Як писати про ЛГБТІК+ сучасно та без дискримінації: відповіді на поширені питання від медіа

Попри численні тренінги та лекції, словники, поради від органів саморегуляції деякі медіа досі “сиплються”, коли справа доходить до висвітлення питань, повʼязаних з ЛГБТІК-тематикою. Не треба далеко ходити: прямим доказом цього є висвітлення всеукраїнськими виданнями викрадення дитини, до якого начебто була причетна трансгендерна жінка. Тоді відомі сайти вдалися не тільки до порушення етичного стандарту неупередженості, а й до місгендерингу та трансфобії.

Термінологія та правила коректного висвітлення питань, які стосуються сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, не є сталими й постійно змінюються та трансформуються. ZMINA спробувала знайти відповіді на поширені запитання, що часто постають перед журналіст(к)ами, які працюють з цими чутливими питаннями. 

Фото: Canva

Для чого там плюс і хто такі “ІК”?

Сьогодні зустріти в якісних українських медіа некоректні слова на зразок “представники нетрадиційної орієнтації” або “гомосексуалісти” можна досить зрідка. Проте єдиного коректного та універсального слова або абревіатури на позначення квір-спільноти наразі не існує. Деякі експерти радять використовувати тільки сукупність літер ЛГБТ або ЛГБТІК, що означають “лесбійки, гей, бісексуальні і трансгендерні люди, інтерсекс та квір”. Також ця абревіатура може супроводжуватися знаком +, щоб показати, що цей перелік ідентичностей є набагато більшим. В Америці, приміром, існує і така абревіатура, як 2SLGBTQIA+ definitions, де 2S означає Two-Spirit, а також A – асексуальні люди. Як пише експертка з питань трансгендерности Інна Ірискіна у статті для “Гендер в деталях”, назва Two-Spirit передбачає, що такі люди мають дві ідентичності в одному тілі і вони можуть проявлятися одночасно, поєднуючи чоловіче й жіноче, або ж по черзі. При цьому стать від народження у них може бути як чоловіча, так і жіноча.

Інші знавці наголошують на тому, що ЛГБТ-люди – це доволі неоднорідна та гетерогенна група, тому варто називати їх не “спільнотою”, а “спільнотами”. Утім, частина ЛГБТ-комʼюніті загалом вважає недоцільним якось “обʼєднувати” людей з різними сексуальними орієнтаціями та гендерними ідентичностями в якусь умовну спільноту. Натомість можна, наприклад, просто використовувати термін “ЛГБТ-люди”.

Примітно, що в словнику безбарʼєрності, створеному з ініціативи першої леді України Олени Зеленської, є таке пояснення: “ЛГБТ-шники – зневажливий вислів. А словосполучення “сексуальні меншини” зводить увесь порядок денний до теми сексу. Хоча проблеми, які хвилюють ЛГБТІК-спільноту, набагато ширші: рівні права, дискримінація, відсутність можливостей вступити в законний одностатевий шлюб тощо”. Отже, у цьому гіді з коректного спілкування радять використовувати терміни “ЛГБТІК+”, “ЛГБТ-спільнота”, уникаючи таких некоректних слів, як “ЛГБТ-шники” та “сексуальні меншини”.

Фото: Canva

Багато суперечок виникає і навколо слова “представники” чи “представниці”: мовляв, так можна називати тільки тих людей, які представляють цю спільноту на якихось заходах. І дійсно, у тлумачному словнику є таке визначення: “представник – особа, що представляє когось, діє від імені когось, виражаючи чиїсь інтереси”. Водночас міститься й інший термін: “представник – це виразник, захисник якихось ідей, суспільних поглядів”. Тобто, беручи коментар в однієї з учасниць Маршу рівності, яка є відкритою лесбійкою, найімовірніше, буде доцільно назвати її “представницею ЛГБТ-спільноти”.

Водночас варто нагадати, що вказування на такі ознаки, як сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність, є доцільним тільки тоді, коли це безпосередньо стосується теми матеріалу. Умовно кажучи, у новині про те, що айтівець з певної компанії створив розробку, яка допомагатиме ліфтам працювати без світла, не варто вказувати на сексуальну орієнтацію фахівця. Тоді як у разі, якщо хтось напав на пару геїв, вигукуючи гомофобні фрази, вказування на цю ознаку буде виправданим. 

А як бути з небінарними людьми?

Небінарні люди (або non-binary) – це особи, які не ідентифікують себе виключно як чоловіка або жінку. Вони можуть ідентифікувати себе як поєднання обох гендерів, як жоден з них або ж мати іншу гендерну ідентичність, яка не вписується в бінарну систему (чоловік / жінка).

У будь-якому разі медійникам/-цям завжди варто запитувати в героїв чи героїнь своїх матеріалів про небінарних людей, які займенники та імʼя використовує людина. Важливо розуміти, що соціальне імʼя може відрізнятися від паспортного, проте варто звертатися до людини саме так, як вона назвалася під час знайомства. 

Щодо займенників, які використовують небінарні люди, вони можуть бути різними, залежно від особистих уподобань. Найпоширеніші з них – “вони / їх” (англійською they / them), вживаються в однині. Тож людина може казати: “Я любили гуляти Києвом” (оскільки минулий час передбачає позначення роду, а займенник “вони” є нейтральним) – і водночас: “Я люблю слухати музику” (у теперішньому часі немає родових позначень). 

Тобто в минулому часі українська мова може ускладнюватися через родові позначення. Можливо, журналіст(к)ам, які готують матеріал, доведеться уникати конструкцій, які передбачають рід, або переформулювати речення. У теперішньому часі проблем з родовими позначеннями немає.

Фото: Getty Images

Якщо ж медіа пишуть про небінарну людину в третій особі, її можна називати на імʼя, додаючи водночас гендерно нейтральний займенник: “Андрій ходили на прайд разом зі своїм партнером”, але “Андрій вважає, що це актуально під час війни”. 

Українські медіа не мали єдності щодо письма, висвітлюючи перемогу на Євробаченні Nemo, які також є небінарною людиною. Так, видання “BBC News Україна” писало, що “перемогу отримали небінарний співак”, “Дзеркало тижня” називало їх “представниками Швейцарії”, а “Крим.Реалії” – взагалі проігнорувало бажані займенники, назвавши Nemo “він”, “артист”, “переможець” та “представник Швейцарії”. Таке явище називається місгендерингом – це використання щодо когось таких займенників чи термінів, які не відповідають їхній гендерній ідентичності.

Важливо: у переважній більшості випадків небінарні й трансгендерні люди не використовують щодо себе займенник “воно” (але саме це є частим приводом для хейтерських закидів та жартів). Варто пам’ятати, що займенник “воно” в українській мові зазвичай використовується щодо неживих предметів або тварин. Застосування його до людей знецінює їхню ідентичність та людську гідність. Тож навмисне використання такого займенника стосовно небінарних людей може посилювати негативні стереотипи та стигму щодо ЛГБТІК-спільноти, сприяючи поширенню мови ворожнечі та дискримінації. 

Як випадково не вдатися до трансфобії? 

Два тижні тому, 16 липня, українські медіа почали активно ширити інформацію про те, що в Полтавській області затримали жінку, яку підозрюють у викраденні немовляти з Кременчуцького перинатального центру. Першоджерелом цієї інформації є Національна поліція України, яка подекуди “грішить” профайлінгом: вказує деталі про національність, сексуальну орієнтацію, гендерну ідентичність, місце реєстрації підозрюваних. Пресслужба органу написала про подію так: “Камери спостереження показували, що з великим пакунком із закладу виходила жінка. Але оперативники встановили, що зловмисником був чоловік-транссексуал. Свій вчинок затриманий пояснює тим, що дуже хотів дитину, яку ніколи б не зміг народити, тому вдався до злочину”. 

У повідомленні пресслужби трансфобія поєднана з некоректною лексикою та місгендерингом. Трансгендерну жінку називають “транссексуалом” (цей термін також є некоректним і застарілим) та “чоловіком”. Таке ігнорування самовизначення підозрюваної може завдати їй психологічної шкоди, а зазначення її гендерної ідентичності в тексті загалом видається формуванням хибного причинно-наслідкового звʼязку: мовляв, трансгендерні люди схильні до таких злочинів, бо не можуть мати власних дітей, що також є стереотипом.

Такі некоректні формулювання та вказування на гендерну ідентичність підозрюваної “перейняли” й всеукраїнські медіа. Зокрема, телеканал “Еспресо”, “Українська правда. Життя”, “Суспільне. Полтава”, Укрінформ, “Букви” та інші. Прикметно, що частина з редакцій, які некоректно висвітлили подію, входять до білого списку найякісніших медіа.

Фото: Canva

А як же тоді висвітлювати теми, у яких ідеться про трансгендерних людей? Насправді ці “правила” універсальні: медіа просто мають дотримуватися поважного і чутливого підходу. 

По-перше, важливо використовувати правильні терміни, імена та займенники відповідно до самовизначення особи. Трансгендерну людину слід називати так, як вона сама себе ідентифікує, і уникати використання термінів, які можуть бути застарілими або образливими, таких як “транссексуал”, “трансвестит”, “травесті” тощо. 

По-друге, медіа не мають акцентувати на гендерній ідентичності у випадках, коли це не є суттєвим для розуміння ситуації. Долучення інформації про гендерну ідентичність може створити неправильні стереотипи або зв’язки, які не мають реального підґрунтя. 

“Те, що так повідомила поліція, не є виправданням для журналіста. У нас своя етика, і ми відповідальні перед своєю аудиторією. Пункт 15 Кодексу журналістської етики – “Вказувати на відповідні ознаки особи (групи людей) слід лише у випадках, коли ця інформація є неодмінною складовою матеріалу”. Чи є трансгендерність неодмінною складовою матеріалу? Ні, не є. Як і інші ознаки, як те, що людина може бути переселенкою, військовою, єврейкою чи мусульманкою”, – прокоментувала випадок з висвітленням згаданої події членкиня Комісії з журналістської етики, медіаекспертка та тренерка з питань гендерної рівності та недискримінації, голова ГО “Жінки в медіа” Ліза Кузьменко.

За її словами, правильним під час написання цієї новини було б не вказувати на трансгендерність, натомість, оскільки людина себе ідентифікує як жінку, писати “жінка”. А також не цитувати пряму мову поліції з місгендерингом. Тобто новина мала б звучати так: “У Полтавській області затримали жінку, яка викрала немовля з перинатального центру”.

По-третє, важливо уникати будь-якої форми місгендерингу та деднеймінгу, тобто використання неправильних займенників або імен, що не відповідають самовизначенню особи. Не варто розпитувати героїв чи героїнь матеріалів, які вже назвалися своїм соціальним ім’ям, яке ім’я та стать зазначено в них у паспорті. Це запитання може здатися людині образливим і зневажливим, а також завдати значної психологічної шкоди.

Насамкінець слід зазначити: редакції мають надавати освітні ресурси та тренінги для медійників/-ць, щоб ті змогли краще зрозуміти важливість коректного висвітлення питань, що стосуються ЛГБТІК-людей. Освіченість та чутливість є ключовими для уникнення упередженого ставлення та сприяння повазі до всіх, незалежно від їхньої сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Для самостійного ознайомлення можуть бути корисні такі ресурси, як “Довідник безбарʼєрності” та курс для журналістів/-ок “Як писати про ЛГБТ”.