Залишались у своїх домівках під час бойових дій: Amnesty International задокументувала випадки вбивства та поранень людей літнього віку
Багато літніх людей не виїхали через небажання покидати свої домівки, а також через те, що евакуаційні маршрути були недоступні для них. Перебування в окупації або зоні бойових дій ставить під ризик їхню безпеку та здоров’я. Так, Amnesty International зафіксувала випадки вбивства та поранення людей, які залишилися на небезпечних територіях.
Про це йдеться у звіті організації.
Так, 86-річний Микола Трухан вирішив залишитися у своєму будинку в Гостомелі на Київщині після того, як решта його родини поїхала 11 березня 2022 року. Його племінниця Лідія Ярош розповіла, що родина намагалася вмовити його евакуюватися також, але він відмовився, бо не хотів лишати собаку та дім.
Іншим, хто залишався в зоні бойових дій, доводилося переживати регулярні близькі влучання снарядів. Amnesty International розмовляла з кількома літніми людьми, чиї квартири безпосередньо постраждали від уламків снарядів, що вибухнули поруч.
Зокрема, одне подружжя з Харкова, у чию квартиру на першому поверсі влучили фрагменти касетного бойового снаряда, випущеного російськими військовими, розповіли, як вони спали протягом кількох місяців у ванній кімнаті, накриваючи ванну дошкою, бо це було єдине приміщення в їхньому домі без вікон.
“Часом люди похилого віку іноді залишалися на територіях під російською окупацією через такі причини, як родинні зв’язки та побоювання втратити власність. За міжнародним правом, Росія, як окупаційна держава в цих регіонах, має зобов’язання гарантувати доступ до медичних послуг і гігієни, а також роботу лікарень та установ громадського здоров’я”, – йдеться у звіті.
Amnesty International також провела інтерв’ю з літніми людьми, які мешкають на територіях без електропостачання, водопостачання, опалення чи доступу до продуктових магазинів і аптек.
63-річний Микола, який живе в районі Салтівка в Харкові, сказав, що він був єдиною людиною, яка жила в багатоповерхівці на 40 квартир.
“У нас не було світла, газу чи води з перших днів війни. Важко чекати в чергах за допомогою, черги дуже довгі, я переважно проводжу дві-три години на день у черзі… У моєму районі немає магазинів, щоб купити їжу”, – розповів чоловік.
Деякі літні люди розповіли, що вони хотіли поїхати, проте евакуації були для них фізично недоступні, а інформацію поширювали в такий спосіб, що це їх вилучало з процесу. 61-річна Людмила Жерносєк жила в Чернігові зі своїм 66-річним чоловіком, який пережив ампутацію та користується кріслом колісним.
“Я щодня бачила молодих людей, які проходили повз мій будинок з наплічниками. Лише згодом я дізналася від інших, що вони йдуть до центру міста, звідти досі були евакуації. Але це було б 40 хвилин пішки, я не могла дістатися туди зі своїм чоловіком. Ніхто не казав нам про евакуації, я завжди дізнавалася тільки після”, – розповіла жінка.
Евакуація була особливим викликом для літніх людей у тих випадках, коли більш ніж один з рідних мав інвалідність.
Нагадаємо, що переміщення до безпечніших місць є нагальним для людей старшого віку, людей з інвалідністю та дітей. Існує кілька форматів евакуації з прифронтових та окупованих територій. Приміром, з безпечніших населених пунктів Донеччини людей евакуюють списаними швидкими через організації “Янголи спасіння” та Червоний Хрест Україна до евакуаційних потягів, які прямували на Захід України.
Центр прав людини ZMINA разом з українськими та міжнародними партнерами документує випадки тортур, скоєних в ході російської збройної агресії проти України.
Якщо ви стали потерпілим або свідком тортур, залиште інформацію про себе в онлайн-формі або ж напишіть на електронну адресу oh@humanrights.org.ua. Наш представник зв’яжеться з вами.
Отримана інформація буде використана для звернень у національні та міжнародні слідчі органи, зокрема, в Комітет ООН проти тортур, Незалежну міжнародну комісію ООН з розслідувань подій в Україні, Міжнародний кримінальний суд, Європейський суд з прав людини тощо для розслідування скоєних воєнних злочинів в Україні.