Журналісти неприбуткових медіа беруть на себе неоплачувану роботу заради виживання редакцій – дослідження

Журналісти невеликих неприбуткових медіа у США можуть витрачати значну частину робочого часу на пошук фінансування, звітність та інші організаційні завдання замість, власне, журналістської роботи. Залежність від зовнішніх донорів також може впливати на те, які потреби редакції ставлять на перше місце.

Про це йдеться в дослідженні Джоселін Маккіннон-Кроулі, яке опублікував науковий журнал Journalism & Mass Communication Quarterly. На результати роботи звернув увагу Nieman Journalism Lab.

Редакція неприбуткового медіа Spotlight PA у Пенсильванії. Фото: Spotlight PA

Маккіннон-Кроулі вивчала, як модель неприбуткового фінансування впливає на умови праці журналістів. Наприкінці 2023-го та на початку 2024 року вона протягом чотирьох місяців спостерігала за роботою невеликої редакції з чотирьох людей в одному з міст американського “Іржавого поясу”. Крім того, дослідниця опитала працівників ще семи неприбуткових медіа.

Одним з основних висновків стало те, що питання фінансування та виживання організації нерідко виходили для працівників на перший план. Журналісти мусили не лише готувати матеріали, а й шукати гранти, комунікувати з донорами, займатися звітністю та виконувати іншу адміністративну роботу. Через це на саму журналістику залишалося менше часу.

Дослідниця також звернула увагу на велику кількість неоплачуваної роботи. Працівники невеликих редакцій часто поєднували одразу багато функцій, які виходили далеко за межі їхніх формальних посад.

В одному з досліджених медіа людина одночасно виконувала обов’язки виконавчого директора та головного редактора, а на практиці також займалася фандрейзингом, грантовими заявками, організацією заходів, технічною підтримкою, соцмережами, фотографуванням, роботою з фрилансерами та іншими завданнями. Через таке навантаження журналістська робота, якою ця людина насамперед хотіла займатися, постійно відходила на другий план.

Маккіннон-Кроулі описує це як подвійний тиск: журналісти відчувають відповідальність і за якісну суспільно важливу журналістику, і за виживання організації, місію якої вважають важливою. У результаті вони можуть погоджуватися на додаткову неоплачувану працю.

Ще однією проблемою дослідниця називає залежність від зовнішнього фінансування.

За її спостереженнями, сам механізм отримання грантів може змушувати редакції витрачати багато ресурсів на заявки й звіти та постійно враховувати пріоритети донорів. Через це потреби тих, для кого працює медіа, можуть відходити на другий план.

На відміну від традиційної моделі комерційного медіа, де редакційну частину зазвичай намагаються відокремлювати від реклами, у невеликих неприбуткових організаціях межі між журналістикою та джерелами фінансування можуть бути менш чіткими. У досліджених організаціях донори могли бути представлені в наглядових структурах, а грантові цикли й вимоги до заявок впливали на планування роботи.

Водночас дослідження не стверджує, що грантове фінансування саме по собі робить журналістику залежною. Авторка зосередилася на ризиках конкретної моделі роботи малих редакцій, які постійно змушені шукати наступне короткострокове фінансування.

Це важливе уточнення ще й тому, що сектор неприбуткової журналістики у США продовжує зростати. За даними Institute for Nonprofit News, у його мережі зараз понад 500 редакцій. У 2025 році їхній сукупний дохід перевищив 750 мільйонів доларів, однак на рівні окремих медіа зростання сповільнилося: медіанний річний дохід редакції трохи зменшився – до 525 тисяч доларів. Локальні медіа становлять близько 54% членів мережі.

Маккіннон-Кроулі вважає, що донори можуть зменшити частину цих ризиків, якщо надаватимуть редакціям більше довгострокового й не прив’язаного до конкретних матеріалів фінансування.

Зокрема, вона пропонує фінансувати посади на тривалий період – щонайменше на п’ять — десять років, покривати адміністративні витрати редакцій, спрощувати грантову звітність і не визначати редакційні пріоритети замість журналістів. Самим медіа дослідниця радить чіткіше визначати межі допустимого впливу донорів та обговорювати навантаження й оплату працівників.

Нагадаємо, що американське дослідження не описує ситуацію в Україні, однак українські медійники також називають фінансову нестабільність та короткострокове грантове фінансування серед основних проблем редакцій.

У 2025 році 73,6% опитаних Інститутом масової інформації журналістів назвали економічні та фінансові труднощі одним з головних викликів, а 71% – скорочення грантових можливостей і короткострокові гранти. Для медіа проблема грантового фінансування вперше увійшла до переліку найпоширеніших професійних ризиків.

На тлі фінансової нестабільності українські редакції також скорочували команди, контент та оплату праці. Після припинення частини американської підтримки у 2025 році деякі медіа залишали лише основний склад працівників або залучали людей до роботи на волонтерських засадах.

Водночас дослідження про добробут українських медійників показало, що 32% опитаних мають виражені симптоми професійного вигорання, а ще 48% відчувають їх частково. Дослідники пов’язували це, зокрема, з тривалим стресом і високою професійною відповідальністю.