В ООН нагадали, чому Україна має розслідувати зґвалтування під час збройного конфлікту
Україна не може послабити заборону катувань та інших жорстоких, нелюдських поводжень і покарання навіть під час збройних конфліктів.
Про це ідеться у першій доповіді ООН, яка присвячена сексуальному насильству під час збройного конфлікту.
Така заборона – імперативна норма міжнародного права і відступати від зобов’язань не можна навіть під час надзвичайного становища у державі через тероризм або збройний конфлікт.
У доповіді згадують повідомлення українського уряду Генеральному секретарю ООН від 20 жовтня 2015 року. У ньому йдеться, що Україна не гарантує реалізації своїх зобов’язань за 16 договорами, у тому числі Конвенцією проти катувань, на окупованій території, де уряд не здійснює ефективного контролю.
Автори доповіді переконані, що така позиція України суперечить природі заборони катувань та інших видів поводження і покарання.
В ООН вказують на судову практику міжнародних кримінальних трибуналів, Європейського суду з прав людини, Комітету проти катувань та на висновки спецдоповідачів ООН з питань про катування. Відповідно до них, зґвалтування – це істотна складова катування.
“Тяжкість злочину катування відображена у зобов’язаннях держав-учасниць вживати ефективних законодавчих, адміністративних, судових та інших заходів, аби запобігти таким злочинам на будь-якій території під її юрисдикцією. Держави-учасниці зобов’язані криміналізувати акти катувань та всебічно, ефективно, швидко й неупереджено розслідувати такі злочини та притягувати винних до відповідальності”, – ідеться в доповіді “Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом в Україні (14 березня 2014 – 31 січня 2017 років)”.
В ООН нагадують, що за злочини, які підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, передбачаються різні форми відповідальності. За них відповідальні, зокрема, командири та інші начальники.
Відповідно до статті 25 Римського статуту, особа несе індивідуальну відповідальність та підлягає покаранню, коли вона чинить такий злочин індивідуально, спільно з іншою особою або через іншу особу. Римський статут криміналізує підбурювання, спонукання чи наказ про зґвалтування.
Якщо військовий командир або така особа знали або повинні були знати, що сили під його командуванням вчинили або мали намір здійснити такі злочини, і якщо він не вжив всіх необхідних і розумних заходів, то він також переслідується (ст. 28 Римського статуту).
В ООН нагадують, що такі норми стосуються усіх сторін конфлікту в Україні.
Автори доповіді переконані, що усі сторони конфлікту в Україні не використовують сексуальне насильство у стратегічних чи тактичних цілях. Та вони використовують його як метод катувань або жорстокого поводження.
Постраждалі переживають побиття, зґвалтування, погрози зґвалтуванням, примусове оголення та ураження електричним струмом в області статевих органів жінок та чоловіків. Злочинці таким чином намагаються принизити або отримати зізнання. Більш того, аби посилити тиск, вони погрожували затримувати рідних, викрадати, ґвалтувати, травмувати їх або вбивати. Погрози також лунали на адресу дітей постраждалих.
Незаконні збройні формування використовували сексуальне насильство, аби змусити ув’язнених та затриманих відмовитися від свого майна. Їм також наказували виконати інші дії як очевидну умову їхньої безпеки та звільнення.
У доповіді ООН констатується, що українській системі правосуддя бракує законів, інституційної спроможності та досвіду, аби ефективно розслідувати та розглядати в судах такі справи. Через це злочинці лишаються безкарними.
Документ має 29 рекомендацій українському уряду, незаконним збройним формуванням та Росії, які мають запобігати випадкам сексуального насильства, покращити реагування на ці злочини та гарантувати справедливість для жертв.
