Грошей менше, тиску більше: які головні виклики переживає громадянське суспільство України — Індекс сталості за 2025 рік
Українське громадянське суспільство у 2025 році продемонструвало здатність адаптуватися до скорочення міжнародного фінансування, продовжило адвокатувати реформи та розвивати соціальні й гуманітарні послуги. Водночас сектор зіткнувся з низкою системних проблем: скороченням донорської підтримки після припинення програм USAID, нерівним доступом організацій до фінансування, складним банківським регулюванням, повільним ухваленням необхідних законів, змінами в уряді, які змушують громадські організації щоразу заново вибудовувати контакти з державою, а також переслідуванням активістів.
Про це говорили під час презентації “Індексу сталості розвитку організацій громадянського суспільства в Україні за 2025 рік”, яку проводив Український незалежний центр політичних досліджень.
Презентація “Індексу сталості розвитку організацій громадянського суспільства в Україні за 2025 рік”, яку проводив Український незалежний центр політичних досліджень. Скриншот з відеоЗа словами експертки УНЦПД Юлії Панури, 2025 рік став для громадянського суспільства роком випробувань, пов’язаних із наслідками повномасштабної війни та трансформацією міжнародної підтримки після зупинки програм USAID. Водночас цей період продемонстрував спроможність сектору до згуртування, розвитку соціальних послуг і роботи над євроінтеграційними реформами. Одним із ключових стимулів системних змін Панура назвала саме європейську інтеграцію.
Водночас, наголосила вона, важливу роль у тому, щоб українські організації змогли зберегти команди й продовжити роботу, відіграла підтримка міжнародних партнерів.
Директор програми “Демократія і належне врядування” Міжнародного фонду “Відродження” Олексій Орловський наголосив, що оцінка стану громадянського суспільства є важливою не лише для самого сектору, а й у контексті руху України до Європейського Союзу.
За його словами, ЄС уважно стежить за тим, наскільки комфортно громадянське суспільство почувається у державі, яка претендує на членство в Євросоюзі. Тому регулярне проведення Індексу сталості дозволяє бачити не лише окремі проблеми, а й динаміку змін у секторі.
Орловський окремо звернув увагу на методологію дослідження. Індекс значною мірою фіксує сприйняття та самооцінку громадянського суспільства — те, наскільки організації відчувають себе спроможними та наскільки комфортно чи дискомфортно вони почуваються в конкретний період. Саме тому, за його словами, важливо, щоб до оцінювання долучалися представники різних регіонів України, адже ситуація та сприйняття викликів у різних частинах країни можуть суттєво відрізнятися.
Для “Відродження”, додав Орловський, принципово важливо, щоб українське громадянське суспільство мало можливість впливати на процеси ухвалення рішень і не було виключене з них. Індекс, за його словами, є одним з інструментів, який дозволяє бачити цей процес у динаміці.
Держава та громадський сектор: співпраця є, але вона нерівномірна
Заступниця директора департаменту інформації та комунікацій з громадськістю, завідувачка відділу Секретаріату Кабінету Міністрів України Наталія Окша визнала, що взаємодію держави та громадянського суспільства не можна оцінювати однозначно.
За її словами, співпраця відбувається як у межах реалізації Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства, так і в інших сферах державної політики — зокрема, відновленні країни та розвитку територіальних громад. Однак різні завдання мають різний рівень пріоритетності як для держави, так і для самого громадського сектору.
Окремо Окша відзначила роботу над законодавчими змінами. За її словами, у 2025 році держава та громадські організації працювали над питаннями гуманітарної допомоги, волонтерської діяльності та громадської участі. Серед прикладів вона назвала роботу центрів життєстійкості, Мінсоцполітики, Міністерства молоді та спорту, Міністерства культури, Міністерства юстиції та Міністерства розвитку. Також, за її словами, при Міністерстві внутрішніх справ працює комунікаційний майданчик для взаємодії з правозахисними організаціями, де обговорюють, зокрема, питання захисту громадських активістів.
Водночас представниця уряду повідомила, що вже розпочалася підготовка до розроблення нової стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства. У Секретаріаті Кабміну аналізують виконання чинної стратегії та проводять інтерв’ю з громадськими об’єднаннями, благодійними та волонтерськими організаціями, щоб визначити проблеми й напрями, які мають увійти до нового документа.
За словами Окші, у вересні планують провести громадське обговорення напрацювань, які мають стати орієнтиром для державної політики у сфері розвитку громадянського суспільства на наступні шість років.
При цьому вона підкреслила: без самого громадянського суспільства держава не зможе виконати поставлені завдання, оскільки саме громадські організації та громадяни найкраще розуміють проблеми, з якими стикаються на практиці.
Закони ухвалюють повільніше, ніж Україна рухається до ЄС
Виконавча директорка Коаліції РПР Ольга Лимар назвала 2025 рік складним для адвокації реформ.
Одним із найбільших викликів вона вважає припинення програм USAID. За її словами, це суттєво вплинуло на роботу аналітичних та адвокаційних організацій. Найкраще адаптуватися змогли ті ОГС, які мали сильну інституційну спроможність і традиційно користувалися підтримкою міжнародних донорів.
Водночас 2025 рік продемонстрував і силу громадянського суспільства. Лимар згадала протести проти законопроєкту, який обмежував повноваження НАБУ та САП. На її думку, вони показали, що навіть в умовах воєнного стану громадяни здатні використовувати демократичні механізми впливу.
Але паралельно, за її словами, проявилася інша проблема — уповільнення роботи парламенту та євроінтеграційних процесів.
“Євроінтеграційна процедура в часи, коли ми пришвидшено рухаємося до Європейського Союзу, провалена. Багато євроінтеграційних законів не проголосовано”, — сказала Лимар.
Вона також звернула увагу на затримки з рішеннями, пов’язаними з Ukraine Facility, та на те, що низка законопроєктів не була ухвалена в редакції, яку роками адвокатували громадські організації та аналітичні центри. На думку Лимар, наслідки цього Україна відчуває вже зараз.
Окремим викликом вона назвала зміни в уряді. Через зміну віцепрем’єр-міністра, переговорників та складу робочих груп громадянському суспільству доводиться фактично заново вибудовувати робочі зв’язки з державою. Деякі переговорні групи, до яких раніше долучалися представники ОГС, після змін фактично перестали працювати.
“Це непередбаченість для організацій громадянського суспільства, з ким і як ми працюємо, як ми налагоджуємо контакти, чи є певна системна робота”, — пояснила Лимар.
Ще один недопрацьований інструмент — публічні консультації. За словами Лимар, закон має запрацювати після завершення воєнного стану, але наразі його дія не поширюється на народних депутатів, хоча це передбачено дорожньою картою функціонування демократичних інституцій.
Водночас вона назвала позитивним результатом роботу над практичним застосуванням механізму публічних консультацій. За її словами, багато депутатів, з якими працювали громадські організації, позитивно сприйняли цей інструмент.
“Немає грошей” — уже недостатнє пояснення
Питання фінансової стійкості фактично проходило через усі виступи учасників презентації.
Директорка Альянсу українських організацій громадянського суспільства Міла Леонова вважає, що скорочення фінансування зробило ринок більш конкурентним, однак водночас змусило українські організації та донорів шукати нові моделі підтримки.
За її словами, у 2025 році з’явилося багато нових фінансових інструментів, фондів та програм регрантингу. Зокрема, нові програми запустили Норвегія, Швеція та Німеччина. Частину цих програм адмініструють міжнародні організації, але вони розширюють доступ до ресурсів для українських ОГС.
Тобто, за словами Леонової, йдеться не лише про те, що українські організації отримують менше прямого фінансування. Змінюється сама архітектура донорської підтримки: з’являється більше каналів і механізмів розподілу коштів.
Водночас ця модель має й слабкі місця. Ресурси розподіляються нерівномірно: великі організації мають більше можливостей залучати фінансування, тоді як невеликі ОГС, особливо на прифронтових територіях, змушені постійно боротися за видимість і доступ до ресурсів.
Леонова вважає, що одним із рішень можуть бути консорціуми та спільні механізми фінансування, коли кілька організацій об’єднують спроможності та стають зрозумілішими партнерами для донорів. У розшифровці вона згадує консорціум, до якого вже об’єдналися понад десять українських організацій.
Ще одним важливим напрямом вона назвала локалізацію гуманітарної допомоги — передачу ресурсів і лідерства безпосередньо українським організаціям.
За її словами, українські ОГС уже демонструють міжнародним партнерам спроможність працювати самостійно. У країні формуються професійні сектори громадянського суспільства, а кризові умови стимулюють появу нових моделей співпраці.
Водночас Леонова застерігає від ситуації, коли доступ до міжнародних можливостей мають лише найбільші або найбільш відомі організації. Вона закликала сектор виходити за межі власних “бульбашок” і посилювати співпрацю між гуманітарними, правозахисними, розвитковими та відновлювальними організаціями.
Організаціям потрібні гроші не лише на проєкти
Керівниця програми посилення організаційної спроможності “Філантропія в Україні” Галина Масира наголосила ще на одній проблемі — донорські проєкти часто не забезпечують організаціям достатньо ресурсів для їхньої інституційної роботи.
За її словами, одним із головних запитів від міжнародних партнерів, державних інституцій та самого громадянського суспільства сьогодні є прозорість. Але прозорість неможлива без фінансової стабільності та можливості інвестувати в організаційний розвиток.
Масира підкреслила необхідність передбачати в проєктах кошти на так звані overheads — непрямі витрати, які дозволяють організації існувати між проєктами, утримувати команду, розвивати внутрішні процеси та забезпечувати сталість.
“Саме ця стабільність є такою основною запорукою того, щоб будувати сталість, прозорість і демонструвати розвиток своїх організацій”, — наголосила вона.
Ще одна тенденція — спроби організацій диверсифікувати доходи та отримувати кошти не лише від грантів. Йдеться, зокрема, про продаж послуг та створення власних продуктів.
Але тут, за словами Масири, виникає суперечність: з одного боку, організаціям радять ставати більш самоокупними, а з іншого — законодавство містить бар’єри, які ускладнюють таку модель.
Банківське регулювання перетворилося на окремий бар’єр
Серед найбільш практичних проблем правового середовища учасники презентації називали банківське обслуговування.
Експертка УНЦПД зазначила, що громадські та благодійні організації стикаються з надмірним контролем з боку комерційних банків щодо засновників, кінцевих бенефіціарних власників, переказів та блокування рахунків.
Проблема полягає в тому, що до ОГС фактично застосовують підходи, розроблені для комерційного сектору, а банки, намагаючись мінімізувати власні ризики, максимально посилюють перевірки. Особливо це ускладнює роботу організацій, які проводять гуманітарну діяльність за кордоном.
Цей аспект окремо підтвердила директорка Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик. Вона наголосила, що практичною проблемою для громадських організацій є можливість здійснювати платежі на рахунки закордонних контрагентів.
За її словами, через регуляторні обмеження українські організації не завжди можуть виступати лідерами міжнародних проєктів і змушені залишатися їхніми підрядниками. Печончик вважає, що це регулювання потрібно переглядати, адже воно безпосередньо обмежує можливості українського громадянського суспільства працювати на міжнародному рівні.
Окремий блок виступу Тетяни Печончик стосувався безпеки громадських активістів.
За 2025 рік організація зафіксувала 178 випадків переслідування громадських активістів на підконтрольній уряду України території. Понад 60% із них були пов’язані з російською агресією. Йдеться про ракетні та дронові атаки, загибель волонтерів на прифронтових територіях, а також загибель активістів унаслідок невибіркових ударів. За словами Печончик, у 2025 році було зафіксовано 26 випадків загибелі громадських активістів і волонтерів, пов’язаних із російською агресією.
Але, наголосила директорка ZMINA, особливо важливо дивитися на ті випадки, які не були безпосередньо спричинені російською агресією.
За її словами, таких випадків було 66. При цьому фізичних нападів на активістів стало менше порівняно з періодом до 2022 року, однак зросла кількість юридичних форм переслідування — зокрема SLAPP-позовів та кримінальних проваджень.
Печончик навела кілька прикладів. Серед них — кримінальне переслідування голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна, яке понад 100 організацій громадянського суспільства, включно із ZMINA, вважають політично мотивованим.
Також вона згадала кримінальне провадження щодо львівського активіста Максима Шумакова, переслідування екологічних активістів та випадок із двома неповнолітніми учасниками протесту проти вирубки дубів, яких поліція доставила до відділку та, за словами Печончик, погрожувала подальшим тиском у разі продовження протестів.
Таким чином, за її оцінкою, навіть за наявності комунікаційних майданчиків між державою та правозахисним сектором проблема безпеки активістів залишається невирішеною.
Ще один критичний виклик — розрив між наявністю державних планів і їх реалізацією.
Учасники презентації зазначили, що у 2025 році уряд ухвалив план заходів щодо розвитку громадянського суспільства на 2025–2026 роки. Водночас частина зобов’язань у сфері євроінтеграції та законодавчих змін залишилася невиконаною.
Експерт УНЦПД Максим Лациба окремо назвав невиконання планів щодо законодавства про громадянське суспільство та проблеми з просуванням урядових законопроєктів у парламенті.
Він навів як приклад законопроєкт про організації населення, який, за його словами, багато років поспіль включають до планів, але його ухвалення постійно відкладається.
Критика пролунала і щодо імплементації змін у сфері гуманітарної допомоги. За словами спікера, законодавчі зміни вже ухвалені, однак для повноцінної роботи необхідна відповідна постанова уряду та створення реєстру верифікованих громадських і благодійних організацій. Ідеться, зокрема, про можливість ввезення гуманітарних автомобілів для статутної діяльності, бронювання гуманітарних працівників та виїзду за кордон для гуманітарних місій.
На думку Лациби, держава має швидше переходити від ухвалення документів до їхньої практичної реалізації.
Людський капітал стає одним із головних ризиків
Проблема людей, які працюють у громадському секторі, пролунала у більшості виступів.
Учасники наголошували, що організації працюють в умовах війни, постійного навантаження, нестабільного фінансування та конкуренції за ресурси. У соціальній сфері працівники часто фактично працюють понад власні можливості.
На проблему людського капіталу окремо звернув увагу голова правління Агенції відновлення та розвитку Олександр Солонтай.
За його словами, громадянське суспільство в Україні “вижило”, попри отримані удари, однак ризики нікуди не зникли. Серед них він назвав стан людського капіталу в умовах воєнного стану та неспроможність державного управління достатньо швидко адаптуватися до потреб суспільства.
Солонтай вважає, що держава має сприймати громадянське суспільство не як додаткового критика чи конкурента, а як союзника у забезпеченні стійкості України.
На думку Солонтая, ще одним викликом стала постійна зміна урядовців. Кожна зміна міністра або його заступника означає для громадських організацій необхідність знову пояснювати базові речі, відновлювати контакти та переконувати нового посадовця у важливості вже напрацьованих рішень.
“Постійна потреба переадвокації того міністра чи того заступника, який черговий раз помінявся”, — говорить він.
Громадянське суспільство саме шукає нові моделі стійкості
Попри проблеми, учасники презентації говорили не лише про кризу, а й про зміни, які стали результатом цієї кризи.
Міла Леонова звернула увагу на те, що скорочення міжнародного фінансування стимулювало нові моделі співпраці, регрантингу та локалізації. В Україні з’являються нові фонди та програми, а самі українські організації стають дедалі активнішими у формуванні міжнародних правил щодо гуманітарної допомоги.
За її словами, Україна вже долучається до міжнародних процесів, які визначають правила локалізації, якість партнерства та підзвітність міжнародної допомоги. Водночас вона наголосила: доступ до цих можливостей поки що мають далеко не всі організації.
Тому одним із головних внутрішніх завдань сектору має стати подолання власної фрагментації та створення механізмів, які дозволятимуть меншим організаціям отримувати доступ до ресурсів через співпрацю та консорціуми.
Ольга Лимар окремо звернула увагу на те, що українське громадянське суспільство вже не можна сприймати як єдиний моноліт.
За її словами, між реформаторськими організаціями, аналітичними центрами, watchdog-організаціями та антикорупційними структурами можуть бути різні позиції щодо окремих процесів. І це не обов’язково є негативом.
“Немає певної консолідації в громадянському суспільстві”, — сказала Лимар, додаючи, що різні позиції мають право на існування.
Водночас інші учасники презентації наголошували, що саме співпраця між різними частинами сектору може стати відповіддю на скорочення ресурсів.
Учасники презентації погоджуються: українське громадянське суспільство не лише пережило 2025 рік, а й змінилося під впливом криз. З одного боку, сектор став професійнішим, почав активніше об’єднуватися, шукати альтернативні джерела фінансування, створювати консорціуми, розвивати власні послуги та впливати на міжнародні правила гуманітарної допомоги. З іншого — організації працюють у значно складнішому середовищі. Скорочення донорських програм, нерівний доступ до ресурсів, нестабільність державної політики, проблеми банківського регулювання, незавершені законодавчі зміни, ризики для активістів та виснаження команд створюють одночасно кілька рівнів загроз для сталості сектору.
Громадському сектору потрібні не лише гранти, а можливість планувати діяльність на кілька років. Не лише декларації про підтримку волонтерства, а ресурси для його розвитку. Не лише законодавчі плани, а ухвалені та імплементовані закони. Не лише комунікаційні майданчики з владою, а реальний вплив на рішення. Не лише вимоги до прозорості, а фінансування інституційного розвитку. І зрештою не лише визнання ролі громадянського суспільства, а розуміння його як одного з ключових елементів стійкості держави.
Нагадаємо, у 2022 році показник сталості організацій громадянського суспільства в Україні становив 3.1 за шкалою від 1 до 7 балів, де 1 — найвищий бал.
