“Ромки з грудними дітьми сиділи просто на підлозі, всюди чувся плач”: як в Ужгороді створили шелтер для ромів

Елеонора Кулчар є очільницею благодійного фонду “Благо” та національною координаторкою проєкту мережі REYN-Україна, яка займається раннім розвитком ромських дітей. А також саме вона опікується першим і поки єдиним шелтером для ромів. Рішення створити такий притулок прийшло ще на початку повномасштабного вторгнення, коли жінка побачила, що ромських переселенців нікуди не приймають. 

Про це діячка розповіла в інтервʼю виданню “Varosh”.

Фото: Тарас Вовчин

“У лютому я пришла на вокзал. Те, що я побачила, стало шоком. Ромки з грудними дітьми сиділи просто на підлозі, на холодній плитці, всюди чувся плач. Їх ніхто не хотів брати в жоден притулок. Мене це вразило до глибини душі… З початком війни дискримінація, яка ретельно приховувалася або замовчувалася, вийшла на поверхню. Сьогодні всі кажуть: “Ромам треба помагати”. Але на ділі – якби не донори, то хто б допоміг?” – ділиться жінка.

Побачивши ситуацію на вокзалі, пані Елеонора вирішила терміново організувати притулок, де можна поселити ромських переселенців. Фонд “Благо” тоді орендував приміщення на вулиці Дендеші в Ужгороді, де проводились уроки з раннього розвитку для ромських дітей. 24 лютого школа закрилася. Саме там і спробували організувати прихисток на перший час. 

“Це дуже маленька кімната, максимум на 50 людей, а ми приймали 150–200! Не було ні води, ні опалення, просто тісне приміщення, де було дуже холодно. Зима ж надворі! В перші дні багатьом вдалося виїхати, найперше – у Німеччину, Голландію та інші країни Європи. Навіть у нас із Закарпаття багато виїхало”, – каже Кулчар.

За словами ромських біженців, умови життя відрізняються залежно від країни, до якої поїхали. Примітно, що були й випадки, коли умови були такими, що люди повернулися до України.

Фото: Тарас Вовчин

Водночас жінка розуміла, що потрібні кращі умови, ніж маленька холодна кімната. Людей треба було зігріти й нагодувати. Тоді вона звернулася до ромського підприємця Аладара Горвата, власника першого ромського готельно-ресторанного комплексу “Романі ЯГ” в Ужгороді. Заклад уже дев’ять років не працював, тож приміщення пустувало.

“Ціна оренди за перший місяць склала 10 тисяч доларів. Це була фантастична для нас сума, але я дякую Сергію Пономарьову, керівнику Ромської програми МФ “Відродження”, що він підтримав нас і в той непростий момент також і допоміг знайти кошти, аби покрити ці витрати”, – додає Елеонора.

Перший місяць, поки працював шелтер, волонтери були так зайняті організаційними процесами, що навіть не подумали реєструвати жителів. Відтак протягом березня було 400–500, які ніде не були зафіксовані.

Потім, з моменту реєстрації, через притулок пройшло 1250 людей. Окрім безкоштовного проживання люди отримували триразове харчування та засоби особистої гігієни.

Фото: Тарас Вовчин

Врешті, з часом ціну вдалося знизити, і зараз 740 квадратних метрів шелтеру, а це і кухня, і велика зала ресторану і кілька кімнат на другому поверсі, обходяться в 180 тисяч гривень. Також жінка окремо оплачує комунальні послуги та триразове харчування.

Раніше ZMINA писала про Валентину Золотаренко – ромську посередницю, що працює на Київщині. До повномасштабної війни вона допомагала ромам оформлювати документи, фіксувала та розглядала випадки дискримінації за етнічними ознаками. У 2014 році у неї вже був досвід роботи з внутрішньо переміщеними особами, але зараз таких звернень стало більше, а допомагати – дедалі складніше.

Читайте також: Соціальна ізоляція, ігнорування потреб та множинна дискримінація: з чим стикаються українські роми, рятуючись від війни