Спротив, що пішов у підпілля: як окупація карає незгодних
Півострів під окупацією нагадує уражений вірусом організм. Кожна спроба стерти українську ідентичність, знищити культурну спадщину, символи державності і навіть віру – ніби інфекція, що шириться тілом. Втім, це намагається зупинити опір. Від відкритих мітингів і мирних акцій спротив перейшов у підпільні форми: листівки, закриті чати, донати, жовто-блакитна фарба, емоджі, коментарі і дописи, гучні слова і тиха незгода. Мешканці Криму досі чинять опір навіть тоді, коли репресії виснажують і травмують. Він проявляється навіть у виборі жити там – просто тому, що це твій дім і твоя земля. Тимчасово окупована.
Після років окупації репресії в Криму та інших окупованих територіях перетворилися на системну політику контролю – спрямовану не лише проти відкритого спротиву, а й проти самої української ідентичності, громадянської позиції та будь-яких проявів незгоди з політикою окупаційної влади. Криміналізується не лише дія, а саме право людини на позицію або навіть мовчазну незгоду.
Правову основу переслідувань складають політично вмотивовані кримінальні справи за статтями про “державну зраду”, “тероризм”, “екстремізм”, а також адміністративні провадження за “дискредитацію армії РФ”, які при повторному провадженні можуть бути криміналізовані. Ще однією з практик є довільне та розширене трактування законодавства, яке дозволяє силовим структурам фактично карати людей за будь-які дії, що можуть бути розцінені окупаційною владою як загроза існуванню режиму. Окрім того, існують певні практики контролю, які підсилюють цю репресивну систему: доноси, проросійські телеграм-канали, показові затримання, публічні відео “вибачень” і демонстративне покарання як інструмент залякування місцевих жителів.
Якось колишній політв’язень, Надзвичайний та Повноважний Посол України в Турецькій Республіці Наріман Джелял сказав: “Спротив – це дуже ефективне щеплення від російської окупації. Якщо мешканці Криму навіть не чинять відкритого спротиву, вони продовжують свій мовчазний протест і використовують будь-яку можливість, щоб підтвердити свою національну ідентичність, що вони є громадянами України. І це те, за що варто боротись!”.
До Дня спротиву окупації Криму розповідаємо про випадки переслідування людей за прояви незгоди та збереження своєї ідентичності в умовах окупації. Ці історії показують не лише масштаби репресій, а й те, що спротив не зник – він змінив форми, але триває попри постійний тиск і ризики.
В цій статті ми також аналізуємо, як змінювалася інтенсивність і характер переслідувань з часом, порівнюючи ситуацію після різкого зростання репресій у 2022 році з тим, як система тиску функціонує сьогодні.
Позбавлення волі за донат на ЗСУ
В умовах окупації навіть незначний грошовий переказ на підтримку української армії розглядається як кримінальний злочин. Дії, які поза окупованою територією є проявом громадянської солідарності, стають підставою для кримінального переслідування і тривалих строків ув’язнення — на 7, 12 чи навіть 17 років.
Нижче наводимо приклади справ, які демонструють, як працює система таких переслідувань.
Людмила Колеснікова
Людмила мешкала в Ірландії з 2022 року, однак у червні 2024-го змушена була повернутися на окупований півострів через смерть матері. Російські силовики затримали жінку просто на цвинтарі.
Згодом проти Людмили порушили кримінальну справу за статтею 275 КК РФ (державна зрада). Її засудили до 17 років позбавлення волі за купівлю NFT-марок із зображенням “російського військового корабля”, кошти від продажу яких були спрямовані на підтримку України.
Ірина Суховій
65-річна мешканка Мелітополя Ірина Суховій утримується в СІЗО Сімферополя через переказ 1,4 тисячі російських рублів (близько 800 гривень) на потреби Збройних сил України.
Попри серйозні хронічні захворювання, окупаційний суд Запорізької області засудив її на 12,5 року позбавлення волі за нібито державну зраду.
Аппаз Куртамет
Аппаз повернувся в окуповану Новоолексіївку з метою оформлення документів на власний будинок, щоб його не забрали росіяни. Владнавши питання з паперами, хлопець вирішив зустрітися з друзями перед від’їздом. Після цього зв’язок із ним обірвався.
Після трьох місяців повної невідомості рідні дізналися, що хлопця утримують в СІЗО Сімферополя.
“Там його схиляли до співпраці та нав’язували російське громадянство, мовляв, за таких умов відпустять на волю. Силовики йому говорили: “Ти сам обираєш: свободу чи 10–15 років ув’язнення. А ми знайдемо, за що тебе затримати. Просто перевіримо твій телефон”. Однак мій син відмовився”, – розповіла мати політбранця.
Згодом Аппазу винесли вирок – 7 років позбавлення волі нібито за фінансування українського добровольчого батальйону. В основу звинувачень проти Аппаза лягли докази про переказ 500 гривень своєму знайомому, який служив у добровольчому батальйоні “Крим”.
Покарання за найменші прояви ідентичності
Навіть найменші прояви української ідентичності в окупації стають приводом для переслідувань. Людей карають за пісні, символіку чи невеликі акти громадянської позиції, застосовуючи адміністративні арешти, штрафи та багаторічні ув’язнення.
Богдан Зіза
16 травня 2022 року в окупованій Євпаторії кримський художник і громадянський активіст Богдан Зіза провів протестну акцію, обливши двері міської адміністрації жовтою та блакитною фарбами та кинувши у будівлю “коктейль Молотова”.
Того ж дня активіста затримали, а інформація про його місцеперебування була невідомою до 18 травня. У червні 2023 року окупаційна влада засудила Зізу до 15 років колонії.
Станом на грудень 2025 року з’явилися дані про критичне погіршення здоров’я політв’язня у російській колонії, відомій як “Владимирський централ”. Через серйозні стоматологічні проблеми та відсутність належної медичної допомоги будь-яке звернення Богдана до медчастини фактично перетворилося на форму катування.
Андрій Білозеров
У вересні 2022 року у місті Білогірськ з місцевого технікуму звільнили викладача російської мови Андрія Білозерова. Приводом стало відео, на якому він слухав в аудиторії пісню Тараса Боровка “Байрактар”.
У проросійських ресурсах почали поширювати інформацію про те, що викладач не приховує проукраїнської позиції та чекає на деокупацію Криму, причому донесли на нього власні учні. Тоді ж у вересні Білозерову присудили 13 діб арешту за статтею про демонстрацію забороненої символіки.
28 жовтня 2022 року його знову відправили під адміністративний арешт на 14 діб за публікацію пісні “Червона калина” у соцмережі “ВКонтакте”. Під час затримання викладача побили. У грудні 2022 року окупаційний суд Сімферополя перевів справу у кримінальну площину, відправивши Білозерова під домашній арешт на два місяці за статтею про повторну “дискредитацію” окупаційної армії (ч. 1 ст. 280.3 КК рф).
У березні 2023 року Андрія Білозерова звинуватили в повторній “дискредитації” окупаційної армії. Його оштрафували на 100 тисяч рублів та заборонили робити публікації упродовж двох років.
Арешти та штрафи 4 людям за пісню “Червона калина” на весіллі
У вересні 2022 року окупаційний “Бахчисарайський районний суд” виніс вироки учасникам кримськотатарського весілля в ресторані “Арпат” за відтворення пісні “Ой у лузі червона калина”. Діджея Ахтема Гемеджі, який поставив трек, звинуватили у дискредитації окупаційних військ через слова про визволення українців та в пропаганді символіки ОУН, яку РФ вважає забороненою. “Суддя” Василь Кошелев призначив йому 30 тисяч рублів штрафу та 10 діб арешту. Організаторку заходу Ельвіру Абдуллаєву “суддя”-колаборант Ігор Янін за аналогічними статтями покарав штрафом у 30 тисяч рублів та 5 добами адміністративного арешту.
Пізніше арештували та оштрафували ще двох гостей. Лілію Абдуллаєву незаконний суд відправив під арешт на 10 діб, а Лілі Сайфулаєвій призначив штраф у 50 тисяч рублів. Обох жінок звинуватили в тому ж, що й двох попередніх учасників весілля: публічних діях з дискредитації російської армії (ст. 20.3.3 КпАП РФ) і пропаганді ідеології організації, діяльність якої заборонено в Росії (ст. 20.3 КпАП РФ).
Антивоєнні дії
Будь-які дії, що можуть бути витлумачені як антивоєнна позиція або нелояльність до військової присутності Росії, стають підставою для кримінального переслідування. Збір і передача інформації про пересування військ, публічні висловлювання проти війни чи підозра у сприянні українській стороні кваліфікуються як “шпигунство”, “екстремізм” або інші тяжкі злочини.
Наведені нижче випадки ілюструють, як саме працює ця практика переслідувань.
Максим Махно та Сергій Ткаченко
За версією ФСБ РФ, у серпні 2022 року 44-річний українець Максим Махно встановив контакт із СБУ та через месенджер передав дані про окупаційні війська у Каховці Херсонської області. За версією окупантів, він постійно спостерігав за росіянами, знаючи чисельність особового складу та типи озброєння. У жовтні 2022 року він нібито залучив до збору та передачі інформації 39-річного Сергія Ткаченка.
Обставини їхнього затримання невідомі, проте у жовтні 2024 року справу скерували до Ростовського обласного суду. У листопаді 2024 року обох чоловіків засудили до 12 років позбавлення волі за звинуваченням у шпигунстві: Махно відбуватиме термін у колонії суворого режиму, а Ткаченко – особливого режиму.
Олександр Соколов та Віктор Солдатко
З жовтня 2022 року до лютого 2023-го 51-річний мешканець Луганщини Олександр Соколов, за версією окупантів, збирав відомості про переміщення російських військ та маршрути військової техніки, передаючи дані через месенджери. Також у березні 2023 року він нібито розмістив у мережі заклики до розправи над колаборантами.
У вересні 2024 року так званий верховний суд “ЛНР” засудив його до 16 років колонії суворого режиму за шпигунство та екстремізм, заборонивши також адмініструвати сайти. У поширеному росіянами відео Соколов начебто визнав передачу даних телеграм-каналам і заявив, що виступає проти “спецоперації”. Разом із ним за аналогічними звинуваченнями у шпигунстві через Telegram до 13 років ув’язнення засудили 28-річного Віктора Солдатка.
Матері та донці присудили по 12 років колонії за “державну зраду”
У вересні 2023 року мешканка Севастополя нібито зробила фотографії об’єктів, які її 24-річна донька передала представникам української розвідки за винагороду.
Обох жінок затримали 3 жовтня 2024 року, спочатку висунувши звинувачення у “переданні даних на конфіденційній основі”. Проте у червні 2025 року справу перекваліфікували на “державну зраду”. У серпні 2025 року окупаційний міський суд Севастополя присудів 42-річній матері та її доньці по 12 років позбавлення волі з обмеженням пересування після звільнення.
10,5 та 14 років позбавлення волі за “шпигунство” для батька та доньки на Херсонщині
Справу про “шпигунство” також було сфабриковано проти родини з Генічеська: Олексія Дем’яненка та його доньки Анжеліки. За версією генпрокуратури РФ, батько збирав дані про дислокацію російської техніки та передавав їх доньці, яка надалі інформувала українську розвідку.
Після затримання Олексія утримували у підвалі будинку культури в селі Одрадівка, де його допитували співробітники ФСБ, а Анжеліку помістили до СІЗО в селі Чонгар. Окупаційний суд Херсонщини засудив Олексія Дем’яненка до 14 років позбавлення волі, а його доньку – до 10 років і 5 місяців ув’язнення.
Зростання політично мотивованих кримінальних переслідувань у Криму: порівняння 2022-го та 2025 року
Порівняння даних “Крим SOS” за 2022-й та 2025 рік демонструє чітку тенденцію до посилення кримінального переслідування мешканців окупованого Криму. Якщо у 2022 році репресивна політика лише набирала обертів після початку повномасштабного вторгнення РФ, то у 2025 році вона набула системного і масового характеру.
У 2022 році зафіксовано щонайменше 54 жертви політично вмотивованих переслідувань, які отримали обвинувальні вироки. З них 53 особи були засуджені до позбавлення волі із загальним строком понад 637 років. Водночас нові кримінальні інструменти репресій тільки починали застосовуватися: було відкрито щонайменше три кримінальні справи за статтями про так звані “фейки про зс РФ” та “дискредитацію російської армії”. Таким чином, кримінальне переслідування у 2022 році залишалося вибірковим і часто поєднувалося з адміністративним тиском (зокрема, масові штрафи за “дискредитацію російської армії”).
Станом на 2025 рік ситуація суттєво погіршилася. Кримінальні переслідування стали одним з ключових інструментів контролю над населенням і придушення будь-яких проявів нелояльності до окупаційної влади. Лише за один рік суди першої інстанції винесли незаконні та сумнівні вироки щонайменше щодо 70 осіб, що вже перевищує показники 2022 року. При цьому змінився і характер обвинувачень: якщо раніше домінували справи, пов’язані з “дискредитацією армії”, то у 2025 році найпоширенішими стали тяжкі статті – “державна зрада”, “шпигунство” та “екстремізм”, що передбачають до 20 років позбавлення волі.
Окремою тенденцією є криміналізація будь-яких проявів підтримки України. У 2025 році навіть коментарі в соціальних мережах, зокрема щодо ударів ЗСУ по військових об’єктах РФ, кваліфікувалися як “заклики до тероризму” або “екстремізм”. Обвинувачення дедалі частіше ґрунтуються на так званих лінгвістичних експертизах, які трактують проукраїнські висловлювання як злочинні дії. Таким чином фактично будь-яка публічна або приватна позиція, що суперечить офіційній російській пропаганді, може стати підставою для кримінального переслідування.
Крім кількісного зростання, у 2025 році посилився і каральний характер судової системи. Фіксуються системні порушення права на справедливий суд, а апеляційні інстанції майже не змінюють вироків, фактично легітимізуючи політично вмотивовані рішення. Ба більше, вищі судові органи використовують процедури перегляду справ для посилення покарань. Це свідчить про узгоджену роботу окупаційного слідства, “прокуратури” та “судів” у межах єдиної репресивної політики.
Таким чином, у порівнянні з 2022 роком у 2025-му спостерігається не лише збільшення кількості політично вмотивованих кримінальних справ, але й їхня ескалація за тяжкістю обвинувачень та жорсткістю вироків. Кримінальне переслідування стало системним інструментом придушення проукраїнської позиції та будь-яких форм інакодумства на півострові.
І водночас навіть у цих умовах, попри страх і загрозу, попри ризики і виснаження роками окупації, попри тотальний контроль і репресії – хтось розповідає дітям українські казки перед сном, хтось подумки співає українську пісню дорогою на роботу, хтось виходить у степ та порівнює побачене з українським стягом і тихо мріє про свободу, хтось пише листа-підтримки політбранцю, хтось святкує за українським часом, а хтось пошепки відповідає на новини: “Героям слава”.
Як зазначає професор Острозької академії та дослідник організованих груп спротиву на ТОТ Юрій Мацієвський у інтерв’ю для NV: “Цивільний опір змінив свою форму. Якщо спочатку у 2022 році він проявлявся у відкритих протестах, то вже з літа того ж року перейшов у підпілля. Росіяни посилили контроль та репресії, багато активістів потрапили в полон. З окремих інтерв’ю ми знаємо, що багато підпільників загинуло. Нині акцент роблять на безпечніших формах: агітація через листівки, координація в закритих чатах, а головне – збір розвідувальної інформації. Це ще раз підтверджує для всього світу: українці не змирилися і не змиряться з російською окупацією. Тому опір буде залишатися символом боротьби України, навіть якщо бойові дії на фронті буде заморожено”.
Саме тому зібрані свідчення говорять не лише про масштаби переслідувань, а й про те, що репресивна система не здатна подолати опір. Гучний чи тихий, яскравий чи невидимий – спротив живий досі. І сам факт його існування залишається найпослідовнішим запереченням окупації.
