“Кампала+”: чи зможе Міжнародний кримінальний суд ефективніше переслідувати злочин агресії?
У Нью-Йорку почалася важлива (можна навіть сказати – історична) подія. На спеціальній сесії Асамблеї країн – учасниць Міжнародного кримінального суду будуть намагатися посилити юрисдикцію МКС щодо злочину агресії, щоб агресори не могли уникнути відповідальності за порушення заборони на застосування сили та погрози силою (як це є зараз і як це сталося, наприклад, у випадку нападу Росії на Україну). Цей процес отримав назву “Кампала+”, бо йдеться про перегляд Кампальських поправок до Римського статуту, які стосуються злочину агресії.
Ілюстрація: АрміяInformПроблема чинного режиму відповідальності за скоєння злочину агресії полягає в тому, що, попри чітке визначення в Римському статуті, ефективного механізму переслідування немає. Такий беззубий підхід, що радикально відрізняється від переслідування воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциду, був обраний не випадково, а став результатом компромісу, щоб узагалі забезпечити внесення цього злочину до юрисдикції суду.
Однак унаслідок цього компромісу МКС практично нікого не може притягнути до відповідальності за агресію через обмеження, передбачені статтями 15bis і 15ter статуту.
Зараз для того, щоб МКС мав повноваження розпочати розслідування щодо злочину агресії, держава має бути учасницею Римського статуту, плюс вона має ратифікувати Кампальські поправки. Це стосується як держави, що постраждала від агресії, так і власне держави-агресора. Тобто МКС може переслідувати керівництво держави-агресора, лише якщо сама держава-агресор на це згодна (що є досить утопічним), навіть якщо постраждала держава є учасницею. Як згадувалося вище, для інших злочинів у межах юрисдикції суду такого обмеження немає. Наприклад, для розслідування воєнних злочинів, скоєних на території України громадянами РФ, досить згоди України на юрисдикцію МКС.
Ще один механізм набуття МКС юрисдикції, передбачений для всіх злочинів, які може переслідувати МКС, – передати справу щодо злочину агресії до МКС може Рада Безпеки ООН. Але якщо країна-агресор є членом Радбезу, то і цей варіант неможливий (як у випадку з Росією).
Злочин агресії – це перший крок, що відкриває шлях для скоєння інших серйозних злочинів, як-от воєнних злочинів, злочинів проти людяності, злочину геноциду. Водночас навіть у рамках відповідальності за всі інші злочини є порушення, які вони не зможуть охопити, як-от убивства цивільних у межах нападів, під час вчинення яких був дотриманий принцип пропорційності (загибель / поранення цивільних та шкода цивільним об’єктам не була надмірною в порівнянні з очікуваною чи отриманою військовою перевагою від нападу), та вбивства комбатантів без інших порушень міжнародного гуманітарного права.
Сутність злочину агресії також мінімально піддається національному правосуддю з огляду на обмеження щодо переслідування найвищих осіб держави. Низку високопосадовців, які можуть бути визнані винними в скоєнні злочину агресії, можна притягнути до відповідальності на національному рівні, наприклад в Україні – якщо йдеться про російсько-українську війну (адже вони спроможні фактично здійснювати контроль за політичними чи військовими діями держави або керувати ними). Однак такої можливості немає щодо так званої трійки – глави держави, глави уряду та міністра закордонних справ. Вони мають імунітет від переслідування на національному рівні.
Саме тому Україна вимушена була піти шляхом створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії. Але цей процес занадто складний та залежний від політичної волі великої кількості держав, щоб сподіватися на його ефективність у кожному випадку порушення державами заборони на застосування сили.
Щоб не створювати окремого трибуналу щоразу, коли одна країна вчиняє агресію стосовно іншої, у Нью-Йорку країни – учасниці МКС цими днями зроблять спробу розширити юрисдикцію суду щодо злочину агресії й зробити її такою самою, як щодо інших злочинів (воєнних злочинів, злочинів проти людяності й геноциду). Йдеться про те, щоб дозволити МКС переслідувати керівництво держави-агресора, якщо злочин відбувся на території держави – учасниці Римського статуту.
Драйверами цього процесу є Німеччина, Коста-Рика, Сьєрра-Леоне, Словенія та Вануату – саме їхня пропозиція щодо поправок до статті 15 bis Римського статуту буде розглядатися на спеціальній сесії Асамблеї країн – учасниць МКС.
Мета цієї сесії, яка проходитиме 7–9 липня 2025 року, – запропонувати повну гармонізацію юрисдикції МКС щодо агресії з іншими злочинами. Її проведення було закладене з моменту ухвалення компромісного рішення щодо злочину агресії – чинний режим ніколи не вбачався як достатній та фінальний, а був лише кроком до повноцінної відповідальності в майбутньому.
Для ухвалення рішення потрібна підтримка двох третин усіх держав – учасниць Римського статуту (≈83 країни), а після набуття чинності, залежно від обраної процедури, або ж ще раз ратифікація кожною державою, внаслідок чого поправки набудуть чинності для держав, що ратифікували, або ж ратифікація сімома восьмими всіх держави-учасниць, після чого поправки набудуть чинності для всіх держав-учасниць незалежно від їхньої індивідуальної ратифікації.
Успіх процесу не гарантований, адже, як і на момент ухвалення першого компромісного рішення, низка впливових держав не бажає бачити сильнішого режиму відповідальності за злочин агресії.
Однак де ж у цьому процесі Україна? Ми б очікували бачити нашу країну, яка є постраждалою від злочину агресії, серед двигунів та найбільших прихильників процесу “Кампала+”, проте на практиці Україна зайняла пасивну мовчазну позицію. Ба більше, немає цілковитої впевненості, що представник України на майбутній історичній сесії проголосує за посилення режиму відповідальності за злочин агресії, що важко збагнути.
Україна платить величезну ціну за російську агресію і як жодна інша країна страждає від неефективності наявної системи міжнародного права. Тому правозахисні організації закликають МЗС проголосувати за припинення безкарності щодо злочину агресії та інвестувати зусилля в розбудову архітектури правосуддя. Якщо процес “Кампала+” буде успішним, надалі це працюватиме на запобігання незаконному застосуванню сили будь-якою державою світу та забезпечуватиме ефективну відповідальність для тих, хто нехтує міжнародним правопорядком.
Голова правління Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик, правова аналітикиня Центру прав людини ZMINA Онисія Синюк
