Низка судових рішень у справах про колабораціонізм порушує гуманітарне право, а деякі вироки передбачають неспівмірні покарання – ЗМІ

Частина рішень українських судів не лише порушує гуманітарне право, а й передбачає неспівмірні покарання в кримінальних справах про колабораціонізм.

Таких висновків дійшов незалежний антикорупційний центр NGL.media, проаналізувавши вироки в Єдиному реєстрі судових рішень за останні два роки.

Джерело: Запорізька організація НСЖУ

NGL.media нагадує, що майже відразу після повномасштабного вторгнення росіян, навесні 2022 року, Верховна Рада криміналізувала співпрацю з окупантами, внісши до Кримінального кодексу окремі статті, зокрема про колабораціонізм, пособництво, виправдання агресії, поширення чутливої безпекової інформації.

Вони разом з уже чинними статтями, як-от про державну зраду, покликані карати ймовірних зрадників і задовольнити запит суспільства на встановлення справедливості. Утім, проаналізувавши судову практику за минулі два роки, NGL.media вказує, що сотні справ у реєстрі судових рішень мають однаковий склад злочину, але дуже різні покарання – від надзвичайно м’яких до невиправдано суворих.

Одним з перших засуджених за колабораціонізм у 2022 році став Олександр Базима, який працював кочегаром лікарняної котельні в містечку Буринь на Сумщині. Впродовж трохи більш ніж місяця, поки тривала окупація містечка, Олександр продовжував щодня приїжджати до котельні, а щоб уникнути тривалих перевірок на блокпостах, він домовився з росіянами, що привозитиме їм воду та цигарки. Одного разу він також на прохання російського військового купив йому сім-картку до телефона.

“Вказані дії… кваліфіковано за ч. 4 ст. 111−1 КК України, так як він вчинив колабораційну діяльність, що виразилась у передачі матеріальних ресурсів збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора”, – мовиться в тексті вироку суду, який оштрафував кочегара на 9860 грн і заборонив на 10 років працювати в державних органах влади та органах місцевого самоврядування.

Олександр Базима відмовився коментувати NGL.media цей вирок. Водночас його колеги кажуть, що завдяки роботі чоловіка лікарня могла працювати в умовах окупації, і не бачать шкоди від того, що він передавав сигарети росіянам.

На переконання адвокатки Анастасії Сербіної, внаслідок нечітко сформульованих норм ККУ під кримінальну відповідальність можуть потрапити фактично всі, хто проживав у місті під час окупації.

“Нові статті ККУ суперечать міжнародному гуманітарному праву, зокрема Женевській конвенції про захист цивільного населення під час війни, де зазначено: життя цивільного населення повинне зазнати мінімальних змін із приходом окупанта. Ці конвенції встановлюють категорії захищених осіб та робіт, зокрема адміністративні посади, які забезпечують роботу лікарень”, – пояснила NGL.media Анастасія Сербіна.

Вона також наголошує, що Кримінальний кодекс не може суперечити нормам міжнародного законодавства, міжнародні договори мають вищу силу: це зазначено в Кримінальному кодексі. Але на практиці довести це поки складно.

Читайте також: Виклики кримінальних справ про колабораціонізм: як не втратити жителів звільнених територій

Колабораціоніст – це особа, яка усвідомлено співпрацює з окупаційною цивільною чи військовою владою на шкоду власній країні. Важливо, що співпраця може відбуватися не тільки на окупованих територіях. До прикладу, у листопаді 2023 року за колабораціонізм був засуджений священник на Буковині, який під час обряду поховання військовослужбовця ЗСУ сказав, що “Донбас і Крим не наші землі, там російськомовні люди й ненавидять українців”. Водночас він додав: “Америка буде воювати з Росією на території України, що зараз і робиться”.

“Є безліч випадків, коли ми бачимо, що одну і ту ж ситуацію по-різному трактують різні органи досудового розслідування. Це означає, що в нас відсутній принцип юридичної визначеності, тобто текст закону виписаний незрозуміло”, – коментує адвокатка Анастасія Сербіна.

Це призводить до сумнівів у тому, яку саме діяльність слід вважати колабораціонізмом, зауважує NGL.media. Наприклад, Міністерство охорони здоров’я ще у вересні 2022 року пояснило, що роботу лікарів у будь-якому разі не можна розглядати як колабораціонізм.

“Реально, ви не знайдете справи, коли медика притягують до відповідальності за колабораційну діяльність. Виняток становлять головні лікарі, які виконують адміністративні функції, але в МОЗ про це теж попередили. Виходить, стаття [ККУ] сформульована погано, але політика інституції цю проблему вирішила”, – пояснює адвокатка.

Натомість з освітянами складніше: у статті про колабораційну діяльність окремо передбачено покарання за пропаганду в закладах освіти та за “дії громадян України, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора”. Тобто покарати можуть не лише директора школи, але й теоретично навіть учителя фізики чи хімії, адже всі школи на окупованій території росіяни перевели на власні стандарти освіти.

Формально за це передбачено суворі покарання – до трьох років позбавлення волі й заборону обіймати певні посади від 10 до 15 років. Тим же, хто обіймає керівні посади в закладах освіти (незалежно від форми власності), загрожує до 10 років за ґратами.

Проте на практиці виходить не так страшно. Наприклад, у серпні 2023 року один із львівських судів визнав винною в колабораціонізмі завучку горлівської школи Вікторію Сухих, але реальне ув’язнення замінив на два роки випробувального терміну.

“Добровільно погодилася на співпрацю з окупаційною владою РФ та прийняла пропозицію обійняти посаду заступника директора по навчально-виховній роботі, викладаючи при цьому російську мову та літературу та будучи класним керівником 8 класу“, – мовиться в тексті вироку, де наведено конкретні приклади колабораціонізму, зокрема публікації про день “возз’єднання Росії з Кримом”, умови в конкурсі оповідань “Za Родину” або затвердження зарплат учителям у російських рублях.

Натомість учителька української мови із селища Нікольське на Донеччині, яка теж погодилася стати заступницею директора з навчально-виховної роботи в місцевій школі, отримала рік виправних робіт.

Із проаналізованих NGL.media вироків випливає, що суворіші покарання отримують ті освітяни, яким ухвалюють вирок за процедурою in absentia (тобто заочно, за відсутності обвинувачуваного). Як, до прикладу, в історії вчительки Новоайдарського ліцею, яка агітувала дітей і батьків навчатися за російськими програмами й була засуджена до двох з половиною років ув’язнення. Проте для виконання вироку її ще треба затримати, наразі вона лише оголошена в розшук.

Загалом кожен п’ятий вирок у справах, що стосуються основ національної безпеки, ухвалюється без участі обвинувачених.

Видання також згадує кримінальну справу за лайк. У вересні 2023 року місцевий суд засудив до п’яти років ув’язнення пенсіонерку Домніку Кіреєву. Зараз 61-річна жінка відбуває покарання у виправній колонії за ст. 436-2 ККУ (“виправдовування збройної агресії РФ”). Підставою для такого вироку стали кілька опублікованих навесні 2022 року дописів Кіреєвої в однокласниках, у яких схвалювалося вторгнення росіян в Україну.

У суді вона визнала свою провину і розкаялася, стверджуючи, що раніше перебувала під впливом російських політичних телешоу, але тепер підтримує Україну.

“Враховуючи вік, стан здоров’я жінки та те, що її дії не мали серйозних наслідків, мене здивував вирок. Ми подавали на апеляцію, але суд залишив вирок без змін. Як людина і захисник я не розумію, чому так”, – розповів захисник Кіреєвої Олександр Басенко.

Водночас уже під час розгляду апеляції він був змушений вивести засуджену в коридор, бо на пряме запитання судді “Що вам не подобається в Україні?” Домніка Кіреєва вирішила відповідати дуже розлого. “Пані почала скаржитися на пенсії, ставлення до людей похилого віку. Це, звісно, не допомогло їй у цій ситуації”, – пригадує адвокат.

Натомість Валентин Ворошилов з Кам’янського, який теж навесні 2022 року опублікував в однокласниках кілька антиукраїнських дописів, залишився практично непокараним. Місцевий суд визнав його винним у колабораційній діяльності, але покарав лише забороною “користуватись у будь-який спосіб заблокованими на території України російськими ресурсами та соціальними мережами протягом десяти років“. Як відстежуватиметься виконання цього покарання, у вироку суду не зазначено.

Справи про колабораціонізм може розслідувати і СБУ, і Нацполіція, і ДБР. Залежно від навантаження на слідчих чи інших особливостей вони можуть передавати ці справи між відомствами. Згідно з тогорічним аналізом Центру прав людини ZMINA, не зафіксовано випадків погроз чи тиску на правоохоронців, які ведуть такі справи. Натомість із цим стикаються переважно адвокати.

Христина Вращук працює адвокаткою і захищає в суді російських військових, а також колабораціоністів. Вона одна з близько 200 адвокатів, якими держава забезпечує обвинувачених у злочинах проти основ національної безпеки через систему безоплатної правничої допомоги.

“Я знаю колег, які відмовляються братися за такі справи. На них впливає соціальний тиск, адже захисник ототожнюється з обвинуваченим. Люди хочуть крові, вони втомлені і ображені. Але насправді закон є закон, ми як лікарі, як правова держава зобов’язані надавати правову допомогу всім, це гарантує наша Конституція”, – пояснює NGL.media Христина Вращук.

Про суспільний тиск як проблему суддів та адвокатів каже й Анастасія Сербіна.

“У нас є така стигма, що всі, хто залишився в окупації, вони “ждуни руского міра”, вони самі винні й так далі… Це перекладання відповідальності з окупанта на цивільне населення. Окрім цього, є політичний тиск. У нас була справа, коли суддя не задовольнила клопотання про арешт колаборантки й відпустила її. Потім ця колаборантка виїхала. І що сталося? Звинуватили суддю, ніби це вона сприяла, щоб людина виїхала за кордон. Але винна не суддя, а державна прикордонна служба, яка, знаючи про заборону на виїзд, її пропустила”, – пояснює Сербіна.