“У нас є план”: 13 завдань для нового парламенту
Коаліція “Правозахисний порядок денний” назвала 13 стратегічних кроків, що мають поліпшити становище прав людини в Україні.
Як повідомляє кореспондент Центру прав людини ZMINA, відповідний документ представники правозахисної коаліції представили в “Укрінформі” 8 липня.
УХВАЛЕННЯ РОЗДІЛУ КОНСТИТУЦІЇ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД ЛЮДИНИ
У коаліції нагадують, що другий розділ Конституції “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина” жодного разу не змінювався з моменту ухвалення Основного закону. Багато статей цього розділу суперечать міжнародним стандартам, у ньому відсутні надзвичайно важливі права, як, до прикладу, право на справедливий суд.
“Багато положень розділу мають декларативний характер і не сформульовані правильно як норма прямої дії, як це має бути в Конституції”, – пояснила виконавча директорка Центру громадянських свобод Олександра Романцова.
Конституційна комісія України у 2015 році напрацювала зміни до цього розділу, якими, зокрема, наблизила зміст Конституції до міжнародних стандартів з прав людини, передбачила декілька нових статей, зокрема – про гідність людини та про право на справедливий суд. Утім, цей документ так і не було внесено до парламенту попереднього скликання.
СКАСУВАННЯ МОРАТОРІЮ НА КУПІВЛЮ-ПРОДАЖ ЗЕМЛІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
Після розпаду Радянського Союзу землі колгоспів поділили між їхніми членами, які отримали земельні паї. У такий спосіб 27,7 млн гектарів (68% земель) перейшли у власність до 7 мільйонів селян. Але через запровадження мораторію на продаж сільськогосподарських земель власники паїв не можуть вільно розпоряджатися своєю власністю, продавати землю або отримувати справедливу ціну від її оренди. Це призвело до тіньового ринку землі та корупції.
До того ж близько півтора мільйона землевласників за час існування мораторію померли, так і не скориставшись своїм правом розпоряджатися цією землею.
Правозахисники пояснюють, що право власності належить до прав людини, яке захищене статтею 1 Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони переконані, що мораторій порушує цю статтю, і нагадують, що у 2018 році Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у справі “Зеленчук і Цицюра проти України”, зобов’язав державу лібералізувати законодавство та скасувати мораторій на продаж сільськогосподарських земель, та минулого року парламент продовжив дію мораторію до 2020 року.
“Україна повинна виробити належний механізм, аби реалізувати це майнове право. Це має бути не простий акт про зняття мораторію, а влада має створити систему з усіма запобіжниками та інститут, який визначатиме, як остаточно розділити землі сільськогосподарського призначення, як має бути виконане національне чинне законодавство та яким чином мають бути дотримані вимоги щодо забезпечення права власності заявлені у справі “Зеленчук і Цицюра проти України”. Ми працюємо з організацією, у яку об’єдналися 30 тисяч маленьких землевласників, аби домогтись якнайшвидшого виконання рішення ЄСПЛ”, – пояснив голова Української Гельсінської справи з прав людини Олександр Павліченко.
БОРОТЬБА З БЕЗКАРНІСТЮ
Україна двома заявами у 2014 році визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду в Гаазі (МКС), а Офіс прокурора МКС почав попереднє вивчення ситуації в Україні, зокрема стосовно міжнародних злочинів, скоєних на Донбасі і в Криму. Але Україна так і не ратифікувала статуту цього суду. “Правозахисний порядок денний” нагадує, що повноцінна ратифікація цього документа надає Україні більше прав, зокрема брати участь у роботі суду на паритетних з іншими державами засадах, ухвалювати акти внутрішнього права, обирати суддів і прокурора МКС.
Крім того, ратифікація Римського статуту є невиконаним зобов’язанням попередньої влади, яке міститься в Угоді про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сьогодні сплив трирічний термін відстрочення для ратифікації Римського статуту: чому це важливо?
У Кримінальному кодексі досі не передбачено відповідальності за найтяжчі міжнародні злочини – злочини проти людяності, а положення про воєнні злочини не повною мірою відповідають вимогам міжнародного права.
Окрім цього, до міжнародних злочинів не застосовуються строки давності, а покарання за них традиційно є більш серйозним, ніж за скоєння загальнокримінальних злочинів.
“Судді наразі не можуть правильно назвати міжнародні злочини, скоєні під час збройного конфлікту, а не те що винести належне рішення. Слідчі, прокурори та судді мають належним чином кваліфікувати злочини, які стаються в Криму та на Донбасі. Це потрібно перш за все тисячам жертв та постраждалим від російської військової агресії”, – прокоментувала Олександра Романцова і додала, що ці проблеми вирішує законопроєкт №9438 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права”.
Також експерти пояснюють, що Стамбульська конвенція – це конвенція Ради Європи, яка сприяє запобіганню насильству стосовно жінок і домашньому насильству. Із 2011 року, коли Україна підписала цю конвенцію, було докладено чимало зусиль для її ратифікації. Проте стереотипи і нерозуміння базових положень конвенції, до прикладу страх перед словом “ґендер”, визначення якого міститься в ст. 3 Конвенції, завадили парламенту попереднього скликання ратифікувати цей документ.
На сьогодні ратифікація Стамбульської конвенції є одним із невиконаних зобов’язань України для імплементації Угоди про асоціацію з ЄС. Стамбульська конвенція містить механізми захисту людини, щодо якої вчинено ґендерно обумовлене насильство, що стосується не лише жінок, а й чоловіків. Ратифікація Стамбульської конвенції дає Україні право вимагати посилення відповідальності для кривдників українських громадян або громадянок за кордоном.
СУДОВА РЕФОРМА ТА СТВОРЕННЯ ПОВНОЦІННОГО СУДУ ПРИСЯЖНИХ
Правозахисники переконані, що участь суспільства в процесах судочинства надзвичайно важлива. Вони вказують, що світова практика показує, що в країнах перехідної демократії необхідний повноцінний суд присяжних, коли колегія присяжних виносить вердикт про винуватість чи невинуватість особи самостійно, без тиску з боку судді.
Утім, за чинним законодавством суд присяжних в Україні існує радше номінально: до нього входять двоє суддів і троє присяжних (які, по суті, є не присяжними, а “народними засідателями”), а судді мають вирішальне значення і вплив на думку присяжних. Повноцінний суд присяжних дозволяє ухвалювати рішення про винуватість або невинуватість особи окремо від суддів. Крім того, суд присяжних примушує правоохоронну систему працювати і збирати докази більш ефективно та зменшує рівень корупції в судах.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Суд присяжних vs народні засідателі
РЕФОРМА СБУ
“Правозахисний порядок денний” констатує, що Служба безпеки України успадкувала багато притаманних радянській спецслужбі функцій і розширила повноваження у сфері розслідування злочинів, працюючи над невластивими як для спецслужби, зокрема, економічними злочинами, обігом наркотиків, прекурсорів, боротьбою з корупцією. Правозахисники вважають за необхідне взагалі позбавити СБУ правоохоронних функцій та перетворити її на спецслужбу відповідно до усталеної в західному світі практики.
Сьогодні СБУ діє практично без будь-якого контролю за своєю роботою. Необхідно повернути та розширити парламентський та позапарламентський контроль за її діяльністю. На сьогодні багато повноважень СБУ заховані в секретних документах, а не визначені на рівні закону, що суперечить практиці демократичних країн.
ВИЗНАТИ ЗЛОЧИНИ НА ҐРУНТІ НЕНАВИСТІ В ЗАКОНОДАВСТВІ
Цей пункт документа передбачає гармонізацію українського законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації із правом Європейського Союзу.
Голова Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик нагадала про напад ультраправих молодиків на тимчасовий ромський табір у Львові у червні минулого року, під час якого вбили рома Давида Папа. Слідчі не кваліфікували вбивство як злочин на ґрунті ненависті.
“Це красномовний приклад того, у якій ситуації ми перебуваємо. Якщо правоохоронна система не здатна розслідувати, збирати докази, правильно кваліфікувати злочин і правильно представляти справу в суді, то про яку справедливість, інтеграцію та діалог ми можемо говорити”, – прокоментувала правозахисниця.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Невидимі злочини: чому українські правоохоронці не бачать мотиву ненависті в нападах на геїв та ромів?
Правозахисники вважають, що також потрібно, зокрема, розширити перелік підстав, за якими забороняється дискримінація на законодавчому рівні, і занести заборону дискримінації на ґрунті сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності. Окрім цього, вони вважають за необхідне розширити перелік форм дискримінації, додавши, до прикладу, віктимізацію та внести зміни до Кримінального кодексу України для вдосконалення розслідування та притягнення до відповідальності за злочини на ґрунті ненависті.
ЩОРІЧНЕ ЗВІТУВАННЯ ПРАВООХОРОНЦІВ У ПАРЛАМЕНТІ ПРО НЕГЛАСНУ СЛІДЧУ РОБОТУ
“Правозахисний порядок денний” хотів би запровадити досвід демократичних країн, де правоохоронні органи надають щорічний звіт про обсяги та методи обмеження прав людини і основних свобод.
Ця інформація зазвичай не містить персональних даних, окрім інформації в резонансних злочинах. Однак вона охоплює деперсоніфіковану статистику. Ці дані дозволяють визначати, наскільки справді демократичною, а не поліцейською є країна.
У своєму звіті правоохоронці мають надати, зокрема, дані про кількість отриманих дозволів на зняття інформації з каналів зв’язку, кількість гласних і негласних слідчих та оперативно-розшукових дій. Оцінювання ефективності таких дій відбувається, зокрема, у порівнянні з кількістю використаних матеріалів у судах, числом кримінальних розслідувань, переданих до суду обвинувачень та кількістю засуджених людей з розподілом за статтями Кримінального кодексу України. Такий розширений звіт повинні складати СБУ, прокуратура, поліція, ДБР, НАБУ та інші правоохоронні органи.
ПЕНІТЕНЦІАРНА РЕФОРМА
“Правозахисний порядок денний” наголошує, що Кримінально-виконавча служба як частина системи судочинства вимагає термінового і докорінного реформування. Правозахисники вказують на необхідність гуманізації системи, зміни в підходах до утримання засуджених осіб та реальній їхній ресоціалізації в суспільстві.
Для цього, на їхнє переконання, необхідно ухвалити закони, які передбачатимуть реалізацію такої стратегії змін у пенітенціарній системі. Зокрема, це мають бути такі законодавчі акти: закон про пенітенціарну систему з передбаченням реальних змін у системі, а не імітації їх, як це відбувалось останні чотири роки; закон про скасування довічного покарання для жінок; закон, що передбачатиме механізм перегляду вироків людей, які засуджені до довічного позбавлення волі, коли є обґрунтовані сумніви в пропорційності накладеного покарання; закон про вилучення статті 391 із Кримінального кодексу, яка передбачає покарання за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи.
РЕФОРМА РЕЄСТРАЦІЇ МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ
Близько 7 мільйонів людей в Україні проживають не за місцем офіційної реєстрації. Через це у них виникають проблеми з реалізацією своїх політичних, соціальних та економічних прав. Система реєстрації місця проживання, успадкована з радянських часів, хоча і зазнала певних еволюційних змін протягом останніх 16 років, але все ще не працює належним чином, оскільки ключовий принцип не змінився: реєстрація місця проживання значною мірою прив’язана до власності на житло й через багато вимог все ще має дозвільний характер, а не повідомний.
У правозахисній коаліції пояснюють, що реформа системи “прописки” дозволить, зокрема, фіксувати справжнє місце проживання особи, усунути бар’єри в реалізації багатьох прав, зокрема права на свободу пересування, політичних прав, трудових та економічних прав, отримання адміністративних, освітніх, медичних послуг за місцем фактичного проживання.
“Ця реформа, з одного боку, дозволить людині реалізувати свої права там, де є центр її життєвих інтересів, де вона фактично мешкає, а з іншого – державі та громадам дасть розуміння, скільки людей мешкає в населеному пункті. Це підвищить ефективність розподілу державних коштів та позбавить необхідності різні відомства створювати свої власні реєстри”, – пояснила правозахисниця Тетяна Печончик.
ПЕРЕХІДНЕ ПРАВОСУДДЯ ДЛЯ ПОДОЛАННЯ НАСЛІДКІВ ВІЙНИ
Правозахисники вважають, що Україна повинна вже сьогодні визначити стратегію деокупації Криму та Донбасу із чітким баченням того, якою має бути відповідальність тих, хто брав участь у діяльності самопроголошених республік та окупаційних органів влади. Вони вважають, що рівень залученості до цієї діяльності медсестри місцевої лікарні та бійця незаконних збройних формувань є різним, але питання відповідальності – одне з багатьох, відповіді на які мають бути знайдені.
Уже зараз у ситуації незавершеного конфлікту можуть і повинні застосовуватися інструменти правосуддя перехідного періоду, яке передбачає скоординовані дії держави для реалізації чотирьох напрямів:
– відшкодування збитків жертвам збройного конфлікту;
– притягнення винних до відповідальності;
– забезпечення права знати всю історичну правду про перебіг подій;
– інституційні реформи як гарантії неповторення збройного конфлікту.
У 2018 році правозахисні організації спільно з Уповноваженим Верховної Ради з прав людини напрацювали рамковий законопроєкт “Про засади державної політики захисту прав людини в умовах подолання наслідків збройного конфлікту”, який може бути внесено до парламенту.
СТАТУС І СОЦІАЛЬНІ ГАРАНТІЇ ДЛЯ ПОЛІТВ’ЯЗНІВ КРЕМЛЯ
За даними правозахисників, щонайменше 250 українців засуджені російською окупаційною владою за політичними мотивами і відбувають покарання в окупованому Криму та на території Росії, а також є військовими і цивільними заручниками на Донбасі. Утім, за п’ять років російської збройної агресії парламент так і не спромігся на нормативно-правові акти, які б гарантували таким громадянам правовий та соціальний захист, визначали б їхній правовий статус як жертв грубих порушень міжнародного права, прав людини та міжнародного гуманітарного права.
“Родини політв’язнів потребують коштів на адвокатів та перебувають у скруті, адже вони позбавлені годувальників”, – пояснила Тетяна Печончик.
Правозахисні організації розробили проєкт закону, який визначає статус усіх заручників Кремля та містить гарантії допомоги їм і їхнім родинам, що готовий до внесення до наступного парламенту. У коаліції вважають, що бездіяльність і зволікання у вирішенні цих проблем можуть завдати негативних наслідків для таких українців та іміджу країни на міжнародному рівні.
НЕЗАЛЕЖНИЙ ТА ВМОТИВОВАНИЙ ОМБУДСМАН
“Правозахисний порядок денний” нагадує про хаотичні зміни в законодавстві під час останніх виборів Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Ці зміни створили ситуацію, коли існують взаємовиключні норми процедури обрання Омбудсмана.
Правозахисники наполягають, що задля обрання на цю посаду людини з реально правозахисним досвідом слід передбачити і закріпити на законодавчому рівні процедуру консультацій із правозахисними організаціями та чіткі критерії оцінювання досвіду кандидатів. Вони також закликають скасувати наявні необґрунтовані обмеження, що пов’язані з віковим цензом кандидата на цю посаду.
Крім того, варто запровадити незалежні інститути спеціалізованих омбудсманів, до прикладу щодо захисту військовослужбовців, а також інформаційного комісара, який відповідатиме за забезпечення дієвого захисту персональних даних, доступ до публічної інформації.
СПІВПРАЦЯ ПАРЛАМЕНТУ З ПРАВОЗАХИСНИКАМИ
Наостанок правозахисники планують створити механізм для постійної співпраці парламенту з правозахисниками, незалежно від політичної кон’юнктури, і започаткувати щоквартальні зустрічі парламентських фракцій із “Правозахисним порядком денним”.
“Це потрібно, аби формувати оцінку та допомагати розробляти стратегічні питання, що стосуються політики захисту прав людини на національному рівні в парламентському вимірі. Це має бути усталена система спілкування між парламентарями та правозахисниками, яка дозволить долати проблеми на етапі обговорення”, – пояснив Олександр Павліченко.
Наразі учасники коаліції презентують план дій окремо політичним силам і 19 липня під час конференції розкажуть про їхню реакцію та бачення вирішення правозахисних викликів.
Нагадаємо, платформа “Правозахисний порядок денний” – неформальна коаліція правозахисних організацій, що працюють над вирішенням системних проблем законодавства та практики для захисту фундаментальних прав людини. Учасниками платформи виступають Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Amnesty International в Україні, Центр прав людини ZMINA, Центр досліджень правоохоронної діяльності, Проєкт “Без кордонів”, “Євромайдан SOS” та інші.
