Вступ України до ЄС: як використати досвід Західних Балкан і яка роль громадянського суспільства

Україна стоїть на початку шляху відкриття переговорів про вступ до Європейського Союзу, які триватимуть кілька років. Темпи євроінтеграційного поступу залежатимуть від адаптації українського законодавства до права ЄС та якості реформ у різних сферах життя.

Особлива увага буде приділятися 23-му переговорному розділу права ЄС під назвою “Судова влада та основоположні права“. Для вступу ключову роль має виконання двох основних критеріїв: політичного – це стабільність інститутів, що гарантують демократію, верховенство права, права людини й повагу та захист прав національних меншин, та критерію “здатності брати на себе зобов’язання, пов’язані з членством, впровадження права ЄС, також дотримання цілей політичного, економічного та валютного союзу“.

Центр прав людини ZMINA презентував дослідження, в якому проаналізований євроінтеграційний шлях Хорватії, Сербії та Чорногорії у ключових питаннях щодо захисту прав людини, які постають під час переговорів між урядами цих країн та ЄС.

Досвід цих країн може стати дороговказом українським організаціям громадянського суспільства щодо того, як визначати стратегію участі в процесах вступу України до Європейського Союзу.

 Основні питання дослідження про євроінтеграційний досвід Західних Балкан

Хорватія, Сербія і Чорногорія мають різний досвід ведення переговорів про вступ до ЄС. Це стосується впливу політичної ситуації на євроінтеграцію, підходів і прогресу у виконанні вимог для вступу в ЄС та рівнів і моделей залучення громадянського суспільства до переговорного процесу. Хорватія приєдналася до ЄС у 2013 році, Сербія веде переговори вже 10 років, а Чорногорія за 11 років переговорів отримала заключні критерії до розділу 23.

Розділ 23 охоплює право та політики ЄС у сферах незалежного та ефективного судочинства; запобігання та боротьби з корупцією; основоположних прав та свобод, які гарантуються договорами ЄС, Хартією ЄС про основоположні права: права дітей, захист персональних даних, процесуальні права та гарантії, права постраждалих у злочинах, протидія расизму та ксенофобії, свобода вираження, недискримінація, гендерна рівність, права осіб з інвалідністю, захист прав ромів, права громадян держав — членів ЄС.

Основою дослідження “Євроінтеграційний досвід Західних Балкан. Уроки для правозахисників” став блок “Основоположні права” розділу 23 – з огляду на проблеми, визначені у звітах Єврокомісії щодо України від 8 листопада 2023 року та від 30 жовтня 2024 року.

Зокрема, серед ключових питань, які актуальні для країн Західних Балкан, такі:

• законодавче регулювання функціонування інституту Омбудсмана;
• захист прав ЛГБТІК+ та боротьба з дискримінацією;
• захист прав національних меншин (особливо з огляду на те, що Україна повинна ухвалити окремий План дій щодо захисту прав осіб, які належать до національних меншин);
• незалежність медіа.

Автори дослідження проаналізували методологію вступу в ЄС, її еволюцію та застосування для Хорватії, Сербії та Чорногорії. Також дослідили наявні звіти Єврокомісії, органів державної влади цих країн і громадянського суспільства щодо виконання вимог до блоку “Основоположні права” розділу 23 “Судова влада та основоположні права”.

В межах дослідження також провели інтерв’ю з провідними експертами правозахисних громадських організацій країн Західних Балкан, щоб визначити їхню роль у виконанні Хорватією, Сербією та Чорногорією ключових вимог до вступу в ЄС.

ZMINA спілкувалася з правозахисниками, які мають досвід аналізу прогресу країни на шляху до ЄС через підготовку тіньових звітів і рекомендацій для уряду та Єврокомісії, беруть участь у переговорних робочих групах між урядом і ЄС як представники громадянського суспільства, мають досвід участі в переговорному процесі як колишні держслужбовці.

Що передбачає оновлена методологія вступу до ЄС

Європейський парламент у травні 2020 року оновив методологію вступу до ЄС. Передбачалося, що її застосовуватимуть до країн, з якими переговорний процес почнеться в майбутньому, а з країнами, з якими переговорний процес уже триває (Сербія та Чорногорія), — за умови прийняття ними оновленої методології.

Сербія та Чорногорія прийняли зміни до нової методології, основа якої застосовується до всіх країн-кандидатів, що зараз перебувають у переговорному процесі з ЄС.

Ключові зміни методології:

Більший рівень довіри між сторонами переговорного процесу. З одного боку, країни Західних Балкан мають продемонструвати однозначну політичну волю до інтеграції з ЄС  та відповідними фундаментальними реформами. При цьому – посилити регіональне співробітництво та добросусідські відносини для стабільності в регіоні. ЄС зі свого боку зобов’язується об’єктивно оцінювати кожен крок країни — кандидата до вступу.

Фокус у переговорному процесі змістився на проведення фундаментальних реформ, які мають на меті підвищити рівень забезпечення верховенства права. У методології, що існувала до 2020 року, розділи 23 та 24 були єдиними, для яких встановлювалися три рівні критеріїв: вступні, проміжні та заключні (opening, interim and closing benchmarks).

Зміна методології призвела до формування кластера 1 “Основи”, у який включено п’ять переговорних розділів (окрім 23 та 24 розділів, розділи 5 “Державні закупівлі”, 18 “Статистика”, 32 “Фінансовий контроль”). Нововведенням стало те, що жоден розділ неможливо закрити до досягнення заключних критеріїв за розділами кластера 1 “Основи”.

Кластер 1 “Основи” відкривається першим і закривається останнім. До нього входять:

• Дорожня карта із верховенства права, яка за характером змін еквівалентна до попередніх планів дій (раніше плани дій застосовувалися в переговорному процесі з Хорватією, Сербією та Чорногорією).
• Дорожні карти щодо функціонування демократичних інституцій і реформи державного управління як запобіжних механізмів виникнення ризиків щодо порушення верховенства права.
• Економічний критерій вступу в ЄС.

Посилення політичного керівництва. Йдеться про зміцнення контролю держав — членів ЄС за євроінтеграційними процесами через організацію регулярних самітів ЄС –  Західні Балкани, посилення співпраці на рівні міністерств, що передбачає можливість країн-кандидатів бути спостерігачами на важливих для них ініціативах ЄС. Також мова про посилення політичного діалогу для виконання умов Угоди про стабілізацію та асоціацію та проведення міжурядових конференцій. Держави – члени ЄС заохочуються до активного моніторингу через залучення власних експертів на місцях, щоб контролювати загальний прогрес країни-кандидата, надавати підтримку та експертизу.

Уперше на держави було покладено зобов’язання щодо належного інформування населення про переваги та зобов’язання, які випливають із процесу євроінтеграції, і боротьби з дезінформацією.

Більша динамічність процесу. Згрупування розділів у шість кластерів сприяє зосередженню політичного діалогу на основних і найважливіших секторах і реформах, необхідних для вступу до ЄС. Формування кластерів передбачає, що розділи, які входять у них, відкриваються всі одночасно після виконання країною-кандидатом вступних критеріїв, проте закриваються кожен окремо.

Передбачуваність, позитивні та негативні умови вступу. У методології від 2020 року зазначено, що Єврокомісія використовуватиме Пакет розширення, щоб перевірити відповідність кандидатів acquis ЄС (сукупність законодавства ЄС у різних сферах . – Ред.) та надати чіткіші вказівки щодо конкретних пріоритетів реформ та критеріїв відповідності, а також очікування щодо наступних кроків у процесі.

Передбачено можливі позитивні й негативні наслідки щодо невиконання або неналежного виконання поставлених вимог. Позитивними результатами можуть бути: більш тісна інтеграція з ЄС (перехід на окремі більш преференційні програми та політики); збільшення фінансування та інвестицій із боку ЄС шляхом використання фондів ЄС.

За стагнацію чи певні кроки назад у виконанні встановлених вимог можуть бути негативні наслідки, наприклад:

1. Держави — члени ЄС можуть проголосувати про призупинення переговорів у певних сферах або загалом залежно від серйозності порушення. Розділи, які раніше були попередньо закриті, можуть відкрити знову.
2. Фінансування з боку ЄС може бути скорочене, окрім того, що надається громадянському суспільству.

Методологія передбачає, що такі рішення можуть бути ухвалені лише на основі щорічної оцінки Єврокомісії у межах Пакета розширення, особливо щодо впровадження фундаментальних реформ (зокрема, щодо верховенства права).

 Досвід Хорватії

Хорватія стала другою країною, яка після розпаду колишньої Югославії отримала повноправне членство в ЄС (першою була Словенія). Євроінтеграційний шлях Хорватії був найдовшим порівняно з попередніми розширеннями ЄС, а також на той час найбільш вимогливим із боку ЄС з огляду на змінену методологію вступу.

Офіційну заяву на вступ до ЄС Хорватія подала у 2003 році. У 2005 році розпочався переговорний процес, який закрили у 2011 році з наданням Європейською радою зеленого світла на прийняття Хорватії як повноправного члена ЄС. Безпосередні переговори з ЄС Хорватія вела понад шість років.

Для Хорватії та Туреччини вперше був введений в переговорні рамки розділ 23 “Судова влада та основоположні права” як підсилення вже наявного, а згодом перейменованого розділу 24 “Юстиція, свобода та безпека”. Саме ці два розділи охопили питання, пов’язані з верховенством права.

Також ЄС запровадив новий етап переговорного процесу – вперше ввели вступні критерії, які застосовувалися лише для певних розділів, найбільш важливих для вступу країни-кандидата. Після проведення скринінгу законодавства країни-кандидата на відповідність вимогам aquis ЄС країна-кандидат не переходила одразу до безпосередніх переговорів щодо деяких розділів, а мала виконати вступні критерії для їх відкриття.

Під час переговорів із Хорватією вимоги ЄС, пов’язані з верховенством права, переважно зосереджувалися на інституційних реформах (наприклад, реформах судової системи, поліції та прокуратури). Переговори за розділом 23 тривали рік – розпочалися в червні 2010 року та завершилися в червні 2011 року.

Поспіх у закритті розділу, низька залученість громадянського суспільства, поверховість проведених реформ, неврахування національних особливостей правового середовища та політизованість рішення про закриття розділу з боку ЄС стали причиною значних проблем із верховенством права в Хорватії після приєднання до ЄС.

Для ведення переговорного процесу за розділом 23 у Хорватії була створена робоча група, яка мала п’ять підгруп із таких питань: судова реформа, національне переслідування за воєнні злочини, антикорупційна політика, основоположні права та права національних меншин, повернення та забезпечення житлом біженців. Вони охоплювали 10 заключних вимог, які мала виконати Хорватія для закриття розділу 23. Чотири з них стосувалися блоку “Основоположні права”. Йшлося про необхідність посилити захист національних меншин шляхом ефективного виконання Конституційного акта про права національних меншин; розв’язання питань повернення біженців; покращення рівня захисту прав людини; продовження співпраці з Міжнародним трибуналом щодо колишньої Югославії.

До робочої групи не входили представники громадянського суспільства, а лише представники органів державної влади та науковці.

Через декілька місяців після остаточного приєднання Хорватії до ЄС у 2013 році в країні відбувся національний референдум щодо заборони одностатевих шлюбів. Ця заборона на рівні Конституції залишається і зараз.

Упродовж переговорного процесу щодо вступу Хорватії до ЄС проявилися проблеми з належним забезпеченням функціонування інституту Омбудсмана.  Відсутність належного законодавчого закріплення механізмів мінімізації політичного тиску на тематичних омбудсманів у Хорватії зробила можливим усунення Омбудсмана у справах дітей із політичних мотивів. Досі існують законодавчі обмеження щодо доступу Омбудсмана до інформації органів виконавчої влади.

На думку хорватських громадських організацій, країна має ухвалити Національний план створення сприятливого середовища для розвитку громадянського суспільства та Національну програму захисту й сприяння правам людини, реформувати Урядову раду з розвитку громадянського суспільства та вдосконалити наявну систему фінансової підтримки громадянського суспільства. Також Хорватії потрібно зробити значні кроки для відновлення прозорого ведення публічних консультацій і незалежного й неупередженого обрання експертів із громадського сектору для напрацювання законодавчих змін. Такі кроки потрібні для загального підвищення рівня участі громадянського суспільства в процесі ухвалення рішень.

Досвід Сербії

Попри спільні з іншими країнами Західних Балкан політичні, економічні та правові проблеми, інтеграція Сербії в ЄС має свої особливості. Зокрема, йдеться про необхідність зменшення проросійського вектора в політиці та замирення конфлікту з Косовом.

Сербія відмовилася запроваджувати санкції проти РФ у 2014-му та 2022 році. Сербія досі залишається “вікном у Європу” для російських інвесторів, туризму та торгівлі з Росією.

Нормалізація відносин з Косовом мала полягати в дотриманні принципів регіонального співробітництва,  Угоди про енергетичне співробітництво та активну співпрацю з місією ЄС з питань верховенства права в Косові. В жовтні 2011 року Єврокомісія надала свій позитивний висновок до заявки Сербії на членство в ЄС в контексті питання замирення конфлікту з Косовом.

Зважаючи на реформи та позитивні зміни в ситуації між Сербією та Косовом, Європейська рада надала їй статус країни — кандидата в члени ЄС у 2012 році. На початку 2014 року розпочалися переговори із Сербією, була узгоджена переговорна рамка, де врегулювання відносин із Косовом потрапило до розділу 35 “Інші питання”.

Враховуючи досвід попередніх розширень, методологія вступу для Сербії і Чорногорії відрізнялася від застосованої до Хорватії. У переговорних рамках ЄС намагається враховувати специфіку політико-економічної ситуації кожної країни.

Для розділів 23 та 24 були запроваджені вступні, проміжні і заключні критерії. Також Єврокомісія наголосила на необхідності відкрити ці розділи на ранніх стадіях ведення переговорів.

Загальний напрям змін методології передбачав посилену увагу до верховенства права, основоположних прав, функціонування демократичних інститутів і реформи державного управління.

Сербія ухвалила у квітні 2016 року План дій за розділом 23. У липні 2016 року на третій Міжурядовій конференції після задоволення Сербією вступних критеріїв було відкрито переговори за розділом 23. На цій конференції ЄС представив 50 проміжних критеріїв до розділу 23 для оцінювання прогресу Сербії. План дій, затверджений у 2016 році, Сербія переглянула у 2020 році, а в січні 2024 року оновила механізм його виконання.

Як зазначають автори дослідження, частина інформації, висвітленої в Механізмі реалізації плану дій, не зовсім відповідає дійсності, особливо та, що стосується високого рівня залученості громадянського суспільства для проведення консультацій, урахування наявної в них експертності та рекомендацій. Так, у Книзі рекомендацій, опублікованій Національною конвенцією про Європейський Союз у Сербії (НКЄС) у 2023 році, наголошено, що уряд не врахував 178 рекомендацій за всіма розділами, 10 з яких стосуються розділу 23.

Проміжні критерії до розділу 23 “Судова влада та основоположні права” охоплюють дев’ять різних тематичних підгруп і містять 14 проміжних критеріїв, для виконання яких передбачено орієнтовно 108 заходів. До зазначених підгруп належать такі.

1. Заборона тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження та покарання.
2. Омбудсман, провінційний та локальний омбудсмани.
3. Свобода слова, у тому числі свобода та плюралізм медіа.
4. Принцип недискримінації та становище вразливих соціальних груп.
5. Процесуальні гарантії.
6. Становище національних меншин.
7. Становище біженців та внутрішньо переміщених осіб.
8. Заходи проти расизму та ксенофобії.
9. Захист персональних даних.

Серед проблем, пов’язаних із функціонуванням омбудсманів – брак належного матеріального й людського ресурсу. Чинне національне законодавство Сербії відхиляється від принципів Венеційської комісії, бо передбачає призначення Омбудсмана абсолютною більшістю парламенту, а також можливість його повторного призначення.

У Сербії залишаються актуальними проблеми, пов’язані зі свободою слова та плюралізмом медіа. Країна має сприяти діяльності Комісії з розгляду фактів, отриманих під час розслідування вбивств журналістів та зобов’язана реалізувати Стратегію розвитку системи публічної інформації для створення середовища із забезпеченням прозорості, доброчесності та плюралізму у свободі вираження поглядів. Проте численні положення стратегії не закріплені на законодавчому рівні.

У листопаді 2023 року в своєму звіті про прогрес Сербії Єврокомісія вкотре наполягає на впровадженні стратегій боротьби з дискримінацією, які б охоплювали права ЛГБТІК+, питання гендерної рівності, насильства проти жінок та деінституціоналізацію. Також ЄК наголосила, що необхідно активніше протидіяти злочинам на ґрунті ненависті та стежити за веденням розслідувань і винесенням вироків.

Європейська комісія також констатувала відсутність прогресу у виконанні Сербією закону про гендерну рівність щодо обов’язку навчальних закладів враховувати гендерну перспективу й усунути гендерні стереотипи з навчальних програм, підручників та інших матеріалів.

Водночас у Сербії залишаються проблеми із дотриманням прав національних меншин, зокрема албанської меншини та ромів.

Як і в Хорватії, громадські організації в Сербії не були включені до переговорних груп. Паралельно існує платформа Національна конвенція про Європейський Союз у Сербії (National Convention on European Union in Serbia, НКЄС), що моніторить євроінтеграційні процеси за 35 переговорними розділами, а також інші різноманітні коаліції. Вона об’єднує понад 850 організацій і складається з 28 робочих груп (у кожній від 25 до 40 громадських організацій).

Важливий результат діяльності НКЄС – Книга рекомендацій (Book of Recommendations), яка публікується щороку, де кожна робоча група аналізує поточний стан виконання встановлених ЄС критеріїв, а також надає рекомендації щодо вдосконалення реформ і напрацювання необхідних законодавчих змін.

Окрім описаної вище найбільшої євроінтеграційної платформи, у Сербії існують інші громадські організації та коаліції, що працюють у цьому напрямі. Серед них prEUgovor – коаліція семи громадських організацій, чия діяльність зосереджена лише на моніторингу та аналізі ходу переговорів за розділами 23 та 24.

У дослідженні зазначається, що з досвіду сербських громадських організацій можна сказати, що факт включення їхніх напрацювань у звіти ЄК можна вважати значним досягненням в адвокаційній діяльності.

Досвід Чорногорії

Лібералізація візового режиму з ЄС і надання статусу країни — кандидата на вступ відбулися для Сербії та Чорногорії майже в один час (2009-й та 2012 рік відповідно), але Єврокомісія розпочала переговори про вступ з Чорногорією швидше, ніж з Сербією. Розділ 23 для Чорногорії також відкрили найшвидше порівняно з іншими країнами Західних Балкан, що зараз перебувають у євроінтеграційному процесі, – у 2013 році.

Тож Чорногорію можна вважати найбільш досвідченою у веденні євроінтеграційних переговорів і виконанні вимог за розділом 23. У червні 2024 року ця країна отримала позитивний звіт про виконання проміжних критеріїв.

На момент зміни методології у 2021 році загальне становище Чорногорії та Сербії суттєво відрізнялося: якщо для Сербії було відкрито лише 18 розділів із 35, два з яких попередньо закриті, а для Чорногорії – 33 із 35 розділів (залишалося відкрити лише розділи 34 “Інституції” та 35 “Інші питання”), три з яких попередньо закриті.

На 16-й Міжурядовій конференції, що відбулася наприкінці червня 2024 року, ЄС підтвердив, що Чорногорія в цілому виконала проміжні критерії, встановлені для розділів 23 та 24. Станом на 2024 рік у Чорногорії всі переговорні розділи відкриті, шість – попередньо закриті.

За розділом 23 у ході переговорів Чорногорії та ЄС порушувалися актуальні для більшості країн Західних Балкан проблеми. Як і у звітах щодо Хорватії та Сербії, ЄС звернув увагу на відсутність достатніх людських і фінансових ресурсів для належної реалізації повноважень Омбудсмана. Тому перший критерій блоку “Основоположні права” стосувався узгодження законодавства, що забезпечує функціонування Омбудсмана, а також зміцнення його незалежності, професіоналізму та інституційної спроможності. Останнє передбачало створення Національного механізму із запобігання тортурам. Також цей критерій стосувався забезпечення захисту прав людини, особливо прав дітей і людей з інвалідністю, через судову систему та інші органи. Окремо йшлося про проблему з виконанням органами державної влади рекомендацій Омбудсмана, яка виникає через необов’язковий характер таких рекомендацій.

У Спільній позиції від червня 2024 року ЄС закликав Чорногорію належно боротися з дискримінацією відповідно до права ЄС і європейських стандартів, активізувати зусилля з надійного й систематичного захисту прав ЛГБТІК+ у тому числі шляхом законодавчих змін.

У Чорногорії була затверджена Стратегія політики стосовно національних меншин на 2019–2023 роки, але у парламенті досі немає рівного ставлення до меншин і не знижений парламентський поріг для представництва прав національних меншин. Найбільш вразливими національними групами залишаються єгиптяни та роми.

У звіті від 2023 року Єврокомісія звернула увагу на обмежений прогрес в підвищенні рівня забезпечення свободи слова, проте відзначила покращення оперативності та ефективності правоохоронних та інституційних органів у реагуванні на нові випадки насильства проти журналістів. Також ЄК відзначила, що уряд залучив громадянське суспільство та стейкхолдерів до напрацювання законодавства про медіа, проте він не завершив роботу над цими змінами та не представив їх у парламенті.

Водночас у Чорногорії досвід участі громадянського суспільства в євроінтеграційних процесах кардинально відрізняється від досвіду Хорватії та Сербії. Саме в Чорногорії вперше була запроваджена практика безпосередньої участі неурядового сектору в переговорній структурі та всіх робочих групах.

У переговорній структурі Чорногорії робочі групи з підготовки та ведення переговорів щодо acquis ЄС за 33 переговорними розділами. Зокрема, 26 липня 2018 року уряд створив Робочу групу з підготовки та ведення переговорів щодо вступу Чорногорії до ЄС щодо acquis, що стосується розділу 23 переговорів, яка складається із 47 членів (39 осіб – представники державних інституцій та 8 – громадського сектору). Зокрема, по одному представнику від таких громадських організацій: Центр розвитку неурядових організацій (CRNVO), Центр громадянської освіти (CGO), Асоціація суддів Чорногорії, Інститут Альтернатива, Центр моніторингу та досліджень (CEMI), Центр прав жінок, Мережа Politikon та Мережа громадського сектору ствердження (MANS).

Серед переваг такої моделі залучення громадянського суспільства в процесі інтеграції з ЄС:

• Громадянське суспільство може бачити “внутрішню кухню” переговорів: можливі проблеми з внутрішньою комунікацією, вплив політики (а не реального прогресу країни-кандидата) на ухвалення певних рішень чи оцінку виконання поставлених вимог.
• Безпосередній доступ до всієї інформації, що стосується євроінтеграційних процесів та прозорість переговорного процесу для населення.
• Зацікавленість міжнародних стейкхолдерів у баченні внутрішніх процесів ведення переговорів.
• Проведення більш ефективних адвокаційних кампаній.
• Залучення експертизи громадського сектору до реформування.

Рекомендації для українського громадянського суспільства

Дослідження досвіду євроінтеграції Хорватії, Сербії та Чорногорії дозволило сформулювати низку порад і рекомендацій, які можуть стати корисними для українського громадського сектора та правозахисників.  Наведемо основні.

• Процес вступу в ЄС — це час, коли правозахисна спільнота може досягти найбільшого прогресу у сферах своєї роботи. Зміни, які пропагуються та впроваджуються під час цього процесу, залишаться на десятиліття. Варто використовувати цей час, щоб зрозуміти довгострокові наслідки висунутих законодавчих пропозицій, а не просто переймати досвід інших країн.
• Існують різні формати й можливості для різноманітних організацій долучитися до переговорного процесу, оскільки ЄС важливі прозорість і відкритість діалогу не лише з представниками державних органів, а й іншими стейкхолдерами.
• Правозахисники можуть виступати в ролі спостерігачів, учасників переговорів/членів робочих груп або аналітичних центрів, які напрацьовують конкретні рішення й таким чином підтримують процес євроінтеграції.
• Важлива співпраця з організаціями та стейкхолдерами, які мають досвід в інших сферах, значущих для інтеграції в ЄС (наприклад, екологічна політика тощо).
• Якщо уряду бракуватиме адміністративної спроможності вести процес вступу до ЄС або сформулювати свою позицію, він покладатиметься на профільних експертів із громадянського суспільства. Важлива якість професійних дискусій у країні з питань розбудови державних інституцій.

Варто звертати увагу на те, як відбувається відбір груп громадянського суспільства до складу робочих груп для імплементації реформ на шляху України до ЄС, щоб взаємодія між урядом і громадянським суспільством була якомога більш змістовною.

Також для організацій громадянського суспільства, у тому числі правозахисної спільноти, важлива системна адвокаційна діяльність, спрямована на ЄС і національний уряд.

В адвокаційній діяльності варто зосереджувати зусилля на залученні аналітичних центрів партій Європейського парламенту та аналітичних центрів, які займаються питаннями європейської інтеграції в Брюсселі.

Тіньові звіти громадянського суспільства після звіту ЄК відіграють важливу роль у процесі адвокації. Вони мають містити реальний опис ситуації та поєднуватися з адвокацією в Брюсселі.

ЄС звертається до експертних організацій, які працюють над конкретними питаннями, наприклад, захистом свободи слова та прав журналістів, правами людини для ЛГБТІК+, підтримкою та захистом прав національних меншин, боротьбою з корупцією, аналізом судової реформи тощо, щоб сформувати бачення прогресу уряду країни на шляху до ЄС. Важливо мати спроможність оперативно надавати якісну експертизу та зворотний зв’язок на запит ЄС.