Кримські уроки
Радянський Союз не дозволяв кримським татарам жити в Криму. Про нас також не можна було говорити. І так само неможливо було провести комеморацію та оплакувати людей, яких ми втратили.
Потім я з дитинства разом з батьками в День геноциду кримського татарського народу їздила на мітинг у Сімферополі. Тисячі людей з різних куточків Криму прибували на центральну площу міста, де ми збиралися для того, щоб ми всі разом помолилися.
Перша заступниця міністра закордонних справ України Еміне Джепарова та правова аналітикиня Центру прав людини ZMINA Онисія СинюкКоли Росія тимчасово окупувала Крим, такого права нас знову позбавили. Під різними приводами, зокрема, що такі зібрання загрожують національній безпеці, кримським татарам забороняли збиратися, щоб разом читати молитву.
А ще в мене є особиста історія, яка свідчить про те, що в нас забирали історичну пам’ять. Мені було сім років, і я разом з батьком уперше потрапила на екскурсію до Ханського палацу в Бахчисараї. Півтори години російськомовний гід водила нас різними кімнатами палацу.
Ханський палацПісля закінчення екскурсії я наївно запитала батька: “Тато, а коли будуть розповідати про кримських татар?” Тобто за півтори години в серцевині нашої історії я нічого не почула про кримських татар та почула глорифікацію Російської імперії: про Катерину ІІ, як її зустрічала імперська кіннота, хто під яким дубом стояв, про “її цивілізацію”, як вона “олюднювала безкультурний Крим”.
У цьому й полягає російський наратив. Якщо відкрити російські підручники з історії, то там відображений грецький період у Криму, період Російської імперії і нічого в проміжку.
Свідомо з часів Російської імперії, потім в часи комуністичного режиму, а тепер путінської Росії вичавлюється сама пам’ять про кримських татар.
Депортація 1944 року відбулася за пів року до Ялтинської мирної конференції. Тоді, коли кожного кримського татарина виселили з Криму, світові лідери приїхали в Ялту фіксувати військовий успіх, і ніхто про кримських татар тоді не сказав. Дуже важливо говорити про строки злочину, які не мають строку давності. Це важливо, щоб такі злочини не повторилися в майбутньому.
Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець та перша заступниця міністра закордонних справ України Еміне ДжепароваЯ ніколи не думала, що сама опинюся в подібній ситуації 2014 року, коли через певний час немає можливості жити в Криму. Моє рішення виїхати з тимчасово окупованого півострова було майже миттєвим, тому що уявити собі життя під російським прапором особисто для мене було неможливо. Увесь свій шлях після виїзду я присвятила сублімації цієї травми, яка в мене виникла у 2014 році.
Кримська платформа фактично народилася як результат цієї травми. Вона з’явилася, щоб, зокрема, зберегти історичну пам’ять, винести півострів на міжнародний порядок денний та консолідувати нашу націю, адже Крим – це невіддільна частина України, а не “исконно русская земля”.
Сьогодні цей формат об’єднує 61 країну світу і міжнародні організації, які консолідовані довкола територіальної цілісності України та того питання, що Україна сама може визначати, як виборюватиме Крим.
Важливо говорити про те, що ті злочини, які сьогодні скоює Російська Федерація в Криму, – це повторення, по суті, всього того, що робила Російська імперія, радянська Росія і путінська Росія.
“Ми всі – жертви фальсифікацій Москви”
Це все мене приводить до думки, і ми сьогодні всі розуміємо, що Москва в різні часи завжди штучно створювала міфи, намагаючись дистанціювати кримських татар і українців. Ми прекрасно тепер знаємо, що таке інформаційна війна, фейки, російські наративи.
Я пам’ятаю, як студенткою читала соціологічне дослідження, у якому проводився аналіз соціальної дистанції між кримськими татарами й українцями. За 12-бальною шкалою вона була 8. Це був початок 2000-х років. Тоді мене це дуже здивувало, та, аналізуючи, я пояснила собі, що українська нація так само споживала ті самі пропагандистські наративи про кримських татар, як і кримські татари про українців. Тоді не існувало шансів нам наблизитися.
Ми сотнями років, спочатку в Російській імперії, потім в Радянському Союзі, сьогодні в путінській Росії споживали примножені фейки та фальсифікат про Крим, про кримських татар, про українців. Ми стали жертвами фальсифікації.
Та 2014 рік багато що змінив, зокрема в усвідомленні та сприйнятті. В українському суспільстві ми дійсно почуваємося громадянами цієї країни.
Я абсолютно переконана, що історія кримських татар та українців ідентична. Росія вичавлювала мову, ставила під запитання саме фізичне існування, вчиняла депортацію, яка по суті є тим самим злочином геноциду, переписувала історію, коли і в українців, і в кримських татар забирали все те, що є нашим самобутнім.
Насправді нас багато що об’єднує: любов до своєї землі, пращурів, традицій та праці. Свобода – це ключове. І кримські татари, і українці не просто борються, а вмирають за свободу.
Для нас важливо бути частиною європейського світу, де є цивілізовані норми та правила. Про це говорили всі кримськотатарські лідери в 90-ті роки. В Україні в цьому питанні теж є колективне усвідомлення. Тому я абсолютно переконана, що ми є частиною однієї нації.
Кримський урок
Ми дійсно почуваємося громадянами України. 26 лютого 2014 року Російська Федерація готувала голосування у Верховній Раді Автономної Республіки Крим про приєднання півострова до Росії і .
За закликом Меджлісу цього дня тисячі кримських татар вийшли з прапорами України та кримськотатарськими стягами і не дозволили відбутися цьому голосуванню. Це теж ознака того, що ми продемонстрували своє бачення і захистили цього дня територіальну цілісність держави. Але оскільки це був збройний напад, збройна агресія та інтервенція, тоді кримські татари не змогли зробити більше.
Історія вчить нас кримського уроку. Тоді, коли Україна як держава не була спроможна дати необхідну відсіч агресору, а світ був кволим зі своєю реакцією на тимчасову окупацію Криму. Ця неспроможність світової спільноти дала Путіну індульгенцію і час на підготовку до наступної фази. Це відтермінувало нову хвилю агресії Росії у вигляді повномасштабного вторгнення через дев’ять років.
Цей кримський урок дуже важливий. Така ж історія була до Другої світової війни з фашистською Німеччиною, коли після захоплення Судетів Британія та Франція намагалися домовитися з Гітлером. Так само і Мінський процес був спробою домовитися з Путіним, дати йому таку мову та лідера, яких би він почув. Але ми всі вивчили один кримський урок, що мова умиротворення не працює. Не можна танцювати танго з агресором.
Деокупація Криму однозначно відбудеться, але коли ми говоримо про міжнародне право, про те, яке майбутнє і статус Крим очікує, ми сьогодні маємо дуже щиро і відверто одне з одним поговорити.
Я хотіла б завершити свою промову тезою про справедливість. Ви знаєте, я сьогодні багато подорожую світом, розповідаючи про війну, про її наслідки, про те, як і чому ми боремось.
У мене є чітке усвідомлення, що ми є нацією-феноменом для всього світу. Про нас дізнаються сьогодні як про націю, яка не просто резистентна, а яка щоденно демонструє хоробрість і спроможність не панікувати, попри те що літають ракети. Це нація, яка спроможна будувати попри війну, сміятись навіть попри те, що є смерть.
Українці сьогодні очікують від світу допомоги, що є абсолютно природним. Ми очікуємо, що сьогодні нас визнають частиною Європейського Союзу, що нас запросять до безпекового альянсу НАТО, що нас визнають європейською нацією.
Так от, так само, коли ми думаємо про майбутнє Криму, мені здається дуже важливо дотримуватися принципу справедливості стосовно корінного населення – кримських татар і дослухатися того, як би вони собі це майбутнє бачили. Бо якщо ми цю справедливість не будемо спроможні в суспільному діалозі й договорі репрезентувати, то тоді, напевно, урок єднання й однієї нації навряд чи пройдемо.
Майбутнє українського Криму
Я дійсно вважаю, що ми цивілізовані, що ми можемо домовитися та спільно визначити, яким буде це майбутнє. І от в основі цього майбутнього, я дійсно вважаю, має бути справедливість. Так само як сьогодні українці очікують визнання себе європейською нацією, так і кримські татари від України та українців очікують визнання себе першокорінним народом. На щастя, це відбулося завдяки президенту України Володимиру Зеленському, який ухвалив історичне рішення та вніс до парламенту відповідний проєкт закону, а парламент проголосував.
Це серйозний фактор того, що ми цю шкалу у 8 балів дистанції вже перетнули. Але попереду досі певні речі, які ми маємо відверто проговорювати:
- який буде статус Криму;
- як почуватимуть себе кримські татари та інші народи;
- як ми будемо поводитися з окупантом або з тими сотнями тисяч росіян, що незаконно переїхали на півострів з початку його тимчасової окупації.
Це не просто мої трибунні слова, це те, чим я живу, й абсолютно щиро інвестую свій час і енергію в союз українців та кримських татар.
Я щиро вважаю, що ми є однією нацією, що сьогодні спільно формується наша ідентичність. В основі цієї ідентичності є потяг до свободи.
Мені дуже хочеться, щоб ми всі після деокупації Криму мали можливість почуватися на півострові вільними, убезпеченими, а Україна у світі отримала гідне місце і була суб’єктною державою.
Промова Еміне Джепарової, першої заступниці міністра закордонних справ України в Червоній залі Центрального залізничного вокзалу Києва в День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу, 18 травня 2023 року
