Одностатеві партнерства у сучасній Європі: польський урок
Наприкінці травня польський Сейм ухвалив закон про “статус найближчої особи”, який має надати як різно-, так і одностатевим парам певні, хоч і дуже обмежені, права фактичного члена сім’ї — зокрема, спільної власності на спільно нажите майно, податкові пільги для сімей, право на доступ до медичної інформації партнера, можливість успадкування після його смерті без оподаткування, збереження у такому випадку права на користування спільним житлом, право на соціальні виплати через смерть партнера. Для цього пара має укласти договір у нотаріуса та зареєструвати його в органі реєстрації актів цивільного стану.
Хоча законопроєкт старанно уникає називати цивільний стан, який отримують партнери після укладення такої угоди, “реєстрованим партнерством” або “цивільним союзом” тощо, фактично він запроваджує саме таку нову правову інституцію — нову для польського законодавства, але не для світової практики, де реєстроване цивільне партнерство вперше було запроваджене у Данії ще у 1989 році. Чинний президент Польщі Кароль Навроцький, правий популіст, очікувано заявив, що не допустить цього і накладе на законопроєкт вето, яке нинішній склад польського парламенту гарантовано не подолає. Президент-ультраконсерватор не бажає легалізувати будь-яку правову форму визнання сімейних стосунків одностатевих пар.
Однак, крім національного законодавства, країни Європейського Союзу зобов’язані дотримуватися законодавства ЄС, яке включає в себе й рішення Суду справедливості ЄС, а також керуватися рішеннями Європейського суду з прав людини. Причому, якщо рішення ЄСПЛ прямо зобов’язують державу лише до грошової компенсації постраждалим, то рішення верховного суду ЄС можуть давати прямі вказівки національній владі з усунення порушень прав, гарантованих європейським законодавством. Саме так і сталося у листопаді 2025 року, коли Суд справедливості постановив, що Польща мусить визнавати одностатеві шлюби громадян ЄС, укладені в інших країнах Євросоюзу, з метою реалізації сімейних прав одностатевих партнерів, передбачених законодавством ЄС.
Це прецедентне рішення, яке стосується всіх країн Євросоюзу, але його практична реалізація у кожній конкретній країні залежить від її національного законодавства. Суд не вимагає визнання таких шлюбів як саме шлюбів — якщо одностатеві партнери можуть у певній країні узаконити свої стосунки у якійсь формі цивільного партнерства, що надає їм відповідні права, то цього досить. Але через те, що у Польщі не існує правового визнання та захисту жодної іншої форми сімейних партнерських стосунків, крім шлюбу, то в цьому випадку верховний суд ЄС вирішив, що єдиною доступною для них формою реєстрації та захисту їхніх відносин є транскрипція — тобто, переклад польською мовою та внесення — їхнього іноземного сертифікату про одруження до польського національного реєстру актів цивільного стану.
Польські суди відразу стали застосовувати це рішення Суду справедливості ЄС як норму прямої дії та зобов’язувати органи реєстрації актів цивільного стану вносити іноземні свідоцтва про шлюб одностатевих пар до національного реєстру, хоча це викликало технічні проблеми через те, що така можливість у ньому не була передбачена. Нинішній ліберальний уряд Польщі не став опиратися та розпорядився про термінове оновлення реєстру з метою усунення цих проблем.
Це створило парадоксальну ситуацію, коли польська держава, відмовляючись легалізувати навіть одностатеві цивільні партнерства, однаково вимушена визнавати одностатеві шлюби своїх громадян саме як повноцінні шлюби за польським законодавством, оскільки воно не передбачає жодної іншої можливості визнати сімейні стосунки одностатевих пар, чого вимагає рішення верховного суду ЄС. Схожа правова ситуація існує в Ізраїлі, де рішення Верховного суду підтвердило легальність одностатевих шлюбів ізраїльських громадян, укладених за кордоном, хоча власне ізраїльське законодавство не передбачає можливості реєстрації таких шлюбів.
Відповідно, такі сімейні пари відразу отримують усі права звичайного подружжя, якщо інакше спеціально не обумовлено в законі. Схоже, що єдиним правом, якого у Польщі такі подружжя не отримають, буде право на спільне всиновлення дітей — як і в багатьох країнах, зокрема і в Україні, правила для всиновлення дітей існують юридично окремо від інституту шлюбу, і двом особам однієї статі таке всиновлення заборонене незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою. Це окреме питання, яке не вирішується автоматично при легалізації одностатевих шлюбів або партнерств, тому, зокрема, українські гомофоби можуть не хвилюватися щодо цього у процесі легалізації нашою державою реєстрованого цивільного партнерства для одностатевих пар. Водночас польський приклад демонструє, що це має бути зроблено ще до вступу України в ЄС — інакше у нас може виникнути така сама ситуація, і після вступу держава буде вимушена визнавати одностатеві шлюби українських громадян, укладені у будь-якій країні Євросоюзу.
У сучасній Європі визнання та захист сімейних прав одностатевих пар вже не є опціональним — рішення Європейського суду з прав людини та Суду справедливості ЄС роблять це обов’язком держав, які входять до Ради Європи та Європейського Союзу, відповідно. Там, де з цим не справляються законодавці, у справу вступає судова влада — цей шлях складніший, але кінцевий результат такий самий: держава так чи інакше мусить це зробити, і різниця полягає тільки, яким конкретним способом.
Хоча, завжди існують альтернативи, які нам демонструють Росія та Грузія: вийти з Ради Європи та / або відмовитися від вступу до ЄС. Русскій мір радісно відкриє такій країні свої обійми.
Андрій Кравчук, експерт з адвокації Правозахисного ЛГБТ-центру “Наш світ”
