міжнародного механізму швидкого реагування, який фінансувала б і моніторила держава.

Пакистан: виступ перервано технічними проблемами

Представниця пакистанської організації AWAM Лайба Шоукат розпочала виступ подякою за можливість представити дослідження, однак через технічні складнощі з інтернет-з’єднанням змістовна частина її доповіді до розшифрування, на жаль, не ввійшла. За офіційними даними індексу, бал Пакистану у 2025 році становить 29,37 – невелике зниження порівняно з 30,60 роком раніше, країна залишається в середньому кластері.

Україна: у групі лідерів індексу

Україна ввійшла до групи країн з відносно високим рівнем захисту правозахисників: бал країни 2025 року становить 69,62, що є невеликим зростанням порівняно з 68,57 роком раніше. Це другий показник серед усіх 19 країн індексу – після Польщі.

Нагадаємо, у глобальному вимірі свобода преси переживає найгірший період за весь час існування рейтингу: середній показник серед 180 країн і територій опустився до рекордно низького рівня. Понад половину держав нині класифікуються як такі, де ситуація зі свободою слова є “складною” або “дуже серйозною”.