Ратифікація Римського статуту: чому Україна використала застереження, яке зашкодить її іміджу в світі
Україна нарешті може стати повноправною учасницею Міжнародного кримінального суду і 125-ю країною світу, яка ратифікує Римський статут. (А нам не доведеться позичати очей у Сірка і постійно на міжнародних зустрічах відповідати на питання, чому ми досі цього не зробили, бо розумного пояснення немає.)
Президент Володимир Зеленський вніс до парламенту законопроєкт про ратифікацію Римського статуту – з Кампальськими поправками.
Це стало можливим після появи на Банковій Ірини Мудрої і її команди, які не тільки не вірили у ту міфологію, яка роками (десятиліттями!) поширювалася щодо Римського статуту (нібито це зашкодить нашим військовим), але й вирішили діяти.
Правда, для цього їм довелося винайти досить таки креативний спосіб і задіяти при ратифікації статтю 124-ту Римського статуту, згідно з якою МКС не буде мати юрисдикції по статті 8 (воєнні злочини) щодо громадян України протягом 7 років після ратифікації.
Цим переконали військових не виступати проти ратифікації й зняли для них ризик, який існує зараз. Адже саме до цієї ратифікації суд у Гаазі міг переслідувати українських військових, оскільки мав повну юрисдикцію по ситуації в Україні після двох декларацій щодо визнання юрисдикції, поданих Україною у 2014-му і 2015 році.
І навіть попри те, що Верховна Рада просила МКС розслідувати тільки злочини російської сторони, навряд чи можна вказати Міжнародному суду, кого і як переслідувати. Та й справді, МКС після українських заяв розпочав вивчення ситуації й розслідування по Україні з 21 листопада 2013 року, “охоплюючи, таким чином, будь-які попередні та поточні звинувачення у воєнних злочинах, злочинах проти людяності чи геноциді, скоєних на будь-якій частині території України, будь-якою особою”.
Отже, нарешті через десять років хтось уважний у владі дочитав Римський статут до кінця, аж до статті 124-ї, і виявив там можливість вивести на сім років з-під удару міжнародного правосуддя українських громадян.
До команди Офісу президента питань немає. Вони шукали аргументи, як переконати Міноборони й Генштаб не протидіяти ратифікації, і знайшли їх. Думаю, за даних умов це був єдино можливий спосіб.
Однак в цілому ратифікація Римського статуту із задіянням 124-ї статті має досить проблемний вигляд. І на це є кілька причин.
По-перше, Україна посилає міжнародній спільноті сигнал, що її цікавить половинчате правосуддя, і що вона не розділяє беззастережно його принципів. Це також демонструє недовіру з боку України до МКС. Така позиція матиме суттєвий вплив – і правовий, і політичний – на сприйняття нашої країни.
По-друге, йдучи на такі репутаційні ризики, влада при цьому бореться з вітряками, адже ризик видачі з Гааги ордеру на арешт українських військових був примарним, ілюзорним. Тому що за 10 років цього так і не було зроблено – хоча можливість була, натомість МКС видав шість ордерів на арешт російських високопосадовців, включаючи Путіна. Тому що українська сторона в цілому дотримується міжнародного гуманітарного права (і на Курщині, будемо сподіватися, теж). Тому що діє принцип компліментарності, і МКС переслідує тільки тих злочинців, яких не хоче чи не може переслідувати українська правова система. І ще багато “тому, що”.
По-третє, виводячи своїх громадян з-під ризику переслідування з боку МКС, Україна тим самим запроваджує імунітет для злочинців з окупованих територій з українськими паспортами, які чинили звірства і тяжкі злочини. Тут достатньо пригадати, що в іншому міжнародному трибуналі один із засуджених за збиття MH-17 – Леонід Харченко – мав українське громадянство.
По-четверте, є проблема із самою статтею 124 Римського статуту (opt-out provision). Вона зіграла певну роль, щоб схилити до підтримки Римського статуту на етапі підготовки його тексту країни, які є постійними членами Радбезу ООН, але використовувалася тільки двічі (цю статтю свого часу як умову ратифікації задіяли Франція та Колумбія). Ба більше, ця стаття ніколи не застосовувалася на практиці, в тому її вплив був мінімальним. При цьому вона піддавалася нищівній критиці з боку правозахисних організацій. Потім Асамблея країн–учасниць МКС і взагалі вирішила її видалити з Римського статуту. Адже це фактично підважує, якщо не припиняє, будь-яке розслідування МКС щодо воєнних злочинів на сім років, з моменту набуття чинності Римським статутом. Поправка для видалення 124-ї статті була підтримана більшістю держав ЄС, однак ще не набула чинності, оскільки для неї потрібно 7/8 голосів Асамблеї країн–учасниць МКС.
Звичайно, найкращим варіантом з погляду іміджу України і її відданості принципам сильного і незалежного правосуддя було б ратифікувати Римський статут без усіх цих застережень і фігових листків, без задіяння 124-ї статті.
Але, але…
Тетяна Печончик, голова правління Центру прав людини ZMINA
