Ольга Скрипник: “Україна має стати доступною для кримчан”
Ми публікуємо продовження інтерв’ю з кримською правозахисницею, керівницею Кримської правозахисної групи Ольгою Скрипник. У першій частині “Пропаганда Росії – зброя, яка страшніша за ГРАДи та автомати” йшлося про дипломатичний шлях українського Криму і про те, чому Україна повинна документувати військові злочини Росії в Криму.
“УКРАЇНА МАЄ ПУБЛІЧНО ВІДПОВІСТИ НА ПИТАННЯ, ЯКІ ХВИЛЮЮТЬ ЛЮДЕЙ У КРИМУ”
– Ви кажете, що для успішної деокупації Криму мирним шляхом для РФ потрібно створити нестерпні умови і змусити її залишити цю територію. Але люди, які роками піддавалися впливу російської пропаганди, все одно не захочуть повертатися в Україну. Тому що в інформпросторі Криму образ України демонізований. Люди там налякані, у них спотворене уявлення про те, що тут відбувається. Як з цим бути?
– У цьому випадку час працює не на нашу користь. Чим більше часу люди проводять під впливом агресивної пропаганди, тим складніше їх потім буде повертати до нормального життя. Але навіть зараз можна вжити низку заходів, що матимуть позитивний вплив на повернення Криму.
Насамперед Україна повинна публічно, на рівні законів, відповісти на конкретні питання, які хвилюють людей у Криму.
Одне з них – це питання так званого колабораціонізму. Потрібно, щоб Україна вже зараз дала чітку правову оцінку всьому, що відбувається на території Криму.
Є люди, які сприяли окупації. Є ті, хто організував референдум, але є також і ті, хто просто прийшов на нього, обманутий пропагандою. На мій погляд, між цими людьми є принципова різниця.
Організатори референдуму усвідомлено йшли на злочин, вони допомагали окупаційній владі, вони допомагали військам іноземної держави заходити на територію України. Це один рівень відповідальності. А інші люди були схильні до пропаганди, і пішли на цей референдум через відсутність альтернативної інформації, через нерозуміння або наївність.
Також потрібно розуміти, що люди, які здійснювали ті чи інші дії, теж різні. Є звичайні громадяни, а є держслужбовці, співробітники поліції і інших силових структур України, які перейшли на бік РФ. Є люди, які працювали секретарями в цих органах. Чи є різниця між Поклонською і звичайним секретарем у канцелярії?
Якщо у секретаря просто не було альтернативного варіанту, куди піти працювати? Чи будемо ми ув’язнювати лікарів і вчителів, які там працювали? На це все Україна не відповіла. Тому що немає законів ні про амністію, ні про колабораціонізм. І цю дискусію навіть не розпочато.
Ми хочемо найближчим часом залучити експертів і колег, щоб сформувати правозахисну точку зору про те, яким повинен бути цей так званий закон “Про колабораціонізм”.
Люди в Криму повинні отримати відповіді на питання вже зараз. Інакше кримчани дійсно будуть боятися, якщо не знатимуть свого майбутнього. А Росія буде на цьому спекулювати і залякувати всіх далі.
Друге, що має зробити Україна, – це показати, що вона є правовою країною, у якій немає дискримінації. Тому що на сьогодні навіть ті кримчани, які мають виражену проукраїнську позицію, страждають від дискримінації у своїй країні. Ось це те, що потрібно точно викорінити, щоб не створювати приводів для людей боятися українську владу.
І третє – Україна повинна публічно підтримувати тих українців, які залишаються в Криму. Тих людей, які залишаються вірними своїй позиції, нехай навіть вони не завжди можуть висловитися про це публічно.
Президент і міністри повинні частіше звертатися до кримчан. Представники влади повинні проводити публічні брифінги для кримських журналістів, на яких можна буде поставити питання, що хвилюють кримчан.