У Криму залишили чинним вирок політв’язневі Ігорю Шмідту за організацію осередку вірян “Свідків Єгови”

Апеляційна інстанція в тимчасово окупованому Криму залишила чинним вирок, яким окупаційна влада ув’язнила вірянина “Свідків Єгови” Ігоря Шмідта на шість років у загальній колонії. 

Про це інформує правозахисна організація “Кримський процес”. 

Незаконний “Севастопольський міський суд” відмовив у задоволенні апеляційної скарги на вирок так званого “Гагарінського районного суду Севастополя” щодо Ігоря Шмідта. Перша інстанція визнала його винним в організації екстремістської спільноти за членство в релігійному об’єднанні “Свідки Єгови”.

Таке рішення ухвалила колегія суддів під головуванням “судді” Данила Землюкова.

Як повідомляє кореспондент “Кримського процесу” з-під зали суду, засідання тривало 30 хвилин. Апеляційну скаргу розглядали в закритому режимі. Політв’язня Ігоря Шмідта до суду не доставили. Він брав участь у засіданні через відеоконференцзв’язок із СІЗО Сімферополя. На оголошення рішення “суду” не допустили вільних слухачів, яких було понад 20 осіб, повідомляє Кримська правозахисна група. 

Відомо, що тиск на “Свідків Єгови” в Росії почався 2014 року. Тоді Верховний суд РФ визнав екстремістським сайт організації, а також три книги: “Чого насправді навчає Біблія?”, “Наближайся до Єгови” і “Приходь і йди за мною”. Через чотири роки Верховний суд Росії за позовом міністерства юстиції визнав діяльність організації в РФ екстремістською, а також заборонив їй працювати на території країни. Росія незаконно поширила своє кримінальне законодавство на територію тимчасово окупованого Криму. Рішення суду тоді дозволило конфіскувати майно об’єднання. 

1 жовтня 2020 року в Севастополі окупаційні силовики провели обшуки щонайменше в дев’яти місцевих жителів. Наступного дня “суд” відправив до СІЗО чотирьох з них, зокрема Ігоря Шмідта. Вірянина звинуватили в організації діяльності екстремістського об’єднання (ч. 1 ст. 282.2 КК РФ). Він провів пів року в СІЗО, після чого його перевели під домашній арешт. 

22 жовтня 2021 року незаконна “суддя” так званого “Гагарінського районного суду Севастополя” Людмила Тумайкіна визнала Ігоря Шмідта винним в “організації діяльності екстремістської організації” (ч. 1 ст. 282.2 КК РФ) та засудила його до шести років колонії загального режиму.

У жовтні минулого року Посольство США в Україні закликало Росію припинити в тимчасово окупованому Криму та непідконтрольних територіях Сходу України релігійні переслідування.

ДОВІДКА. Право на свободу думки, совісті, релігії закріплено, зокрема, статтею 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 9 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це право охоплює можливість вільно змінювати свою релігію чи переконання, сповідувати свою релігію чи переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики й ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно, а також належний відповідний обов’язок держави забезпечити реалізацію цього права.

Органи влади не мають права примушувати людину до дій, що обмежують її свободу мати чи приймати релігію або переконання на власний вибір. Це право підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Окрім зобов’язань за міжнародними угодами, вказаними вище, РФ, як держава-окупант, має зобов’язання за нормами міжнародного гуманітарного права. Зокрема, згідно зі статтею 27 четвертої Женевської конвенції, особи, які перебувають під захистом, за будь-яких обставин мають право на повагу до їхніх релігійних переконань і обрядів, звичаїв і право на однакове ставлення без будь-якої дискримінації, зокрема й за релігійною ознакою.

Стаття 58 цієї конвенції передбачає, що держава-окупант повинна дозволити релігійним служителям надавати духовну підтримку їхнім одновірцям. Статті 15 та 53 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року говорять про захист культурних цінностей і місць відправлення культу, а також передбачають захист цивільного духовного персоналу.