Відмова від інтернатів на користь життя в громаді: що заважає збудувати систему підтриманого проживання в Україні

Підтримане проживання – один із кроків переходу від проживання в інтернатах до життя у громаді, що є одним із зобов’язань України при вступі до ЄС. Запровадженню цієї послуги перешкоджають брак фінансування, фахівців та нестача доступного житла. 

Про це розповіла виконавча директорка “Ліги сильних” Дар’я Кукуріка під час пресконференції, присвяченої трансформації системи соціальної підтримки та реформи деінституалізації, передає ZMINA.

Скриншот трансляції

В Україні приблизно 40 тисяч людей перебувають в інтернатах. Через це вони не можуть самостійно приймати рішення щодо свого життя та повноцінно брати участь у житті громади, наголошують у соціальному відео про реформу деінституалізації, підготовленому громадською спілкою “Ліга сильних”.

Деінституалізація – це відмова від інтернатної системи та створення можливостей для підтриманого проживання, щоб люди з інвалідністю жили у громадах та отримували необхідну допомогу, догляд та підтримку. Завдяки цьому людина має свободу, можливість навчатися й працювати, приймати рішення та будувати стосунки.

На думку експертів, деінституалізацію в Україні прискорила євроінтеграція, оскільки проведення цієї реформи є одним із зобов’язань для вступу до ЄС. На виконання цих заходів була розроблена і підтримана відповідна державна стратегія.

Дар’я Кукуріка розповіла про проєкт “ДІМ” (“Деінституалізація можлива”), який запускали, щоб оцінити майбутнє підґрунтя реальних кроків в процесі деінституалізації дорослих з інтернатної системи:

“Кожна людина заслуговує мати дім – місце, де вона може бути собою і відчувати себе вільною. На жаль, часто інтернати ми таким місцем назвати не можемо”.

Дар’я Кукуріка (скриншот трансляції)

Інтернатна система фінансується здебільшого з державного бюджету. Місцеві послуги фінансуються з місцевих бюджетів через комунальні установи. Проте послуга підтриманого проживання наразі здійснюється неприбутковими організаціями коштом міжнародних благодійних організацій.

“Це свідчить про те, що для проведення деінституалізації зовсім не готове підґрунтя. Дослідження показали, що 75% українців не знають про підтримане проживання. Понад половину з тих, хто знає, вказали, що громади не надають ці послуги на місцях з двох причин: недостатньо фінансування і фахівців”, – звернула увагу Кукуріка.

Експертка додає: для того, щоб люди з інтернатів могли повернутися у громади, треба врахувати такі ключові моменти:

• знайти, де вони будуть жити (послуга соціального житла);
• вони мають набути навики незалежного проживання;
• можливість працювати. 

“Цей комплекс послуг має забезпечуватися органами місцевого самоврядування. Таких послуг є недостатньо”, – зазначила виконавча директорка “Ліги сильних”.

Дослідження виявили такі бар’єри для розвитку підтриманого проживання: 

• брак агрегованих даних щодо того, які люди проживають в інтернатах;
• залежність від зовнішнього фінансування (міжнародні організації можуть нерегулярно надавати кошти);
• відсутність умов для автономного житла;
• нестача доступного житла.

Експерти “Ліги сильних” звернули увагу на проблеми із фінансовою неспроможністю громад – 26% з них (391 громада) не мають жодного надавача соціальних послуг. Органи місцевого самоврядування самі оцінюють потребу. Якщо формально написано, що потреби немає, то послугу можна не надавати. 

Експертка громадської організації “Українські правозахисні ініціативи” Ірина Сергієнко звернула увагу, що частина громад взагалі не має структурного підрозділу, який міг би організувати надання соціальних послуг. За її словами, категорія людей з інвалідністю, які проживають у громадах вдома, може бути найменше охоплена базовими соціальними послугами. 

“Громади не готові самостійно створювати надавача послуг. Рівень міжнародної підтримки географічно дуже відрізняється, дисбаланс колосальний – у прифронтових громадах найбільша, а в деяких регіонах взагалі немає”, – пояснила фахівчиня.

Першим викликом при наданні послуги підтриманого проживання є фінансування, наголосила директорка з розвитку громадської організації “Майстерня мрії” Галина Штогрин. Якщо за кордоном такі послуги оплачуються з державного бюджету або місцевими організаціями, то в Україні підтримане проживання фінансується коштами міжнародних організацій, а з бюджету громади лише в поодиноких випадках.

Серед інших викликів – стигматизація людей з інвалідністю у суспільстві, проте завдяки комунікації з місцевими мешканцями це можна здолати. Також у невеликих громадах існують побоювання, що не вдасться знайти фахівців для надання послуги проживання. У такому разі можна скористатися навчанням від міжнародних організацій.

Юридичний радник громадської спілки Ігор Бевх розповів, що розробка нормативно-правових документів щодо реформи деінституалізації триває. Зокрема, була напрацьована стратегія деінституалізації, запроваджений експериментальний проєкт з надання послуги підтриманого проживання для ВПО за принципом “гроші ходять за людиною”. Також розроблений новий державний стандарт послуги підтриманого проживання.

У “Лізі сильних” напрацювали пʼять кроків на 10 років, які треба зробити для початку реформи деінституалізації. На меті – з часом зменшити кількість інтернатних закладів на 90%, люди мають повернутися жити в громади:

• створити механізм виходу “тут і зараз”;
• створити соціальні послуги на місцях;
• змінити ставлення громади;
• запобігати потраплянню нових людей в інтернати (зокрема ВПО);
• планування майбутнього – співпраця з Мінсоцполітики та міжнародними організаціями для виконання стратегії деінституалізації для дорослих.

24 грудня 2024 уряд ухвалив Стратегію реформування психоневрологічних, інтернатних закладів та деінституціалізації догляду за людьми з інвалідністю та похилого віку. Передбачається, що відповідні послуги надаватимуться на рівні громад, завдяки чому до інтернатів потраплятиме менше людей, які потребують підтримки в проживанні. Реформа деінституалізації є одним із зобов’язань України на шляху вступу до ЄС.

Нагадаємо, в Україні розробили оновлений стандарт підтриманого проживання для людей з інвалідністю та людей старшого віку. Це дасть можливість ширше запроваджувати цю послугу на рівні громад.

Також ZMINA розповідала, що більшість українців нічого не знають про підтримане проживання. Проте 71% респондентів вважає, що люди з інвалідністю мають жити окремо в спеціальних закладах.