Коли Україна публічно засудить комуністичні злочини?

Злочинам комуністичного режиму як злочинам проти людяності вкрай необхідна правова оцінка та публічне засудження. Про це в один голос заявляють вітчизняні історики та правозахисники.

Перейменування вулиць не змінить комуністичне мислення

Закон України “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки” передбачає перейменування більш ніж 900 населених пунктів. Правозахисники вважають, що відмова від радянської символіки дозволить привернути увагу суспільства до злочинів радянського періоду і травм, які є наслідками цих злочинів. Та одного лише перейменування для декомунізації суспільства недостатньо.

Відмові від радянської символіки мають передувати більш важливі стадії декомунізації суспільства, стверджує директор Харківської правозахисної групи, правозахисник Євген Захаров.

“Комунізм ставив завдання знищення приватної власності та досить успішно його виконав. Зараз потрібно повернути людям розуміння власності та відновити середній клас. Комунізм знищував фундаментальні права, основи демократії, тому в нас досі політичні еліти вирішують усі питання, не враховуючи думку народу. Знищення приватної власності призвело до патерналізму – держава отримує все, індивід очікує від держави вирішення своїх проблем. Цього треба позбутися. Комунізм знищував індивідуалізм та запроваджував колективізм. Тож одне із завдань декомунізації – відновити цінність індивіда. Декомунізацію треба розглядати широко, а не лише як перейменування вулиць”, – коментує Захаров.

Усвідомити зло як зло

Наше суспільство носить на собі травми тоталітарного минулого – передусім, це – брак критичного мислення, руйнування звички до встановлення причинних зв’язків, висновки, базовані на неповній інформації, вважає заступник директора Інституту національної пам’яті, історик Олександр Зінченко.

“Усвідомлення зла як зла – це те, чого дійсно не вистачає сучасному суспільству. А якщо вбивають твою свободу, звідки візьметься проактивна позиція?”, – каже Зінченко.

Для подолання комуністичного спадку нам потрібно відновлення правди та поширення інформації про минуле. Так, в Україні існує проблема донесення інформація до найширшого кола. Наприклад, в Польщі виходять 19 популярних (ненаукових) історичних глянцевих журналів. У нас – жодного. У нас немає жодного наративного історичного музею, такого, як Музей Варшавського повстання, Музей історії польских євреїв у Варшаві або Аушвіц. Адже це дало б можливість збудувати діалог у суспільстві та привід замислитися, що таке є зло тоталітаризму, каже Зінченко.

Правозахисники також наголошують, що в країні має пройти показовий судовий процес, який би засудив злочини комуністичного режиму та офіційно визнав принаймні найбільш серйозні і значущі злочини, що підтверджені документально.

У 2009 році спроба провести такий процес відбулася – Службою безпеки України була розслідувана справа за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932-1933 роках, але справа була закрита судом у зв’язку із смертю виконавців злочину. Але ж незважаючи на це, правозахисники сподіваються провести такий процес задля реабілітації жертв тоталітарного режиму.

Тим більше, що Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй резолюції № 1481 (2006) відзначила необхідність розслідування таких злочинів, покарання виконавців та наголосила на важливості моральної оцінки та засудження таких злочинів для виховання нових поколінь. Окрім того в резолюції зазначено, що жертви злочинів тоталітарних режимів, які продовжують жити сьогодні, або їхні родичі заслуговують на співчуття, розуміння й визнання їхніх страждань.