У звільненій Балаклії чоловік розшукує сина та його товариша, яких росіяни викрали під час окупації
Під час тимчасової окупації Балаклії серед полонених російськими військовими цивільних були двоє – Артур Сіренко та його товариш Василь. Батько Артура Віктор досі шукає обох чоловіків, не маючи жодної інформації щодо їхнього стану чи місця перебування.
Історію Віктора розповіли в “Медійній ініціативі за права людини”.
Віктор. Фото: Віктор Ковальчук / МІПЛ Викрадені Артур та Василь займалися ритуальними послугами в Балаклії, а викрали їх на початку квітня.
1 квітня вони роздавали місцевим гуманітарну допомогу, медикаменти й корм для тварин, а наступного дня зранку мали їхати на СТО, однак дорогою о 9:20 їх зупинили окупанти.
“Одна дівчина бачила, що когось із них вдарили прикладом по голові, про щось запитали й кинули в їхню ж машину. О 9:40 вони звідти виїхали. Я саме йшов у центрі міста, бачу: машина сина. Думаю: підійду ближче до дороги, помахаю. Але там уже за кермом сидів росіянин у балаклаві. Він був невеликого зросту, ледь виглядав з-за керма”, – пригадує Віктор.
У день викрадення чоловік намагався зателефонувати сину, однак слухавку вже ніхто не брав.
Росіяни окупували Балаклію 3 березня, й до квітня місцеві вже знали, де росіяни утримують полонених. Віктор каже, що обійшов усі ці місця: “Був у Вербівці, в міськгазі, в енергозбуті, в гаражах на території АТП”.
Росіяни заборонили медикам клінічної лікарні в Балаклії евакуюватися на неокуповану територію. Медики розповідали ZMINA, як гуманітарну колону автобусів, яка мала вивезти лікарів та пацієнтів, розстріляли, а після цього з персоналом “провели бесіду”, ймовірно, ефесбівці.
Був у Балаклії ще один “шпиталь”, який росіяни облаштували в будівлі музичної школи. Дехто з місцевих волонтерів допомагав там цивільним пораненим і самим росіянам.
Один з таких був хлопець на ім’я Артем, який зустрівся з Віктором 18 квітня і передав, що отримав інформацію від росіянина на прізвисько Турист, ніби Артура і Василя готуються відпустити наступного дня. Однак ні наступного дня, ні через день їх не відпустили, а згодом зник і Артем.
Віктор пригадує позивні й інших росіян, з якими спілкувався щодо сина: “Це був Сокіл – худий хлопець в окулярах. І заступник коменданта Граніт. Його я не бачив, але знаю, що вони збиралися в приміщенні типографії і проводили прийом людей”.
Чоловік не полишав спроб дізнатися, де його син та Василь, і після зникнення росіянина Артема, а тому ходив до приміщення місцевої прокуратури, де, за його словами, сиділи ефесбівці. Один з них був саме тим Туристом: окупант пересувався містом на синьому броньованому “патріоті” разом з охороною, яка їздила на білій ГАЗелі.
В один з днів з ним вдалося поговорити матері Артура. Росіянин сказав, що сина жінки запідозрили в коригуванні вогню, й пообіцяв розібратися.
Батько другого викраденого загинув під час окупації, пораючись на городі під час обстрілу. Тоді ж, каже Віктор, почали поширюватися чутки й про вбивство росіянами самого Василя, але підтвердження цьому досі не було.
За день до звільнення Балаклії росіяни дали йому надію, сказавши, що “завтра дадуть інформацію про хлопців”.
“Мабуть, знали, що тут їм недовго лишилося”, – додає Віктор.
Нагадаємо, що під час тимчасової окупації Балаклії на Харківщині російські військові затримували цивільних, яких катували, зокрема, у приміщені тамтешнього міськгазу. Один з полонених розповів, що пережив там.
