“Злились, якщо не знаходили випити”: російські військові місяць мародерили у селі на Чернігівщині

Під час окупації Чернігівщини російські військові місяць займались мародерством у селі Шестовиця. 

Свідчення жителів записали журналісти “Bihus.Info”. 

Шестовиця. Скриншот Google Maps

Шестовиця знаходиться за 20 кілометрів від Чернігова, й мешкає там не більше пів тисячі людей. 

“Нехай дороги не надто рівні, але якщо готовий працювати, завжди є варіант – вперед поїдеш в Чернігів потрапиш, назад – 95-та траса, а там міст через Десну і на Київ не так і далеко. Непогано. Так здавалось до війни”, – розповідає місцевий мешканець Олександр. 

Росіяни окупували населений пункт 28 лютого, а свій штаб організували на фермі підприємства “Лан”. За словами місцевих, тероборона, зрозумівши, що втримати село своїми силами не вдасться, відійшла до Чернігова, чим, ймовірно, врятувала життя селян. 

“Вночі ми тільки й бачили техніку, яка з гуркотом проїжджала по селу. Котились з боку Михайло-Коцюбинського. Це село тут недалеко. Опору, стрілянин з нашого боку не було, от, мабуть, тому і не надто відкривали вогонь по нас. Так, постріляли для остраху понад хатами з кулеметів. Гірше почалось далі”, – каже Олександр. 

У перші дні росіяни розграбували декілька місцевих магазинів, вдирались до людей, вимагали їжу, техніку та одяг. 

Фото: Bihus.Info

“Забирали все підряд – мобілки, чайники, мікрохвильовки, одяг, ковдри. Ну і їжу, сигарети, алкоголь. Це в першу чергу. Злились найбільше, якщо не знаходили, що випити. При тому, що позаймали хати по периметру села, поставили там техніку, тож мали б розуміти, що брати якісь запаси у нас просто немає звідки”, – пригадує староста села Сергій Медведєв.

Також на підприємстві, де окупанти організували штаб, вони розібрали автівки. 

“Причому по-варварськи, виривали деталі просто “з м’ясом”. Видавалось, що вони й самі не знали, що беруть, і брали аби хоч щось вкрасти. Те, що не могли потягнути з собою – спалювали. Те, що приміщення лишились відносно цілими, видається мені щасливою випадковістю. Ми навіть змогли засадити нашу землю. Хоча це й зараз дуже небезпечно – на полях ще купа “сюрпризів” у вигляді мін”, – розповідає син власниці підприємства Сергій. 

Мешканець Шестовиці Олександр наголошує, що до людей у росіян було різне ставлення: мешканкам села вдавалось кілька разів діставати з сусідніх сіл гуманітарну допомогу, а чоловіків випускали рідко й лише засвітла за водою. 

“Як тільки сіріє – до хати, поближче до погреба, про всяк випадок. Так і жили”, – пригадує він. 

Фото: Bihus.Info

До катувань, як у сусідніх окупованих селах, у Шестовиці не доходило, однак місцеві розповідали, що росіяни могли вдарити людину чи обстріляти будинок. Олександру, який спілкувався з журналістами, відомо про щонайменше одну зниклу людину:

“Тезку мого, теж Саша звали, досі не знайшли. Ми не так щоб дуже прям знайомі були, та все ж, односельчани. Пішла серед росіян в один день хвиля, що хтось з місцевих коригує вогонь української артилерії. Дуже вже наші добре по них гатили. І все, зник Сашко, як і не було. Не знаю, чи то вбили, чи то десь вивезли”.

Як відомо, розграбування – один із семи типів воєнних злочинів, до яких найчастіше вдаються російські військові в Україні. 

Нагадаємо, коаліція “Україна. П’ята ранку”, до якої входить і Центр прав людини ZMINA, збирає та документує воєнні злочини та злочини проти людяності під час російського вторгнення для національних та міжнародних механізмів правосуддя.

 Такими злочинами вважають:

• умисні вбивства та заподіяння тяжких страждань;
• катування і нелюдське поводження;
• зґвалтування;
• руйнування і привласнення майна, не спричинене військовою необхідністю;
• примус цивільних чи військовополонених служити в збройних силах РФ;
• використання населення як “живих щитів”;
• депортація до Росії чи на окуповані нею території;
• викрадення і незаконні арешти цивільних;
• взяття заручників;
• напади на військових, які припинили брати участь у воєнних діях;
• віроломне використання форми чи знаків протилежної армії, емблеми Червоного Хреста;
• використання забороненої зброї (наприклад, касетних боєприпасів);
• використання отруйних речовин;
• напади на релігійні й культурні установи;
• розграбування суспільної та особистої власності тощо.

Надсилайте інформацію і докази про такі злочини у вашому населеному пункті на електронну адресу warcrimeSOS.UA@gmail.com. Перед цим ознайомтеся з детальною пам’яткою, як робити це правильно.

Якщо у вас є дані про викрадення або страти активістів, волонтерів, журналістів, представників органів місцевого самоврядування, повідомте про них нам на адресу: tp@humanrights.org.ua.

Якщо ви бажаєте пройти навчання і долучитися до команди волонтерів коаліції “Україна. П’ята ранку”, які документують воєнні злочини, заповніть онлайн-форму.

Раніше ZMINA оприлюднила перелік організацій, куди можна звернутися як по безкоштовні, так платні психологічні консультації.