Зруйновані будинки, вимиті городи, втоплені птахи, “випалені” рослини – наслідки підриву Каховської ГЕС у селі на Херсонщині
6 червня 2023 року внаслідок підриву росіянами Каховської ГЕС на Херсонщину впали тонни води. Понад 40 населених пунктів на правому березі Дніпра й близько 20 на лівому, тимчасово окупованому, були затоплені. Тисячі людей змушені були терміново залишити свої домівки, і багато хто з них, ймовірно, не зможе повернутися до свого житла, яке знищила вода. Люди втратили свійських тварин, майно та господарства, які дозволяли їм заробляти на життя.
Минулого тижня журналістка ZMINA побувала в селі Федорівка, розташованому на березі правої притоки Дніпра річки Інгулець, і поговорила з його мешканцями про наслідки затоплення, яких вони зазнали.
Село Федорівка Херсонської області має близько 1 тисячі домогосподарств. Через підрив греблі Каховської ГЕС із берегів вийшла притока Дніпра річка Інгулець, на березі якої й розташоване село. Внаслідок розливу річки 63 будинки опинилися частково або повністю у воді.
Місцевий мешканець Юрій, будинок якого потрапив до зони затоплення, розповідає, що загалом у селі затопило дві вулиці. Одна з них і досі перебуває під водою:
“Ось там, бачите, де стовпи, це ще одна крайня вулиця. Вода вже зійшла трохи, і зараз будинки видно. А то – самі дахи стирчали”.
На ближчому плані останнього фото видно дах споруди, в якій до повені зберігали сіно, далі – затоплені будинки на крайній вулиці села.
Ми йдемо вулицею, яка ще тиждень тому була під водою. Й чоловік показує порожні городи, де ще недавно росли овочі.
“Моментально все затопило, така течія була, що все виривало. Вимило городи в людей. Там навіть одна хата повністю склалась”, – каже чоловік.
Вдалині я бачу, що між стовпами натягнуто стрічку зі світловідбивальними червоними прапорцями. Питаю в Юрія, навіщо вона там.
“Це для того, щоб люди на човнах розуміли, де дорога, і їхали нею. Щоб не пошкодили човни об паркан або якусь споруду”, – пояснює чоловік.
За деякий час ми приходимо на вулицю, де до повені мешкав Юрій. З частини вулиці вода вже зійшла, залишивши по собі сухий очерет, сміття, малих жабенят, гадюк і запах баговиння.
Поки чекаємо на човен, бо дістатися до будинку чоловіка можна лише в такий спосіб, помічаю, що рослини, які були у воді, наче попалені. Дуже добре це видно на горіху: листя, які вище, яскраво-зелені й соковиті, а ті, що ближче до землі, сухі й чорні.
“Це вже вода спала, а то була під самий дах. У мене позаду хати шпали лежали. То вони прямо на веранді на даху опинились. Це означає, що вище за веранду була вода. А воно й видно, що там, де вода була, ще мокро”, – розповідає Юрій.
У цей час за нами підпливає сусід на човні, і далі ми рухаємося водою. Через повалений паркан бачимо, що рівень води у дворі Юрія ще десь по коліна, тобто зайти в хату поки не можна. Але крізь вікна можна побачити, що в кухні й одній з кімнат обвалилася стеля.
“Хати старі, із соломи й глини клали. Тож вода їх вимиває, і вони просто складаються”, – пояснює чоловік.
Повертаємося на “берег”. Там нас уже чекають інші мешканці села – Микола й Валентина. Кличуть подивитися, що вода накоїла в їхніх будинках.
“Будинок у 60-х роках минулого століття батьки мої будували”, – каже жінка.
Валентина розповіла, що цей район у Федорівці називають Полтавський. Бо тут оселилося багато людей з Полтавщини, коли в 1959 році затопило їхні населені пункти через будівництво Кременчуцької ГЕС.
“Мій батько дуже радів, що річка поруч, це ж полив для городу. Бо в нас село ділиться на низ, де ми живемо, й гору – вище, там води взагалі немає”, – каже жінка.
Заходимо в будинок, Валентина одразу попереджає, щоб були обережні, бо підлога вся в глині. І дійсно, у будинку, ніби на березі річки, слизько від глини й до того ж пахне баговинням.
Заходимо в кімнату й бачимо що з двох кімнат утворилась одна, бо між ними звалилося перекриття. Повсюди – речі, які вимило із шаф, і поламані меблі. Знизу в стінах, біля підлоги, дірки – це вода вимила глину із соломою, з яких будували хату.
“Ось так вода була, – показує Микола на пічку, з якої вже відпала побілка. – Вона дуже швидко до нас прийшла. Спочатку ніби повільніше було, тож думали, що зупиниться, не дійде. А потім тільки й устигли найнеобхідніше в авто завантажити й виїхати така течія була, жах. Ніби вир утворився”.
Виходимо на подвір’я. Чоловік показує підвал, повний води, яку вони намагаються відкачати.
“Щоб не потягло ще й цю стіну. Бо вона вже видулася”, – пояснює Валентина.
А ось курник, у якому до повені було 15 курей і півень.
“Кури, крім чотирьох, які встигли вискочити за город, коли води ще не було, потопилися. Потопилась і квочка із сімома курчатами. А півня із сусідського горіха вчора зняли – шість днів там просидів”, – каже Микола.
Першої ночі Микола з Валентиною ночували в сестри жінки. А потім до знайомих перейшли.
“На гору, на найвищу точку”, – посміхається Микола.
Родина Юрія наразі перебралась у будинок племінника, який служить у ЗСУ.
Нагадаємо, що Україна вимагає від ООН визнати підрив Каховської ГЕС екоцидом та геноцидом українців.
Українські правоохоронці ведуть слідство у відповідній справі за статтями про екоцид та порушення законів та звичаїв війни, а спецслужбовці мають докази, що ГЕС підірвала російська диверсійна група.