“Мамо, я не хочу туди повертатися…”: незрячого політв’язня Сізікова звільнили з колонії за станом здоров’я, а потім скасували це рішення
Справа кримського політв’язня Олександра Сізікова – це один з найцинічніших кейсів переслідування з боку російських окупантів. Адже чоловік має інвалідність першої групи – після аварії у 2009 році він повністю втратив зір і потребує постійної сторонньої допомоги. Попри це, окупаційна влада Криму звинуватила його у тероризмі і засудила до 17 років ув’язнення фактично лише за мирні протести проти репресій.
Олександр Сізіков народився 1984 року в Сімферополі, згодом з родиною переїхав до села Тургенєвка Бахчисарайського району. У 2002 році вступив до Севастопольського національного технічного університету за спеціальністю “Автоматизація та комп’ютерно-інтегровані технології”. 2006 року прийняв іслам. Після аварії та втрати зору в повсякденному житті йому допомагали односельці та імам Едем Смаїлов, аж допоки самого імама не затримала ФСБ і не звинуватила в тероризмі.
З арештом імама Сізіков не міг змиритися, тому він з допомогою двох пенсіонерок виходив на одиничні протести у квітні 2019-го та травні 2020 року та відвідував судові процеси проти заарештованих мусульман.
Олександра затримали 7 липня 2020 року після обшуків у помешканні його друзів. ФСБ звинуватила Сізікова у “заснуванні терористичного осередку “Хізб ут-Тахрір” в 2015 році. Як докази російська спецслужба наводила знайдені під час обшуку книжки релігійно-політичного об’єднання. Утім, вони навіть не були надруковані шрифтом Брайля.
Суд тривав майже три роки, весь цей час Олександр перебував під домашнім арештом, адже навіть за російськими законами його стан здоров’я не дозволяв утримання в СІЗО. Але у травні 2023 року Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону засудив Олександра Сізікова до 17 років колонії. Його захист назвав рішення не просто жорстоким, а й незаконним, адже незрячий Сізіков з інвалідністю першої групи не міг відбувати покарання у в’язниці. Але Апеляційний військовий суд РФ проігнорував цю обставину і чоловіка етапували з Криму до Мінусинська у Красноярському краї РФ. В цю колонію, відому своїми жорсткими умовами, росіяни відправляють політв’язнів з окупованих територій, зокрема таких відомих громадських діячів як Наріман Джелял та Осман Аріфмеметов.
Олександр пережив важкий етап, але його стан погіршився. Вже будучи у в’язниці, Сізіков потрапив до Красноярської лікарні, де після обстеження йому діагностували гіпертонію третього ступеня та підтвердили повну втрату зору, що підпадає під перелік захворювань, які, за законами РФ, унеможливлюють відбування покарання в колонії. Тож у травні 2025 року Мінусинський міський суд ухвалив рішення звільнити Сизікова від покарання за станом здоров’я.
Олександр був щасливий повернутися додому, він одужував та будував плани на майбутнє. Але 21 жовтня 2025 року Красноярський крайовий суд скасував рішення про звільнення Сизікова і ухвалив повернути його назад у тюрму.
Про те, що довелось пережити Олександру в колонії, як він адаптовувася до життя вдома після в’язниці та обставини його нового затримання, розповіла його мати Олена.
За словами Олени, Олександр, коли повернувся додому, перебував в ейфорії, будував багато планів, зайнявся домашніми справами. Щоправда, на адаптацію життя на волі пішов цілий місяць.
Довгий час після тюремного взуття у нього ноги боліли, тож вдома тішився, що міг ходити босоніж.
Були проблеми з орієнтацією у просторі в будинку, і організм складно приймав домашню їжу, тривалий час страждав на розлад органів травлення.
“Але все одно був щасливий, радісний ходив такий. Ще хотів поїхати на шахові змагання …” – згадує мати.
Але 22 жовтня 2025 року, коли родина вже збиралась спати, співробітники поліції перелізли через паркан і увірвалися до будинку:
“Світло в будинку не горіло, я почула рух у дворі. Виходжу і бачу близько 20 у мене у дворі мордоворотів стоїть. Серед них був співробітник ФСБ на ім’я Тамерлан. За кілька днів до арешту він підвозив на своєму авто Сашу з мечеті додому…”
Олена вважає, що все це було сплановано. Адже під час цієї поїздки Тамерлан намагався спровокувати Олександра. Казав: “У середу ми взяли чотирьох жінок-мусульманок, як ти до цього ставишся?” Олександр тоді різко відповів йому. Також ефесбівець сказав Олександру, що він кафір (термін з ісламу для позначення людини, яка не вірить в Аллаха. – Ред.).
А потім виявилось, що цей Тамерлан був головним під час затримання Олександра вдома, каже мати.
Тоді ефесбівці дали Олені папірець без печаток, на якому слідчий Лук’янченко повідомляв, що десь у посадці знайшли сховок із вибуховими речовинами, боєприпасами і слідчий підозрює, що Олександр до цього причетний.
“Я кажу: “Це фігня якась, ви хочете Сашка посадити у новій справі?” Вони відповідають, що на підставі цього паперу мають провести обшук, а Сашка просто відвезуть на допит, як підозрюваного. При тому, що жодних санкцій та ордера на обшук не було. Уявляєте, ці 20 мородоворотів у нас у будинку знаходяться з липовим папірцем… Я їм тоді відповіла: “Якщо ви з собою не принесли патрони, щоб підкинути нам у будинок, то все буде нормально”, – згадує Олена.
Вже о першій ночі, після того, як ефесбівці разом з понятими, яких вони привели з собою, провели обшук, Олександра відвезли до ІТТ в Бахчисараї. А наступного дня його привезли з ІТТ до суду і дали 10 діб ув’язнення за нібито опір владі.
“Розумієте, незряча людина, за їхньою версією, билася з поліціянтами…” – обурюється Олена.
І поки вона разом з адвокатом їздила до Сімферополя, щоб привезти оригінали документів, слідчий вже склепав іншу справу. Цього ж дня Олександра привезли до Бахчисарайської лікарні, провели огляд – “окуліст, терапевт і ще якийсь лікар” і за результатом огляду дали висновок, що Сізікову можна перебувати в ув’язненні 10 діб. Тож на підставі цього висновку його перевезли до Сімферопольського СІЗО.
“Там його навіть не хотіли приймати, але за словами Сашка, ефесбівець зателефонував туди і його одразу оформили… При тому, що теплі речі, ліки, продукти харчування, засоби гігієни, все це залишилося у Бахчисарайському ІТТ. Я потім два дні ходила, ці речі забирала звідти”, – каже мати політв’язня.
За її словами, Олександр мав при собі довідку про інвалідність, але цю довідку дільничний на прізвище Зайцев Сергій Сергійович просто вкрав у Сашка.
Також адвокат Олександра з’ясував, що “суддя” Бахчисарайського суду Олена Єсіна три дні не давала ходу скарзі Сізікова про неможливість перебування під вартою через інвалідність і не відправляла її до Сімферополя. Але потім Олександра швидко вивезли з ІТТ Бахчисарая до Сімферопольського СІЗО. Тому що за законом його мали випустити.
Мати запитувала: “Чому адвоката і мене не повідомили? Чому не викликали соціального працівника?”. Але на це в поліції нічого не відповіли по суті.
У СІЗО №1 Сімферополя Олександра тримали у спецблоці (камери на 2 особи, які знаходяться під особливою охороною та контролем. – Ред.). Там він мав очікувати на етапування до того самого табору в Мінусинську.
Мати могла спілкуватись з Олександром лише за допомогою листів через “Зонателеком”. Хоча в Олександра був телефон з сім-картою, керівництво СІЗО не давало дозволу на дзвінки.
“Співробітники ФСВП (Федеральна служба виконання покарань) сказали мені в розмові, що він на спецрежимі і йому не дозволені ні дзвінки, ні передачі. За весь цей час я мала лише одне коротке побачення з ним”, – скаржиться вона.
За словами матері, Олександр перебував в СІЗО у повній ізоляції, і вона не могла навіть передати йому теплі речі перед етапуванням до Сибіру.
Також син встиг розповісти їй, що коли його вночі привезли з Бахчисарайського ІТТ до Сімферопольського СІЗО і він став виходити з тюремного транспорту, охоронці почали кричати: “Увага! Випускаємо кракена!” І при цьому сміялися.
“Уявляєте, як сліпій людині пройти всі ці знущання?” – обурюється мати.
Олена дуже переживає через те, що Олександру доведеться знову зітнутись із жорстоким ставленням в колонії.
Адже, коли він перебував в Мінусинську, попри інвалідність і відсутність зору, для нього не робили жодного послаблення тюремного режиму. Він ходив разом зі своїм загоном у колонії до їдальні, був змушений стояти на всіх тюремних шикуваннях, а зранку разом з усіма мав робити зарядку. Це при тому, що він має гіпертонію третього ступеня та страждає від постійних головних болів.
Також в колонії з Олександра знущались деякі ув’язнені: нібито жартома кришили в його тарілку печиво, а іноді, коли він ішов коридором, били його скрученим рушником по обличчю. Але більше, звичайно, він відчував тиск з боку адміністрації колонії.
Були моменти, коли співробітники колонії погрожували тим, що спочатку позбавлять його здоров’я, а потім зроблять “ображеним”. Тобто обіцяли перевести в камеру, де його зґвалтують”.
Водночас проблеми зі здоров’ям у Мінусинській колонії були майже у всіх ув’язнених, а надто в українських політв’язнів. Адже відповідної меддопомоги їм не надавали. Водночас Олександр має гіпертонію третього ступеня, яка, якщо її не лікувати, може спричинити інсульт. Тим часом відповідну його стану здоров’я дієту Сізікову призначили лише під кінець попереднього перебування в колонії.
Також у нього після аварії стоїть у голові титанова пластина, тож він повинен постійно носити головний убір. А перепади температур, для Олександра є дуже небезпечними, в цей час його мучить головний біль, тому у нього з собою повинні бути завжди ліки.
Мати розповідає, що у в’язниці Олександр намагався відстоювати свої права відповідно до ПВР (правила внутрішнього розпорядку) та інших інструкцій, щоправда, не завжди це виходило.
“Я хочу сказати, що Санька тримається морально, не здається, він молодець! Але при цьому він мені каже: “Мамо, я не хочу туди повертатися”, – говорить Олена.
Попри намагання рідних та адвоката завадити повторному ув’язненню кримчанина, Олександра 1 грудня вивезли з СІЗО Сімферополя на етап до в’язниці Мінусинська Красноярського краю, який минулого разу тривав понад два місяці. Відомості про його етапування надходять із значним запізненням. Станом на 25 грудня Сізіков перебував у російському Волгограді. Рідні та друзі Олександра наразі спрямовують звернення до правоохоронних, судових та пенітенціарних органів РФ, а також до Уповноваженої з прав людини, з вимогою негайно звільнити Олександра Сізікова або змінити захід покарання на непов’язаний із позбавленням волі. Адже подальше ув’язнення несе ризик для його життя.
