В Офісі Омбудсмана занепокоєні, що в Інтернеті збираються персональні дані про держслужбовців

30 вересня Офіс Уповноваженої Верховної Ради з прав людини проведе експертне обговорення, де спробують визначити межі, де закінчується збір інформації і починається обробка персональних даних. 

Про це повідомила під час дискусії у Києві, присвяченій п’ятиріччю закону про доступ до публічної інформації, представниця Омбудсмана з питань дотримання права на інформацію Ірина Кушнір. 

Вона пояснила, що нині громадські об’єднання та організації з відкритих джерел акумулюють інформацію про державних службовців. 

“Наприклад, запитується через інформаційний запит декларації усіх службовців певної місцевості, потім отримують посадові оклади службовців та інші дані. З усіх відкритих джерел, у тому числі відкритих реєстрів, збирається файл під одним ім’ям. Ми можемо зараз на одному з таких сайтів ввести ім’я “Кушнір Ірина Володимирівна”, і вам ресурс видасть усю інформацію про мене: чи є у мене земельна ділянка, автомобіль тощо”, – каже представниця Омбудсмана. 

За її словами, тут постає питання, чи є легітимним створення таких профайлів на кожну людину, незалежно від посади. Такі дії громадських організацій є обробкою персональних даних, де є свої стандарти та правила відповідно до міжнародної практики.  

“У нас є державні службовці нижчої ланки, які можуть працювати в канцелярії й відкривають конверти. Вони не приймають рішень державного значення”, – пояснює вона. 

Ірина Кушнір переконана, що таке оприлюднення даних без певної історії, без привнесення внеску у суспільну дискусію є задоволенням певного інтересу, а не суспільно важливою інформацією. 

“Я завжди орієнтуюсь на новинні канали. У них на рівні генетики є відчуття суспільно необхідної інформації. Тому що канали – це підприємства, які борються за рейтинги. Вони керуються тим, наскільки та чи інша інформація є важливою, на скільки вона вразить глядача. Вони не повідомляють про колір білизни Ірини Кушнір у вівторок. Тому що це нецікаво, а про рішення у певній справі – це цікаво. От вам й суспільний інтерес”, – пояснює вона. 

Медіа-юрист Інституту розвитку регіональної преси Олександр Бурмагін вважає, що подібні ресурси про дані держслужбовців є корисними журналістам-розслідувачам.  

“Здається, найпершою була база “Посіпаки”, де можна було шукати помічників народних депутатів. Це дуже зручна річ для журналістів-розслідувачів. Чим більш відкритим є суспільство, тим успішнішим воно є, – вважає він. – У Швеції в Інтернеті можна подивитись, скільки сусід сплачує податків і відповідно вирахувати його дохід. Ніхто не бачить у цьому ніяких небезпек”. 

Олександр Бурмагін вважає, якщо будуть обмежуватись такі ініціативи, то рідше будуть з’являтись матеріали, на кшталт про депутата Народного фронту Максима Полякова, який подарував Уманському відділу поліції два автомобілі “Рено”, хоч сам минулого року прожив на заробітну плату у 76 747 гривень. 

“Якщо людина йде на державну службу або на службу місцевого самоврядування, вона має розуміти, що в цій частині стає прозорою, тому що фінансується і утримується за рахунок платників податків”, – пояснює медіа-юрист. 

Та Ірина Кушнір не погоджується з ним. Вона посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі Satakunnan Markkinaporssi Oy and Satamedia Oy v. Finland, яке також планується розглянути на експертному обговоренні у п’ятницю. 

“У Фінляндії громадська організація збирала з відкритих джерел дані про податки, оприлюднювала їх і навіть запровадила смс-сервіс. Тоді можна було відправити смс із прізвищем та ім’ям людини й отримати смс у відповідь з даними цієї людини”, – розповідає Ірина Кушнір. 

Національні суди не захистили громадську організацію. Так, наприклад, Вищий адміністративний суд Фінляндії розглядав, що було вирішальним фактором: чи привносило оприлюднення даних внесок у публічні дебати, чи було спрямоване на задоволення цікавості читачів. Суд встановив, що публікація бази даних, яку збирали з журналістською метою, в цілому не могла визнаватись як журналістська діяльність. 

“Фаховий журналіст-розслідувач має можливість користуватись відкритими ресурсами держави. Уся інформація є відкритою. Ніхто не каже про закриття цієї інформації. Але коли журналіст збирає персональні дані і потім їх оприлюднює, він має привнести щось в суспільну дискусію”, – наголошує Ірина Кушнір. 

Олександр Бурмагін звертає увагу, що фінська організація збирала інформацію про пересічних громадян, а не виключно про державних службовців. 

Дані медіа-юриста Центру демократії та верховенства права Ігоря Розкладая є в базі “Посіпаки” і йому, за його словами, байдуже щодо цього. Однак він переконаний, що у цьому питанні треба зважати на історичний контекст. 

“Очевидно, що ситуація в Фінляндії відрізняється від України. В Україні ми намагаємось вилізти із корупційного поля, яке починається з пересічного громадянина. Рівень корупції необхідно звести до такого рівня, який би не перешкоджав розвитку країни. Тому нинішня відкритість – це антикорупційна відкритість. І це не тому, що нам хочеться просто знати. А тому що нам потрібно виявляти таких депутатів, які чомусь при декларації 76 тисяч гривень можуть дарувати дві машини поліції, – каже Ігор Розкладай. – Чому це відбувається? Чому взагалі депутат щось дарує? Це не його функція!”. 

Микола Мирний, Центр інформації про права людини для Громадського радіо