В Україні за колабораціонізм відкрито 10 тисяч справ, однак закон не враховує норми міжнародного гуманітарного права – правозахисниця
З березня 2022 року в Україні за кримінальною статтею про колабораціонізм відкрили понад 10 тисяч проваджень та ухвалили 2,6 тис. вироків. Однак через недосконале формулювання статті про колабораціонізм криміналізують дії не лише тих, хто дійсно співпрацює з окупантами на шкоду Україні, але й тих, хто просто намагається вижити в окупації чи забезпечує там життєдіяльність громади.
Про це в інтерв’ю NV розповіла директорка з адвокації Центру прав людини ZMINA Альона Луньова.
Альона Луньова. Фото: Ірина Загородня/ZMINAЗа словами правозахисниці, кримінальна відповідальність не може бути єдиною відповіддю на всі без винятку випадки, які підпадають під співпрацю з окупантами: наприклад, якщо це сплата податків до бюджету РФ, бо людина працює в окупації, щоб вижити, або якщо житель ТОТ продовжує забезпечувати життєдіяльність свого міста чи села, допомагати землякам.
Відомі випадки, коли жінка з Лиману збирала у місцевих заяви про те, щоб їм привезли вугілля до будинків, або коли чоловік лагодив лінії електропередач. Після деокупації слідство та суд визнали їх винними у співпраці з росіянами, хоча вони просто допомагали цивільним.
Суди виносять такі рішення, як пояснює Луньова, через недосконалий Закон, який Україна ухвалила 3 березня 2022 року, тобто одразу після повномасштабного вторгнення. Він доповнив український Кримінальний кодекс статтею 111 (“Колабораційна діяльність”). Однак те, як на сьогодні виписана ця стаття, на думку правозахисниці, створює більше проблем, ніж розв’язує питань на окупованих територіях.
“Цей закон поганий тим, що у ньому немає відтінків. Кримінальний кодекс загалом не має бути кольоровим. Але мають бути обставини, які виключають кримінальну відповідальність за дії, які вчинені в певних умовах. Для колабораціонізму таких виключень немає. Щоб не отримати підозру в колабораціонізмі, громадяни України на окупованій території мають чітко розуміти, що саме вони не можуть робити. А у нас такого немає. Людина в окупованому селі чи місті не розуміє, що саме за українським законодавством вона не має робити”, — каже Луньова.
Правозахисниця також підкреслила, що закон не враховує норми міжнародного гуманітарного права, згідно з якими людина в окупації не мусить нести відповідальність, якщо вона забезпечує життєдіяльність окупованих територій.
“Вчителі, рятівники, лікарі — є перелік професій, які мають працювати в окупації. Бо, згідно з цими ж правилами МГП, росіяни на окупованих територіях не повинні завозити своїх громадян і давати їм посади, а мають залучати українців в окупації”, — уточнює Луньова.
У Верховній Раді України наразі зареєстровано щонайменше 13 законопроєктів, які пропонують виправити цей закон. Альона Луньова працювала в робочій групі на базі правоохоронного комітету, який обговорював правки до статті. Однак ці обговорення, каже вона, нічим не завершились. Всі 13 законопроєктів зависли в повітрі і сьогодні держава не збирається міняти закон.
Раніше ZMINA повідомляла, що після 10 вересня на окупованих територіях може значно збільшитися кількість українців, яких затримуватимуть і намагатимуться депортувати з їхніх власних домівок через відсутність російського паспорта або не врегульоване за новим законодавством РФ правове становище. Все через указ лідера Кремля Володимира Путіна, за яким громадяни України, які не мають “законних підстав перебувати на території РФ”, мусять покинути територію як РФ, так і окупованих територій.
У травні 2025 року правова аналітикиня ZMINA Онисія Синюк розповідала, що 80% справ про колабораційну діяльність розглядаються заочно, без самих обвинувачених. А юристка Української Гельсінської спілки з прав людини Анна Козьменко заявляла, що Стаття про колабораціонізм може порушувати Європейську конвенцію про права людини.
