Світлій пам’яті журналістки та правозахисниці Олени Лисенко

Дата: 05 Червня 2021 Автор: Тетяна Печончик
A+ A- Підписатися

4 червня в Києві померла українська правозахисниця та журналістка з Керчі Олена Лисенко (Батракова). Її життя обірвалося через ускладнення, спричинені коронавірусною інфекцією. Після окупації Криму Олена переїхала до Києва, де працювала на Громадському радіо та в Кримській правозахисній групі.

ZMINA глибоко сумує через передчасну смерть Олени Лисенко і висловлює щирі співчуття її рідним, близьким та колегам.

Олена Лисенко
  • Танюша, привет! Я завтра приду вас поддержать и поснимать. У меня профессиональный фотик и навыки фоторепортажей.
  • Круто, дякую! Вдягай шапку, бо буде дощо/сніг.
  • Ой-ой, лякаєте кримчанку. Мені й так дуже холодно.
  • Не лякаю, попереджую.
  • Дякую!
  • Mи ж Майдан вистояли – цілу зиму! Такі дрібниці не страшні.
  • Яйца брать? И помидоры соленые?

Я відмотую кілометри наших листувань – і в цьому була вона вся: легка, іскриста. Ближче ми познайомились у 2016 році, але про Олену я знала задовго до. З неї почалася незалежна журналістика в Керчі.

Пам’ятаю, як за часів Януковича ТРК “Бриз” і Керч-FM стали відомими на всю країну. Очолювані Оленою Батраковою (Лисенко), ці медіа вели журналістські розслідування, не боялися критикувати місцеву владу. Керченські посадовці слали скарги на журналістів до Нацради, тиснули на рекламодавців сайту “Kerch.fm”, водоканал Керчі шість разів намагався перекрити воду, поліція відкривала кримінальну справу через коментарі під статтею на сайті видання, податкова Керчі звинувачувала в несплаті податків, а Керченська міськрада намагалася скасувати оренду земельної ділянки, на якій була розташована вежа ТРК “Бриз”.

Маленька редакція мужньо цьому протистояла. “Журналісти ТРК “Бриз” закликають мера Керчі та його заступників припинити всі спроби тиску на ЗМІ. Свобода вираження думок – одна з основних цінностей людей. Це невід’ємне право кожного. Ми вимагаємо від мера Керчі публічних вибачень за образи нас і наших читачів“, – заявляла тоді Олена Лисенко.

А потім до Криму вдерлася Росія. На початку березня 2014-го Олена з колегами фіксували, як росіяни проводять військову техніку через переправу.

Після захоплення урядових будівель у Сімферополі в них жевріла надія, що ось-ось приїде якась спецслужба і їх звільнять. Але цього не сталося. Журналісти продовжували ходити до військових частин, які блокувалися росіянами, розповідали на сайті про те, що відбувається.

“Мені почастішали погрози. Писали у Facebook, приходили листи на пошту. Раніше я займалася журналістськими розслідуваннями і до погроз звикла. Однак зараз їх намагалися втілити в життя. Ми якось прийшли в гараж і виявили, що хтось намагався спалити нашу машину. Зловмисники закинули в гараж мотузку, просякнуту пальним і підпалену. На щастя, вона потухла…” розповідала Олена в книзі “Пресувальна машина: як Росія знищувала свободу слова в Криму”.

Вона переїхала до Києва влітку 2015 року. Спочатку працювала на Громадському радіо, потім – у Кримській правозахисній групі.

Правозахисниця документувала та збирали факти порушень прав людини в тимчасово окупованому Криму, розповідаючи про це українській та міжнародній громадськості. Олена знала практично всіх кримських політв’язнів, їхніх рідних, найменші побутові проблеми й усім допомагала. Першою била тривогу, коли в Криму затримували когось із українських активістів. Здається, її добре і велике серце могло вмістити весь світ.

На жаль, надломлене здоров’я і сім років життя поза рідним Кримом не дали їй перемогти хворобу.

Вічна пам’ять світлій і щирій людині.

Тетяна Печончик, голова Центру прав людини ZMINA

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter